Рішення № 125713327, 10.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2025Справа № 910/15849/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича

до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»

про стягнення 162 570, 73 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» про стягнення 162 570, 73 грн, з яких: заборгованість у розмірі 72 072,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 17 159,65 грн, пеня у розмірі 68 094,12 грн та 3% річних у розмірі 5244,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору № 06008/10988 купівлі-продажу від 17.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15849/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив, відповідачу - строк для подання заперечень.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Судом ухвалу про відкриття провадження у даній справі було надіслано до електронного кабінету Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2022 між Фізичною особою-підприємцем Киян Валерієм Володимировичем (надалі - ФОП Киян В.В., продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «УКРНАФТА» (надалі - ПАТ «УКРНАФТА, покупець, відповідач) укладено договір № 06008/10988 купівлі-продажу (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов`язується передати продукцію (товар) у власність відповідача, а останній прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в Додатках до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору визначено, що загальна вартість товару складається із сукупної вартості товару згідно з додатками.

Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено Додатками до Договору та/або Додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару (п. 5.3. Договору).

Сторони домовились, що Договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 1 року, але в будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами (п. 11.1. Договору).

У Додатку № 1 до Договору сторони передбачили найменування та кількість товару, який передбачається поставити за Договором, загальною вартістю 207 586,64 грн без ПДВ, а також визначено умови поставки.

Крім того, п. 3 вказаного додатку до Договору передбачено, що оплата здійснюється таким чином: 25% - попередня оплата, 75% - оплата по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів.

Термін поставки - 45 календарних днів з дня попередньої оплати (п. 5 Додатку № 1 до Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 207 586,64 грн, на підтвердження чого надано видаткові накладні від 25.08.2022 № 25/08-01 на суму 154 470,45 грн, від 29.08.2022 № 29/08-01 на суму 15 393,90 грн та від 02.09.2022 № 02/09-02 на суму 37 722,29 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши на користь позивача кошти у загальному розмірі 135 514,37 грн відповідно до платіжних інструкцій від 02.12.2022 № 7350, № 7398 та від 19.08.2022 № 5074.

У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати коштів за поставлений товар, позивач звернувся до відповідача із досудовою претензією від 13.11.2023 № 13/11-01, у якій, зокрема, вимагав сплатити заборгованість за Договором у розмірі 72 072,27 грн та нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеню у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань.

У відповідь на вказану досудову претензію відповідач листом від 01.05.2024 № 01/01/09/24/03/01-02/01/966 повідомив про визнання наявної заборгованості, у т.ч. за Договором № 06008/10988 від 17.08.2022 та про готовність сплатити наявну заборгованість після надання позивачем гарантій незастосування штрафних санкцій.

28.05.2024 позивачем надано відповідачу гарантійний лист № 28/05-01, у якому зазначено, що у разі сплати відповідачем заборгованості у повному обсязі, штрафні санкції не будуть застосовуватись.

Оскільки відповідачем не було здійснено оплати наявної за Договором заборгованості у розмірі 72 072,27 грн, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому крім вказаної суми основного боргу, просить стягнути з відповідача також інфляційні втрати у розмірі 17 159,65 грн, 3% річних у розмірі 5244,69 грн та пеню у розмірі 68 094,12 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у позивача та відповідача господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов Договору здійснив поставку товару на загальну суму 207 586,64 грн, який прийнято відповідачем без зауважень та заперечень, що підтверджується видатковими накладними від 25.08.2022 № 25/08-01, від 29.08.2022 № 29/08-01 та від 02.09.2022 № 02/09-02, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Водночас, судом встановлено, що відповідачем здійснювалась передоплата у розмірі 51 896,66 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.08.2022 № 5074, а після здійснення поставки товару проведено часткові платежі у загальному розмірі 83617,71 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 02.12.2022 №№ 7350 та 7398.

Із наведеного вбачається, що несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 72072,27 грн за поставлений товар, яка підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення строків оплати за товар позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 17 159,65 грн, 3% річних у розмірі 5244,69 грн та пені у розмірі 68094,12 грн за загальний період прострочення з 24.09.2022 по 15.12.2024.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, суд не вбачає достатніх правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 68 094,12 грн, оскільки умовами Договору сторонами не узгоджено нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару. При цьому, у п. 6.10. Договору сторони передбачили лише застосування відповідальності за вказане порушення, передбаченої ст. 625 ЦК України, а будь-яких інших умов, які б визначали можливість нарахування пені за несвоєчасну оплату товару, її розміру та порядку нарахування, Договір не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 вказала, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, позивачем не зазначено та судом не встановлено наявності спеціального нормативного акта, який би регулював правовідносини сторін за Договором.

Таким чином, оскільки Договір умов про стягнення пені не містить, а саме не встановлено розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 68 094,12 грн є безпідставною, тому не підлягає задоволенню.

Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати основного боргу, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він є помилковий, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку по видатковим накладним від 25.08.2022 та від 29.08.2022 включено останній день для оплати товару в періоди прострочення. Разом з тим, не зважаючи на виявлені судом помилки у здійсненому позивачем розрахунку, за перерахунком суду загальний розмір 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків оплати (із урахуванням здійснених ним часткових оплат 02.12.2022) є більшим, ніж заявлено позивачем. За таких обставин, враховуючи положення ч. 1 ст. 14 ГПК України та ч. 2 ст. 237 ГПК України, відповідно до яких суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, враховуючи, позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.

Отже, з відповідача за порушення ним своїх зобов`язань за Договором підлягають стягненню 3% річних у розмірі 5244,69 грн та інфляційні втрати у розмірі 17 159,65 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача та підлягають стягненню у розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Водночас, позивач у позовній заяві заявив про стягнення з відповідача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, а також 5% «гонорару успіху» від грошової суми, стягнутої з відповідача згідно з рішенням суду за наслідками розгляду даного позову.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Частиною 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

На підтвердження заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн до матеріалів справи надано: договір про надання правової допомоги від 01.12.2024; додаток до договору від 01.12.2024 - Розрахунок вартості правової допомоги від 01.12.2024; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 10.12.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера від 10.12.2024 про сплату 20 000,00 грн за правову допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів позивача при розгляді даної справи в Господарському суді міста Києва здійснював адвокат Левков Віталій Миколайович на підставі ордеру від 01.12.2024 серії АХ № 1227767.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги узгодження між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової допомоги фіксованого розміру вартості правничої допомоги, а також враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають пропорційному розподілу між сторонами, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Відповідачем під час розгляду даної справи не було заявлено жодних клопотань про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, як і не наведено обґрунтованих заперечень щодо заявленої суми таких витрат.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11 622,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5% від грошової суми, стягнутої за даним рішенням з відповідача за наслідками розгляду справи, в якості «гонорару успіху», суд зазначає таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Враховуючи зазначене, оскільки договором про надання правової допомоги від 01.12.2024 не передбачено сплати позивачем на користь адвоката «гонорару успіху», суд не вбачає підстав для покладення на відповідача вказаних додаткових витрат.

При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» (пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 00135390) на користь Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 72 072,27 грн заборгованості, 17 159,65 грн інфляційних втрат, 5244,69 грн 3% річних, 1759,58 грн судового збору та 11 622,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного рішення: 10.03.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко