Рішення № 125708636, 28.05.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5609/24-ц

пр. 2-433/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Габрисі О.М.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Коцюби О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ КБ «Приватбанк»), в якому просить визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) ОСОБА_1 шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), вчинений АТ КБ «Приватбанк» на підставі рішення від 23.01.2024 року відповідно до повідомлення № 20.1.0.0.0/7-240124/148 від 24.01.2024 року; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 29.01.2024 року він отримав від відповідача повідомлення № 20.1.0.0.0/7-240124/148 від 24.01.2024 року про відмову в підтриманні ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, відповідно до якого 23.01.2024 року банком прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк. Вказує, що 05.01.2024 року йому в онлайн застосунку Privat24 від відповідача надійшло повідомлення про необхідність актуалізації даних, а саме щодо офіційного/додаткового доходу та необхідність надати документи про джерела походження коштів з відповідним переліком документів. 06.01.2024 року він в онлайн чат застосунку Privat24 надіслав на запит банку документи, а саме: податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік; витяг з реєстру платників єдиного податку від 06.01.2024 року № 344; квитанції від 06.01.2024 року № 1 та № 2, які попередньо успішно були прийняті ДПС України. Того ж дня АТ КБ «Приватбанк» повідомило позивача про те, що подані ним документи успішно пройшли перевірку. Разом з тим, 23.01.2024 року він отримав від відповідача повідомлення про відмову в обслуговуванні, через що він не має можливості зайти в свій онлайн застосунок Privat24, користуватися послугами банку, а також розпоряджатися своїми грошовими коштами, що знаходяться на рахунках в АТ КБ «Приватбанк», оскільки вони заблоковані відповідачем. Позивач вважає протиправними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо відмови від підтримання ділових відносин, відмови в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договорів і закриття рахунків, утримання на заблокованих рахунках його коштів. За таких обставин, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.02.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.05.2024 року.

01.04.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів системи «Електронного суду».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання недійсним одностороннього правочину в режимі відеоконференції відмовлено.

18.04.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Коцюби О.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними та спрямовані на примушення банку до порушення законодавства про фінансовий моніторинг, оскільки, під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей банк встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв`язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем. Вказує, що приписи Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», як норми спеціального закону, та погоджені сторонами умови договору банківського обслуговування, прямо наділяють банк правом та навіть обов`язком відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком та розірвати договір. Вважає, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів з боку АТ КБ «Приватбанк».

27.05.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

В судове засідання 28.05.2024 року з`явився представник відповідача.

Позивач в судове засіданні 28.05.2024 року не з`явився, про дату, час та місце повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. У заяві від 27.05.2024 року позивач просив розглядати справу за його відсутності.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивача.

В судовому засіданні 28.05.2024 року представник відповідача щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив в позові відмовити.

Вислухавши вступне слово представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в якому мав банківські рахунки та платіжні картки.

Як визначено у ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, факт того, що позивач був клієнтом відповідача не підлягає доказуванню.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» «Про відмову від підтримання ділових відносин /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку» № 20.1.0.0.0/7-240124/148 від 24.01.2024 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що Банком на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 23.01.2024 року прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/ депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/ депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 30 днів від дня відправлення цього повідомлення звернутись у відділення Банку із заявою про перерахування залишків коштів на рахунках на рахунок в інший банк (а. с. 15-16).

Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних , житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначено у ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У частині першій статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює професійну діяльність на ринках капіталу на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно ч. 2 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку. Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб`єкт первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Частина 6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Крім того, частина 7 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел, проте не зобов`язує банк вчиняти відповідні дії.

Так, АТ КБ «ПриватБанк» є суб`єктом первинного фінансового моніторингу та зобов`язаний забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розроблення критеріїв ризику згідно Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний: відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону; відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб`єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2017 року затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб`єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта, та особливостей діяльності суб`єкта.

Також, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 року № 417 (далі - Положення № 417), банк зобов`язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.

Відповідно до п. 47 Положення № 417, банк зобов`язаний у порядку, установленому Програмою ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку до встановлення ділових (договірних) відносин, що оформлені в письмовій формі (укладення договорів), відкриття рахунку, здійснення разових фінансових операцій на значну суму та під час вивчення клієнта, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнта забезпечувати виявлення факту належності клієнта (крім клієнтів, зазначених у пункті 58 цього розділу) або особи, яка діє від його імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов`язаних з публічними особами. Банк у разі виникнення підозри, проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, зобов`язаний забезпечувати виявлення факту належності стосовно всіх без винятків клієнтів або осіб, які діють від їх імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов`язаних з публічними особами.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Як визначено у ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу.

Частинами першою, третьою ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК України, банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно ч. 4 ст. 1075 ЦК України, банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Водночас з урахуванням приписів ст. ст. 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає ч. 2 ст. 1067 ЦК України, зокрема абзац другий цієї частини.

Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин шляхом розірвання договору і закриття рахунку в разі наявності визначених цими законами обставин.

Відтак, розірвання ділових відносин, та, як наслідок, розірвання договорів та закриття рахунків є законодавчо встановленим обов`язком банку, як суб`єкту первинного фінансового моніторингу, що виникає внаслідок встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей та не залежить від волевиявлення банку, як сторони договорів укладених з позивачем.

Так, відповідачем листом № 20.1.0.0.0/7-240124/148 від 24.01.2024 року відмовлено у підтриманні ділових відносин з позивачем шляхом розірвання з ним ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що відповідає вищевикладеним нормам закону.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, проте, будь-яких доказів, що його було неправомірно віднесено до категорії ризикових, позивачем не надано.

Посилання позивача на порушення норм ЦК України є безпідставними, з огляду на те, що відповідач є суб`єктом первинного фінансового моніторингу, та враховуючи приписи ст. ст. 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, що прямо наділяють Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 47, 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 5, 6, 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. ст. 11, 202, 203, 204, 205, 207, 1067, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 200, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 10.06.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко