Рішення № 125708706, 16.09.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15173/24-ц

пр. 2-5803/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - відповідач, ТОВ «ДІЄСА»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 83 696 грн., компенсацію за невикористані 29 днів відпустки у розмірі 20 482, 41 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 136 006, 00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач з 24.10.2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА». Наказом ТОВ «Дієса» від 19.10.2023 року № Z00/19/10/008, позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін з посади техніка з налагоджування та випробувань департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1. Позивачу видано копію наказу та трудову книжку, проте розрахунковий лист чи довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, роботодавцем ні в день звільнення, ні згодом на його вимогу надано не було. Останнє надходження коштів на рахунок позивача з призначенням платежу «зарахування заробітної плати за червень 2023 року» в сумі 14 449, 56 грн. було 21.08.2023 року. Позивач зазначає, що відповідачем порушено вимоги ст. 115, 116 КЗпП України та не здійснено повного розрахунку по заробітній платі за період часу з липня 2023 року по 20.10.2023 року у розмірі 83 696 грн. та компенсацію за невикористані 29 днів відпустки у розмірі 20 482, 41 грн. Крім того, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 21.10.2023 року по 20.04.2024 року у розмірі 136 006 грн.

Також позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, в якому останній просить витребувати у ТОВ «ДІЄСА» інформацію (розрахунковий листок або довідку) про суми, нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника - ОСОБА_1 , який працювала в ТОВ «ДІЄСА» та був звільнений 20.10.2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади техніка з налагоджування та випробувань департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1, що підтверджується наказом № Z00/19/10/008 від 19.10.2023 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 04.04.2024 року, справу було передано судді Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, судове засіданні для розгляду справи по суті призначено на 17.06.2024 року.

16.04.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії відповіді ТОВ «ДІЄСА» від 01.04.2024 року № 04/01/004.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року клопотання представника позивача - адвоката Фещенка І.С. про витребування доказів задоволено: витребувано у ТОВ «ДІЄСА» інформацію (розрахунковий листок або довідку) про суми, нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника - ОСОБА_1 , який працювала в ТОВ «ДІЄСА» та був звільнений 20.10.2023 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади техніка з налагоджування та випробувань департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1, що підтверджується наказом № Z00/19/10/008 від 19.10.2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року, у зв`язку із неявкою в судове засідання представника відповідача та витребуванням доказів, згідно п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 16.09.2024 року.

18.06.2024 року з використанням системи «Електронний суд», на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Вітинської В.В. надійшло клопотання, яке було передано головуючому судді 01.07.2024 року, в якому остання зазначила, що дійсно у відповідача перед працівниками наявна заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. Внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань Російської Федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якої належить ТОВ «Дієса», зазнала значних збитків; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. (без врахування основних засобів та вкладених інвестицій в торгові приміщення). Документування завданої шкоди триває. Вказує, що ТОВ «ДІЄСА» перебуває під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність відповідача і поставили під загрозу можливість виконувати фінансово-господарських зобов`язань. Сертифікатом Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, про форс-мажорні обставини та ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.04.2024 року у справі №910/3368/24, про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство встановлено, що відповідач знаходяться під дією непереборної сили, на які, товариство не може вплинути. Більше того, постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2024 року у справі № 760/29187/23, встановлено відсутність вини представника товариства, який відповідальний за нарахування та своєчасну виплату заробітної плати, що прямо вказує на відсутність вини роботодавця в затримці розрахунку при звільнення. У зв`язку з цим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також просить врахувати співмірність задоволення витрат на правничу допомогу фактичним затратам у справі невеликої складності та затрат часу, що є надмірно завищеною та підлягає зменшенню судом до розміру не більше 4 000 грн. Разом з цим, просить розглядати справу за відсутності відповідача.

11.09.2024 року на електрону пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка О.С. надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

13.09.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Вітинської В.В. надійшло клопотання, в якому остання зазначила, що визнають позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати у розмірі, визначеному в розрахунковому листі. Вказує, що сертифікатом Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, визначено початок дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме з 12.03.2022 року, що охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін. Вказує, що борг позивача по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку становить 61 459,09 грн. Водночас повідомляють, що позивач звернувся із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропуском процесуального строку, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. Разом з цим, просить поновити строк для подання додаткових доказів до матеріалів справи, та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, просить врахувати типовість справи про стягненню заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також витрату часу на підготовку типової справи, а тому сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5 000 грн.

18.09.2024 року з використанням системи «Електронний суд», на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Фещенка І.С. надійшли додаткові пояснення у справі, які були передані головуючому судді 19.09.2024 року, в яких останній зазначає, що звільнення позивача відбулося у 2023 році за угодою сторін, а не внаслідок банкрутства відповідача чи неможливості забезпечення позивача роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна відповідача внаслідок бойових дій. Інші заходи відповідачем не вживались, такі, як переведення позивача на неповний робочий день чи відпустка за власний рахунок чи звільнення з ініціативи роботодавця, який втратив активи через військові дії. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 року у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Відповідач звернувся та отримав сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, який стосується правовідносин в цій справі, лише 23.04.2024 року, задовго після звільнення позивача. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20 чітко зазначив, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України та не може вважатись форс-мажором. Незважаючи на «загальновідомість» ситуації з введеним воєнним станом та навіть виданням ТП України універсального листа про підтвердження надзвичайності та невідворотності обставин, не варто ігнорувати загальні засади законодавства України про форс-мажор щодо належного повідомлення іншої сторони про настання непереборних обставин, строки такого повідомлення та конкретну ТП, сертифікат якої вважатиметься належним підтвердженням форс-мажору. Об`єктивна та підтверджена відповідними доказами можливість виконати зобов`язання щодо своєчасної виплати заробітної плати та розрахунку працівника при його звільненні в день звільнення, навіть за наявності сертифікату про форс-мажор, не може бути розцінена судом як підстава для звільнення від відповідальності.

В судове засідання 16.09.2024 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, представник позивача у заяві від 11.09.2024 року просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника; представник відповідача у клопотанні від 18.06.2024 року просила розглядати справу за її відсутності.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, представник позивача та представник відповідача у заявах просили розглядати справу за їх відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 24.10.2019 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА», що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 (том 1, а.с. 20-21).

Наказом ТОВ «ДІЄСА» від 19.10.2023 року № Z00/19/10/008 позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з посади техніка з налагоджування та випробувань департаменту з роздрібної торгівлі, філії 1 (том 1, а.с. 22).

Згідно розрахункового листа наданого ТОВ «ДІЄСА» вбачається, що останнім не було виплачено позивачу нараховану суму заробітної плати за період часу з липня 2023 року по 20.10.2023 року, а також грошову компенсація за 29 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 61 459, 09 грн. (з урахуванням податків та зборів)(том 1, а.с. 102-103).

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як визначено у 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як визначено у ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідач як роботодавець, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України, не виплатив позивачу при звільнені заборгованість по заробітній платі, у тому числі, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Згідно розрахункового листа наданого ТОВ «ДІЄСА», позивачу не було виплачено нараховану суму заробітної плати за період часу з липня 2023 року по 20.10.2023 року, а також грошову компенсація за 29 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 61 459, 09 грн. (з урахуванням податків та зборів) (том 1, а.с. 102-103). Відповідач в цій частині позов визнав.

Ураховуючи наведене, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення прав позивача на своєчасне отримання ним належних до сплати йому коштів.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відтак, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню підтверджена сума у розмірі 61 459, 09 грн., яка не була виплачена при звільненні позивача.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Сторона відповідача зазначала, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Так, в матеріалах справи містяться копія сертифікату Київської торгово-промислової палати № 300-24-0827 від 23.04.2024 року, видана ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов`язків (зобов`язань), які були представником відповідача долучені до клопотання (том 1, а.с. 105-111).

На підтвердженням скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство, що розглядається Господарським судом м. Києва у справі № 910/3368/24 (том 1, а.с. 192-213).

Із долученої відповідачем постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 24.01.2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення (том 1, а.с. 184-190).

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

За положеннями статті 117 КЗпП України, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року справа № 905/857/19).

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

У листі від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (том 1, а.с. 183).

24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань.

Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці» , з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати № 3000-240827 від 23.04.2024 року (том 1, а.с.105-111).

Як визначено у ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведено, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період часу з липня 2023 року по 20.10.2023 року у розмірі 61 459, 09 грн., які підтверджуються розрахунковими листами ТОВ «ДІЄСА», які надані були представником відповідача.

Сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги № 21032024 від 21.03.2024 року; додатковою угодою № 1 (том 1, а.с. 34-35).

Сторони погодили, що відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 1 до Договору, за надання правничої допомоги в обсязі, передбаченому п. 1 цієї Додаткової угоди, клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорова у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як визначено у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, загальне правило розподілу судових витрат. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а саме, що справа незначної складності, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.

Так, у клопотанні відповідач просив врахувати типовість справи, співмірність задоволення витрат на правничу допомогу фактичним затратам у справі невеликої складності та часу на підготовку, та просив зменшити до розміру не більше 5 000 грн.

Перевіривши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу - 48 036, 88 грн. не є співмірним із складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним з урахуванням складності справи і наданих послуг.

Більш того, суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Отже, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, беручи до уваги, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, та з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат та частково стягнувши з відповідача на користь позивача 5 000 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 614,56 грн., який є пропорційним сумі, яка була задоволена судом щодо стягнення невиплаченої заробітної плати.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 43, 44 Конституції України, ст. ст. 4, 41, 47, 94, 97, 115, 116, 117, 223 Кодексу законів про працю України, ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст.ст. 2, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 1, 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 14, 141, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355, 430, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 61 459 (шістдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 09 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь держави 614 (шістсот чотирнадцять) грн. 59 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45, код ЄДРПОУ 36483471.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць з утриманням податків й інших обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 16.09.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко