Рішення № 125696076, 10.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12127/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні) у розмірі 31 749,38 грн за період з 29.02.2024 по 26.03.2024 ;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29.02.2024 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області прийнято наказ № 286 о/с "По особовому складу", яким було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу дізнання Головного управління Національної поліції в Одеській області, 29 лютого 2024 року. 26.03.2024 на рахунок ОСОБА_1 надійшли зарахування у розмірі 97 507,74 грн. та у розмірі 171 538,93 грн.

На адвокатський запит листом від 08.04.2024 № 14/50/аз Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській області повідомлено, що 26.03.2024 проведено остаточний розрахунок з виплатою грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, загальна сума нарахованої компенсації складає - 98 992,63 грн., після відрахування військового збору сума зарахованої на рахунок компенсації склала - 97 5007,74 грн. Сума одноразової грошової допомоги при звільненні становила 174151,20 грн., з якої утриманий військовий збір у розмірі 1,5% - 2612,27 грн., після чого сума до виплати склала - 171538,93 грн. Також надано довідку про доходи за період з січня по лютий 2024 року із зазначенням середньомісячної заробітної плати, з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1221,13 грн. Оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача зі служби в поліції з 29.02.2024 , а остаточний розрахунок здійснено 26.03.2024 , вказане є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до ст. 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 31 749,38 грн. (1221,13 грн. х 26 днів).

Ухвалою від 25.04.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу без виклику представників сторін, у письмовому провадженні.

15.05.2024 представник ОСОБА_1 просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень, які в себе включають підготовку позовної заяви, підготовку процесуальних документів пов`язаних з розглядом справи, надання консультацій та інших правових послуг.

02.05.2024 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову, вказує про те, що відповідно до розділу VШ Порядку та умовам виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 № 260, одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. Виходячи з зазначеного Головним управлінням не було порушено термін нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 171538,93 грн. при звільненні, та зазначену суму було сплачено своєчасно.

Стосовно виплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки в розмірі 97 507,74 грн. відповідач зазначає, що головним розпорядником грошових коштів, які виділяються для виплати поліцейським: грошового забезпечення, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, є Національна поліція України. Відповідний структурний підрозділ - УФЗБО ГУНП в Одеській області до 18 числа кожного місяця звертається з відповідним листом до НПУ та замовляє необхідну кількість грошей для відповідних виплат . Позивач звернувся до Головного управління з рапортом про звільнення за власним бажанням 22.02.2024, тобто за 7 днів до видання наказу № 286 о/с від 29.02.2024. Виходячи з зазначеного УФЗБО ГУНП в Одеській області замовило відповідні кошти для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки та одноразової грошової допомоги 18 березня 2024 року, тому позивач отримав відповідні компенсації лише 26 березня 2024 року. Відповідач вважає доведеним, що дії ГУНП в Одеській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки та одноразової грошової допомоги 29.02.2024 в день звільнення є обґрунтованими, не порушують прав та інтересів позивача, а відтак, у задоволенні позову при цих обставинах слід відмовити.

Окремо звертає увагу суду на те, що відповідно до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення вважається останнім днем служби. Водночас норми Закону та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають коли поліцейський повинен подати такий рапорт. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.02.2021 по справі № 826/10404/16, "нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів".

Згідно із зазначеною Постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 (далі-Положення № 114). Згідно з підпунктом "ж" пункту 63 та підпункту "ж" пункту 64 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановленням на військовий облік) за власним бажанням за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" (далі -постанова № 413). У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. У Постанові Верховного Суду України від 24.06.2014 № 21-241а14 зазначено, що "такий нормативний припис, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлений особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків із забезпечення безпеки громадян та публічного порядку, здійснення оперативно- розшукових заходів тощо".

Таким чином при розбіжності між загальним (КЗпП) і спеціальним нормативно-правовим актом (ЗУ "Про Національну поліцію") перевага надається спеціальному. Дана позиція сформована у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 (справа № 620/3663/19), в якій ВС відступив від раніше сформованої практики щодо субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства, та сформовано новий висновок про неможливість такого застосування після змін в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що набули чинності з 01.05.2022 на підставі Закону № 2123-ІХ, а саме: "п. 55. Таким чином, оскільки після 01.05.2022 законодавчо врегульовані спірні питання щодо вступу, проходження та припинення служби в поліції, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону № 580-Ш та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі", у справах про стягнення компенсації за невикористані відпустки, серед іншого, окремо заявляємо позицію, що оскільки спірне питання фактично стосується розрахунку з поліцейським при припиненні ним служби в поліції, зазначена позиція ВС у справі № 620/3663/19 є релевантною і щодо цієї категорії справ, а отже з 01.05.2022 не підлягають субсидіарному застосуванню положення КЗпП та Закон України "Про відпустки", крім цього вся практика ВС, що існувала до 01.05.2022, перестала бути релевантною в цих справах, оскільки сформована за іншого правового регулювання. Таким чином, якби позивач звернувся з рапортом про звільнення за два тижні до дати, з якої бажав бути звільненим, тобто 29.02.2024 (останній день місяця), а не з 22.02.2024 за 7 днів до дати звільнення, відповідач мав би можливість своєчасно замовити відповідні гроші в НПУ та здійснити відповідну виплату.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені ОСОБА_1 , зазначає, що бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов`язана була і могла вчинити, або не відвернення небезпеки, яку особа зобов`язана була і мала можливість відвернути . З боку ГУНП в Одеській області бездіяльності не було. Видатки на виплату середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, кошторисом ГУНП в Одеській області не передбачені.

У відповіді на відзив позивач вказує, що за приписами частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з поліції (29.02.2024 ) остаточний розрахунок, зокрема, невиплачено компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 31749,38 грн. (1221,13 грн. х 26 днів). Позивач звернулася з рапортом від 22.02.2024 про звільнення, з зазначенням бажаної дати звільнення - 29.02.2024. У свою чергу, відповідачем надано згоду на звільнення позивача у визначену ним дату, про що прийнято наказ від 29.02.2024 р. № 286 о/с "По особовому складу". Тобто, приймаючи наказ про звільнення позивача, відповідач мав передбачити можливість здійснити з ним повний розрахунок - 29.02.2024 , як того вимагає Закон. Відповідач не зазначає жодної об`єктивної та поважної причини, яка перешкодила йому замовити відповідні грошові кошти у Національної поліції України до дати звільнення позивача. Відповідач у відзиві зазначає, що ним лише 18.03.2024 було замовлено кошти для проведення остаточного розрахунку з позивачем, тобто, на 26 день після подачі позивачем рапорту на звільнення та 18 день після звільнення позивача, в чому вбачається протиправна бездіяльність відповідача.

Відповідач надав заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

29.02.2024 Головним управлінням Національної поліції в Одеській області прийнято наказ № 286 о/с "По особовому складу", яким звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу дізнання Головного управління Національної поліції в Одеській області.

26.03.2024 на рахунок ОСОБА_1 надійшли зарахування у розмірі 97507,74 грн. та у розмірі 171 538,93 грн. , проведено остаточний розрахунок з виплатою грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки, загальна сума нарахованої компенсації складає - 98 992,63 грн., після відрахування військового збору сума зарахованої на рахунок компенсації склала - 97 5007,74 грн. Сума одноразової грошової допомоги при звільненні становила 174 151,20 грн., з якої утриманий військовий збір у розмірі 1,5% - 2612,27 грн., після чого сума до виплати склала - 171 538,93 грн.

Листом від 08.04.2024 № 14/50/аз Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській області надано довідку про доходи за період з січня по лютий 2024 року із зазначенням середньомісячної заробітної плати. З довідки про доходи від 08.04.2024 р. № 504 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1221,13 грн.

Оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача зі служби в поліції з 29.02.2024 , а остаточний розрахунок здійснено 26.03.2024 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України "Про Національну поліцію", постановою КМУ від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантами вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Відповідно до ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення. Грошове забезпечення виплачується за виконану особою працю, яку покладаються функціональними обов`язками працюючого.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення вважається останнім днем служби.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби, виплати індексації та звернення до суду, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 29 лютого 2024 року наказом ГУНП в Одеській області № 286 о/с від 29.02.2024 за п. 7 ч. 1 ст.77 (за власним бажанням). Відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (ч. 3 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію"). Тобто останнім днем служби позивача є 29 лютого 2024 року.

26.03.2024 на рахунок ОСОБА_1 надійшли зарахування у розмірі 97507,74 грн. на рахунок ОСОБА_1 надійшли зарахування у розмірі 97507,74 грн. та у розмірі 171 538,93 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно до п.8 розділу VШ "Порядку та умовам виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 № 260, одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Виходячи з зазначеного Головним управлінням не було порушено термін нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 171 538,93 грн. при звільненні, та зазначену суму було сплачено своєчасно.

Стосовно виплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки в розмірі 97 507,74 грн. суд зазначає наступне.

Період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 01.03.2024 по 25.03.2024. (з наступного дня після дати виключення зі списків особового складу до дня остаточного розрахунку).

Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення зі служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним наявність підстав для визнання дій відповідача відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними.

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення від 08.04.2024 р. № 504 середньоденна заробітна плата позивача складає 1 221,13 грн. Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача необхідно обчислювати шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби на період затримки виплати індексації.

Суд розраховує середній заробіток за період з 01.03.2024 по 25.03.2024. Середній заробіток за період прострочення виплати в сумі 97 507,74 грн. за цей період складає: 1221,13 грн. х 25 днів = 30528 грн. 25 коп.

Суд вважає, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України (що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13), з огляду на наступне.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності , виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд при розгляді даної справи, зокрема, враховує: незначний період прострочення, позивач не довів, що після звільнення зі служби залишився без засобів існування; позивач не вказує про додаткові майнові втрати, пов`язані із затримкою розрахунку; відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів; специфіку фінансування органів нацполіції, звернення позивача до Головного управління з рапортом про звільнення за власним бажанням за 7 днів до видання наказу № 286 о/с від 29.02.2024, а не за три місяці до звільнення.

Щодо застосування принципи розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід`ємною частиною верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов`язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України,

Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).

Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, не обґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10990 грн., що становить 35 % від суми 30528 грн. 25 коп., враховуючи що розмір несвоєчасно виплаченої позивачці компенсації за невикористані відпустки 97507,74 грн. становить 35% від суми 269046 грн. 67 коп., яку вона мала отримати при звільненні (269046 грн. 67 коп.=97507 грн. 74 коп. +171 538,93 грн.) .

Саме така сума, на думку суду, є співмірною та пропорційною ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У відносинах між сторонами і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Крім того, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення середнього заробітку з відповідача, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати середній заробіток, з огляду на вирішення спору про належні позивачу виплати судом, відсутні.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі становлять 968 грн. 96 коп. судового збору та витрати на професійну адвокатську допомогу 7000 грн.

Представник відповідача просить відмовити в вимозі про відшкодування витрат на правничу допомогу. Звертає увагу суду, що відповідач фінансується з державного бюджету, витрати є завищеними, неспівмірними зі складністю справи, підготовка до якої не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, розмір витрат не відповідає критерію розумності та реальності.

Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено що розмір витрат, яка сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 134 КАСУ передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу було надано наступні докази: ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копія договору про надання правової допомоги від 29.02.2024 № 1-20, акт приймання-передачі правових послуг 7000 грн.

Проаналізувавши зазначені документи у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, з урахуванням наведеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, заслухавши доводи сторін, суд погоджується з тим, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про стягнення 3000 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) 10990 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн. середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.03.2024 по 25.03.2024 судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп. та 3000 грн. витрат на правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА