Рішення № 125705012, 04.03.2025, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/3271/21

Провадження № 2/545/31/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Путрі О.Г.,

при секретарі Литвинову В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки ,-

В С Т А Н О В И В :

Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до відповідачів про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, припинення права власності та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що 05.02.2009 розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації №56 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради за межами населеного пункту. Проте земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:001:0104, надана у власність ОСОБА_1 , частково розташована у межах земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Новосанжарське лісове господарство»,знаходиться в кварталі НОМЕР_1 виділи НОМЕР_2 та НОМЕР_3 Малоперещепинського лісництва та відноситься до земель лісового фонду. Органи, що реалізують державну політику у сфері лісового господарства не надавали погодження на вилучення та зміну цільового призначення земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні лісового господарства, що унеможливлює її виділ у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Вважають, що право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки земельна ділянка незаконно вибула із власності держави .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 року , справу передано судді Гальченко О.О.

02.02.2022 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сергієнко Т.Г. до суду надійшов відзив на позовну заяву, вважає позов безпідставним та таким, що не може бути задоволений. Вказує, що прокуратура не є належним позивачем по даній справі, доводи щодо наявності часткового перетину меж не відповідають дійсним обставинам справи, спір не має ознак негаторного позову, а відтак, строк позовної давності позивачем пропущено (т.1, а.с. 90-96).

09.02.2022 року від в.о. керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що Полтавська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісового фонду, а отже і органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, Полтавській ОДА відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки, що свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з позовом. Вказує, що 09.10.2018 стало відомо про порушення вимог лісового та земельного законодавства, прокурор звернувся з позовом 05.10.2021, тобто в межах трирічного строку (т.1, а.с. 116-129).

16.02.2022 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сергієнко Т.Г. до суду надійшли заперечення, в яких остання прохає визнати необґрунтованими доводи керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, що відображені у відповіді на відзив (т.1, а.с. 150-155).

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Гальченко О.О. від 01.11.2022 року, замінено первинну третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову - ДП «Новосанжарське лісове господарство» на належну - ДП «Полтавське лісове господарство».

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Гальченко О.О. від 21.03.2023 року, замінено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову - ДП «Полтаське лісове господарство» на належну - ДСГП «Ліси України».

01.08.2023 року та 22.08.2023 року від керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області надійшли заяви про зміну предмету позову. В обґрунтування вказує, що в ході розгляду справи представником відповідача-адвокатом Сергієнко І.І. подано клопотання про долучення доказів, а саме технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами: 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади (згідно матеріалів лісовпорядкування знаходиться в постійному користуванні ДСГП «Ліси України») та 5324081000:00:001:0157 площею 1,1182 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади. Враховуючи викладене, виникла необхідність у зміні предмету позову. Так, поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 на 2 ділянки, в т.ч. ділянку лісового фонду з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га не змінює статус останньої, як земель лісового фонду. Водночас, враховуючи поділ спірної земельної ділянки, визнання в даному випадку незаконним та скасування розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації №56 від 05.02.2009 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 на території Зоворсклянської сільської ради»; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №542264 від 01.09.2009 в даному випадку не сприятиме ефективному захисту порушеного права. Новоутворені земельні ділянки з кадастровими номерами: 5324081000:00:001:0158 та 5324081000:00:001:0157 зареєстровані 05.07.2023 в Державному земельному кадастрі як об`єкти цивільних прав. Водночас, після направлення першої заяви з`ясовано, що відповідачем ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка в подальшому була поділена відповідачем на 2 нові ділянки(т.2, а.с. 73-78, 82-89).

З урахуванням уточнень 01.08.2023 року та 22.08.2023 року від прокурор прохає:

1. Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

2. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за гр. ОСОБА_1 на земельної ділянки з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104, площею 2 га, на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Андріященко Сергія Дмитровича від 14.06.2023 N? 68013128 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2749231553240).

4. Стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м. Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 6810 грн.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 986/0/15-23 від 19.10.2023 року суддя ОСОБА_2 звільнена з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 08.12.2023 справу №545/3271/21 передано судді Путрі О.Г.

Ухвалою суду від 12.12.2023 справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 06.06.2024 року підготовче засідання по справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

17.12.2024 року прокурором подано уточнену позовну заяву (т.2, а.с. 169-190).

В судовому засіданні прокурор Полтавської окружної прокуратури Полтавської області Лобач А.В. уточнений позов підтримала та прохала його задовольнити, пославшись на підстави та обставини, викладені в ньому.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Сергієнко Т.Г., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, у судове засіданняне з`явились. Проте, 06.06.2024 року від представника відповідача до суду надійшла заява, в якій прохала розгляд справи провести без її участі та без участі відповідача, проти задоволення уточненої редакції позовної заяви не заперечують (т.2, а.с. 145).

Представник відповідач Полтавської районної державної адміністрації, будучи належним чином повідомленим відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився.

Від представника третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Данильченка М.І. надійшла заява про розгляд справи без його участі (т.2, а.с. 204).

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Статтями13,14 Конституції Українивизначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Застаттею 19 ЗК Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділені на відповідні категорії, зокрема, на землі лісогосподарського та сільськогосподарського призначення .

Відповідно до частин першої, другої та четвертоїстатті 20 ЗК Українивіднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу(частина другастатті 20 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1 цього Кодексу(частина третястатті 20 ЗК України).

Відповідно до частини третьоїстатті 186-1 ЗК Українипроект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьомастатті 20 ЗК України).

Статтею 55 Земельного кодексу Українивизначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3ст. 56 Земельного кодексу Українигромадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Відповідно достатті 84 Земельного кодексу Українив державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертоїстатті 84 ЗК України). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Згідно з ст.ст.141,149 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб,передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього власника. Порядок вилучення земельних ділянок визначенийст. 149 ЗКУ, згідно якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9ст. 149 Земельного Кодексу Українипрямо передбачено, що саме Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб.

Частиною 5ст. 27 Лісового Кодексу УкраїниКабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 5ст. 116 ЗК Україниземельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідност. 8 Лісового кодексу Україниу державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Положеннямист. 57 Лісового кодексу Українивизначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях,не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗемельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Згідност.57 Земельного кодексу Україниземельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

До земель державної власності , які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим кодексом ( пункт «г» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Таким чином, цивільний оборот земельних ділянок обмежений законодавчо з огляду на приписи Земельного кодексу України та Лісового кодексу України.

Судом встановлено, що 05.02.2009 розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації №56 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради (т.1, а.с.27).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку №9542264, ОСОБА_1 , на підставі розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 05.02.2009 року №56, є власником земельної ділянки площею 2,00 га, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради (за межами населених пунктів) для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5324081000:00:001:0104 (т.1, а.с.28).

Згідно довідки Державної екологічної інспекції Центрального органу від 06.09.2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:001:0104 площа 2,00 га, розташована за межами населеного пункту на території Заворсклянської ОТГ Полтавського району, виділена ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Право власності не зареєстровано. Частково накладається на землі ДП «Новосанжарське лісове господарство» в кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 , площа 0,35 га, і в кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_3 , площа 0,13 га (т.1, а.с. 32-35), що також підтверджується повідомленням ДП «Новосанжарське лісове господарство»№01-36/512 від 20.08.2018 року (т.1, а.с. 38-39).

Згідно інформаційної довідки №343166590, відповідачем ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.2, а.с. 90).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, земельну ділянку з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 поділено на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами: 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади (згідно матеріалів лісовпорядкування знаходиться в постійному користуванні ДСГП «Ліси України») та 5324081000:00:001:0157 площею 1,1182 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади (т.2, а.с. 44-70).

Судом встановлено, що зазначена земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 , перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованогогосподарського підприємства«Ліси України» та відноситься до земель лісового фонду.

При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділуVIIIПрикінцевих положень Лісового кодексу України. Відповідно до п. 5 розділуVIIIПрикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Аналогічна позиція висвітлена у постановах судової палати у цивільних справах ВСУ у справах № 6-212цс14 від 24.12.2014 року, № 21-570а14 від 27.01.2015 року та Великої Палати ВС № 488/402/16а від 23.10.2019 року.

Так, згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:001:0104 частково знаходиться в межах кварталу 23 виділ 30,33,35Малоперещепенського лісництва, що підтверджується листом ДП « Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 01.10.2018 року № 423 (т.1, а.с. 52,53).

Належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується матеріалами лісовпорядкування, які в судовому засіданні оглядалися та досліджувалися судом: планшетом №1 устройства 1969 року, планшетом лесоустройства 1979 року, планшетом №2 лесоустройства 1989 року , планшетом № 2 лісовпорядкування 2006, який було складено на основі матеріалів лісовпорядкування 1989 року та даних земельних органів ,проектом організації та розвитку лісового господарства, листом Державної екологічної інспекції центрального округу від 06.09.2018, листом ДП «Новосанжарське лісове господарство» від 20.08.2018 (т.1, а.с. 32-35, 38, 47-49, 243-252).

Погоджень щодо припинення права користування постійним лісокористувачем не надавалось, вилучень та зміни меж у вказаному кварталі не відбувалось. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки взагалі не виготовлявся, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , який затверджений розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 05.02.2009 року №56, не містить висновку органу лісового господарства.

Таким чином, з державної власності без згоди постійного землекористувача, в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула зазначена земельна ділянка шляхом видачі розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №56, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Заворсклянської сільської ради. Встановивши, що зазначена земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності,перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», рішення про вилучення спірної земельної ділянкиз Державного лісового фонду України тазміну її цільового призначення не приймалось,а Заворсклянська сільська рада Полтавського району та області не наділена такими повноваженнями, врахувавши, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання,суд вважає, що передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки частково за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положеннямЗК УкраїнитаЛК України, а право власності на зазначену земельну ділянку набуто відповідачем ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства України.

Статтями13,14 Конституції Українивизначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті83, частини першої статті84, статті122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідач також не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мала б знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей387,388 ЦК України(віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зістаттею 391 ЦК України(негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Судувід 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Судувід 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статейЦК Україницю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах№ 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі№ 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц,від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина першастатті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, віндикаційний позов буде спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.

Слід зауважити, щовитребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 та від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22.

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, суд вважає, що витребування земельної ділянки, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу, і належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов.

Щодо належного способу захисту.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другійстатті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatismutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду Українивід 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини першоїстатті 2 ЦПК Україниметою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatismutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17(пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина першастатті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, щосуд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально(див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

В даному випадку, мета позивача спрямована на витребування майна з чужого незаконного володіння, з урахуванням того, що держава позбавлена права володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див.mutatismutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Встановивши, що мета позову спрямована на витребування майна з чужого незаконного володіння у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, яка втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , суд розглядає вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації як вимогу про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянкуз кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації за правилами віндикаційного позову.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації.

Суд вважає, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18(провадження № 14-86цс22).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

За приписами ч.10ст.24Закону України«Про державнийземельний кадастр» слідує, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Як вбачається з матеріалів справи, земельну ділянку з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104 було поділено на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами: 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади (згідно матеріалів лісовпорядкування знаходиться в постійному користуванні ДСГП «Ліси України») та 5324081000:00:001:0157 площею 1,1182 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади.

Протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га речове право на неї не зареєстровано заявником.

Разом з тим, судом не вирішувалось питання про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права.

З огляду на викладене, підстави для задоволення похідних позовних вимог про скасування державної реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності, проведену за гр. ОСОБА_1 на земельної ділянки з кадастровим номерам 5324081000:00:001:0104, площею 2 га, на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мачухівської сільської ради Андріященко Сергія Дмитровича від 14.06.2023 №68013128 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2749231553240), відсутні.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва держави у вказаній справі суд зазначає таке.

Відповідно достатті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.1, ч.3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

У постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховний Суд зробив висновок, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установити причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що сам факт незвернення до суду з позовом свідчить про те, що відповідний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки.Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 провадження №21-1393a17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до ч.5ст.122 Земельного кодексу Україниобласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Враховуючи вищезазначене, Полтавська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що 16.09.2021 року Полтавською окружною прокуратурою, у відповідності до вимогст.23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено Полтавську обласну державну адміністрацію про виявлені порушення з проханням вжити відповідних заходів щодо оскарження у судовому порядку рішень та наказів, якими затверджено документації із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок, припинення права власності осіб на землі лісового фонду та повернення їх Державі в особі Полтавської обласної державної адміністрації (т.1, а.с.54-55).

30.09.2021 року отримано відповідь Полтавської ОДА, у якій повідомлено прокуратуру про те, що адміністрацією не вбачаються підстави для звернення до суду (т.1, а.с. 56-57).

Листом від 05.10.2021 року Полтавською окружною прокуратурою повідомлено Полтавську ОДА про представництво прокуратурою інтересів держави в особі Полтавської ОДА в суді, у зв`язку зі спором щодо земельної ділянки, належної відповідачеві ОСОБА_1 (т.1, а.с.58)

Вказане свідчить, що Полтавській ОДА відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та лісового законодавства. Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Щодо судових витрат.

При зверненні з позовом у жовтні 2021 року прокурором підлягав до сплати судовий збір за ставкою 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року за кожну вимогу немайнового характеру (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб на 01 січня 2020 року становив 2270,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»). Отже, при зверненні прокурором за трьома позовними вимогами немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір на суму 6810 грн (2270,00 грн х3).

Відповідно до платіжного доручення від 05 жовтня 2021 року № 2410 Полтавська обласна прокуратура сплатила 6810,00 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги судом задоволено частково, а саме одну позовну вимогу, яка стосується виключно прав та обов`язків ОСОБА_1 як власника спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої-другої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги прокурора задоволені лише в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, а в задоволенні інших позовних вимог відмовлено, з огляду на суб`єктів виконання оскаржуваного судового рішення, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2270,00 грн. підлягають стягненню саме з ОСОБА_1 .

Керуючисьст.ст.12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до Полтавської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:001:0158 площею 0,8818 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Терешківської сільської територіальної громади, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м.Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Полтавський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя: О. Г. Путря