Рішення № 125696094, 10.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4500/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач) щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та індексації грошового забезпечення із розрахунку 287,70 грн. в день з 15 листопада 2017 року по 15 березня 2021 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 14.11.2017 року був звільнений з військової служби в запас. Проте при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Вказані компенсації у повному обсязі були виплачені лише 15.03.2021 року у сумі 31810,77грн. (перший платіж 25.02.2021 року на суму 29426,71 грн., другий платіж 15.03.2021 року у сумі 2404,06грн.)

Враховуючи все вищевикладене позивач вказує, що він має право на нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2017 року по 15.03.2021 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Цховребову М.Г.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Цховребової М.Г. від 24 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з тим (враховуючи довготривалу відпустку головуючого судді Цховребової М.Г.), 11.09.2023 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративну справу №420/4500/21 передано для розгляду судді Іванову Е.А.

Ухвалою судді від 18.09.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено розпочати розгляд даної справи спочатку.

15.06.2021 року представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому вимоги не визнав, з підстав того, що ст.116,117 КЗпП України не поширюються на виплати, які були здійснені на виконання рішення суду , тоді як вказані позивачем суми індексації та компенсації були виплачені на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду. Вказує, що позивачу не вчасно виплачена тільки частина коштів на які він мав право при звільненні, тому обчисленню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування.

Також ухвалою суду від 14.11.2023 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 31.01.2024 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 31.01.2024 року зупинено провадження у справі.

Ухвалю суду від 10.02.2025 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.02.2025 року зобов`язано ОСОБА_1 надати протягом 10 днів до Одеського окружного адміністративного суду засвідчену копію документа на підтвердження розміру отриманого при звільненні 14.11.2017 року від в/ч НОМЕР_1 грошового забезпечення.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по 14.11.2017 року та наказом командира в/ч НОМЕР_1 №477-ос від 14.11.2017 року був звільнений у запас.

Під час звільнення позивача відповідачем не було своєчасно виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017р. та індексацію грошового забезпечення (що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/8671/20).

Суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення були виплачені відповідачем із затримкою - 25.02.2021 року сума 29426,71грн. (індексація), та 15 березня 2021 року сума 2404,06грн. (невикористані дні додаткової відпустки).

Так як відповідач провів із позивачем розрахунок не в день звільнення, а із затримкою, та без сплати за весь час затримки середнього грошового забезпечення, позивач не погодившись з цим звернувся до суду із позовом.

Джерела права та висновки суду.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З наведеного вбачається, що грошова компенсація за додаткову відпустку входить до грошового забезпечення позивача та є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату компенсації за додаткову відпустку для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.

Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що згідно наказу №477-ос від 14.11.2027р. ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 14 листопада 2017 року.

25.02.2021 року відповідачем на рахунок ОСОБА_1 було перераховано -29426,71грн. грошового забезпечення та 15.03.2021 року - 2404,06грн.

Отже, вказане дає підстави суду зробити висновок про те, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 15.03.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки №169 від 07.06.2021р. про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільненню, у вересні 2017року розмір грошового забезпечення позивача становив 5230 грн. у жовтні 2017 року 5230 грн. Отже середньоденне грошове забезпечення склало 171,48 грн. (5230х2/61).

Застосування саме календарних днів також знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду №380/6837/20 від 29.07.2022 року та №560/11489/22 від 28.06.2023 року.

З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 по 15.03.2021 становить: 1216 днів (3роки 4 місяці )х171,48грн=208519,68грн.

Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц наголосила, що визначений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а отже визначення чіткої суми стягнення є обов`язковим в даному випадку.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 5 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19.

Відтак, суд приходить висновку, що встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає застосуванню принцип співмірності та пропорційності, що зокрема передбачає необхідність визначення істотності частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із сумами, які належали особі та були виплачені при звільнені.

Так, як вже встановлено судом, позивачу при звільненні не була виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 29426,71грн. та компенсацію за дні додаткової відпустки -2404,06грн., натомість виплачена сума при звільнені становила 38983,02 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи відомістю з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків (44213,02грн.-8405=35798.02грн.), довідкою №369 від 10.09.2020р. про грошове забезпечення.

Тобто сума, що належала позивачу до виплати при звільнення складала : 70813,79грн.=38983,02грн.+ 29426,71+2404,06грн.

Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні у даному випадку складає: 41,55% (29426,71*100%/70813,79) для суми індексації;

3,4% (2404,06*100%/70813,79) для суми компенсації за дні відпустки.

Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 41,55% розраховується наступним чином:

171,48 (середньоденний заробіток позивача) х 1198днів (по 25.02.2021р.) х 41,55% та дорівнює 85357,43 грн.

Та сума що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 3,4% розраховується наступним чином: 171,48 х1216днівх3,4%=7090грн.

Всього сума середнєго грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає :85357,43+7090грн.= 92447,10грн.

Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 92447,10грн.

Водночас позивач у позові просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені із розрахунку 287,70грн. на день.

Та згідно довідок про доходи ОСОБА_1 від 07.06.2021р. №169 та від 17.11.2023 року №351 (копії знаходяться в матеріалах справи) середньоденнна заробітна плата позивача складає 171,48грн., а тому суд відхиляє як невірну суму вказану у позовних вимогах -287,70грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Приймаючи до уваги те, що позивач при подачі позову до суду сплатив 908 грн. судового збору, то вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2017 року по 15.03.2021 року в сумі 92447,10грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 908грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).

СуддяІванов Е.А.