Рішення № 125689261, 07.03.2025, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/958/24

Провадження № 2/467/15/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

у складі:

головуючого судді Догарєвої І.О.,

за участю секретаря Скорнякової С.В.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка Первомайського району Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Авентус Україна» та просила визнати недійсним кредитний договір на інші споживчі цілі №7662492 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 07.03.2024 року на її телефон надійшов дзвінок від особи, яка назвалася менеджером мобільної компанії Київстар, та їй було запропоновано створити UA-сімку, для чого на її мобільний номер було направлено чотиризначний код, який вона передала особі, яка перебувала з нею на зв`язку.

У квітні 2024 року через Єдиний портал державних послуг «Дія» їй стало відомо про те, що 07.03.2024 року на її ім`я було оформлено кредитні договори, зокрема, кредитний договір на інші споживчі цілі №7662492 з ТОВ «Авентус Україна», сума кредиту 2500,00 грн. на строк до 02.03.2025 року.

Починаючи з 04.04.2024 року їй стали телефонувати з вимогами про повернення кредитів. 03.05.2024 року позивачка отримала Кредитний звіт з Українського бюро кредитних історій, з якого вбачається, що нею нібито укладено кредитний договір з ТОВ «Авентус Україна», заборгованість на дату звіту становила 6600,00 грн. Таким чином, невідомі особи, заволодівши її персональними даними, пройшли процедуру реєстрації, створили облікові записи (особисті кабінети) на онлайн-сервісах кредитування та оформили договір позики, зокрема, між нею та ТОВ «Авентус Україна».

У зв`язку із викладеним 17.05.2024 року вона звернулась з листом до відповідача, та просила надати їй інформацію про кредитний договір і скасувати заборгованість, так як вона кредитного договору не укладала.

04.06.2024 року вона отримала відповідь від ТОВ «Авентус Україна», датовану 23.05.2024 року. Відповідач надав інформацію, що 07.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір №7661347, згідно якого товариством було надано кредитні кошти в сумі 2500,00 грн. Того ж дня заборгованість було погашено. Після закриття цього договору, також 07.03.2024 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір №7662492 про надання споживчого кредиту, згідно якого товариством також було надано кредитні кошти в сумі 2500,00 грн. Ідентифікація та верифікація споживача була здійснена товариством шляхом отримання через систему BankID НБУ ідентифікаційних даних клієнта. 07.03.2024 року ОСОБА_1 , здійснюючи реєстрацію в Інформаційно-комунікаційній системі

через веб-сайт товариства, обрала свій банк «Універсал Банк» для проходження ідентифікації за допомогою системи BankID НБУ. Після чого ОСОБА_1 здійснила авторизацію на стороні АТ «Універсал Банк» та дозволила передати товариству свої ідентифікаційні дані. Товариство виконало свої зобов`язання за договором та надало кредит шляхом безготівкового переказу коштів на карту НОМЕР_1 , емітовану в АТ «Райффайзен Банк», яку було вказано клієнтом при заповненні заявки на отримання кредиту.

При цьому на запит позивачки ТОВ «Авентус Україна» не надає копію кредитного договору, а пропонує ознайомитись з договором у особистому кабінеті клієнта на сайті компанії.

При цьому позивач стверджує, що вказана у відповіді картка їй не належить та відкриті рахунки у АТ «Райффайзен Банк» у неї відсутні.

14.05.2024 року позивач звернулася зі скаргою до Національного Банку України та отримала відповідь, що вирішення вказаних у скарзі питань належить до компетенції Національної поліції України, а також роз`яснення право оскаржити кредитну заборгованість у судовому порядку.

Оскільки її волі на укладення спірного договору не було, договір з відповідачем укладено невідомою особою, з використанням її персональних даних, грошові кошти вона не отримувала, позивачка просила визнати кредитний договір на інші споживчі цілі №7662492 від її імені з ТОВ «Авентус Україна» недійсним.

01.07.2024 року ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області у справі відкрито провадження. Справу визначено розглядати у порядку загального позовного провадження.

15.07.2024 року від представника ТОВ «Авентус Україна», Бабенкової Н.А., надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому представник відповідача вказує, що позивач особисто, з власної ініціативи передав дані (комбінацію чисел, що приходили до нього на телефон) невідомим особам, та таким чином надав доступ/можливість укласти кредитний договір. Товариством було належним чином перевірено позивача шляхом верифікації та ідентифікації за допомогою системи BankID НБУ через банк клієнта «Універсал Банк». Переказ кредитних коштів здійснено на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в АТ «Райффайзен Банк», яка була вказана в заявці при оформленні кредиту, що підтверджується довідкою від платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Витяг з ЄРДР не є беззаперечним доказом вчинення шахрайських дій. В Україні застосовується презумпція відповідальності володільця персональних даних за забезпечення безпечного поширення своїх персональних даних (ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про захист персональних даних», тож обов`язок доказування позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог покладається на нього. Кредитний договір було підписано позивачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором про що зазначено у відповідному розділі договору, що відповідає вимогам діючого законодавства. Позивачем на сайті товариства було заповнено відповідну реєстраційну форму, та 07.03.2024 року при укладенні кредитного договору позивачем було свідомо вчинено сукупність дій, що відповідало його внутрішній волі, спрямованих на укладення кредитного договору. Сторонами було узгоджено всі істотні умови кредитного договору відповідно до Правил надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», які перебувають у загальному доступі на сайті товариства. Кредитний договір не був би укладений без реєстрації позивача на сайті товариства, створення особистого кабінету, здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля, без подання заявки на отримання кредитних коштів. Отже твердження позивача є безпідставними, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору і укладення договору повністю відповідає внутрішній волі позивача. На цій підставі представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, розгляд справи провести без участі представника відповідача.

Ухвалою суду від 06.09.2024 року у справі закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

22.10.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погодилась з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву. Будь-яких договорів з ТОВ «Авентус Україна» вона не укладала та до відповідача не зверталась. Про існування

кредитного договору їх відомо з додатку «Дія». Картка № НОМЕР_1 , відкрита в АТ «Райффайзен Банк», на яку перераховані кредитні кошти, їй не належить, та взагалі вона не має рахунків у цій банківській установі. Вказана в договорі електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 їй не належить, та була створена невідомою особою, яка незаконним шляхом заволоділа її персональними даними та вказала у кредитному договорі неналежні їй рахунки. Номер телефону НОМЕР_3 , на який надходили повідомлення від ТОВ «Авентус Україна» їй не належить. Позивач наполягала на тому, що оспорюваний кредитний договір має бути визнаний недійсним, оскільки на його укладення було відсутнє її волевиявлення та вона не отримувала кредитних коштів.

04.11.2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. У запереченні, крім доводів, вже вказаних у відзиві, звертав увагу суду на те, що номер телефону НОМЕР_3 обліковується за позивачем в Українському бюро кредитних історій, як особистий номер ОСОБА_1 , а особиста електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 обліковується як адреса позивача. Кредит було видано на банківську картку № НОМЕР_1 , яку клієнт вказав при оформленні кредиту. Представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

24.12.2024 року за клопотанням позивача, яке було частково задоволено, судом витребувано інформацію від ТОВ «Авентус Україна», ТОВ «Універсальні платіжні рішення», ПрАТ «ВФ Україна».

Вимоги ухвали ТОВ «Універсальні платіжні рішення», ПрАТ «ВФ Україна» не виконані.

Від ТОВ «Авентус Україна» 10.01.2025 року надійшла заява про долучення документів, на підставі ухвали суду. У заяві представник відповідача надав інформацію про надіслане на номер НОМЕР_3 повідомлення з метою укладення договору №7662492 від 07.03.2024 року, повідомлення надіслане 07.03.2024 року о 22:46:36, містило одноразовий ідентифікатор НОМЕР_4 і містило застереження щодо нерозголошення цього коду. Також надано скріншоти про надсилання повідомлень на пошту клієнта ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наголошено про те, що вказані номер телефону та поштова адреса значаться як належні ОСОБА_1 в Українському Бюро кредитних історій. Також надано інформацію про ІР-адресу та ідентифікаційні дані пристрою, з якого здійснювався вхід в особистий кабінет клієнта. При цьому представник відповідача вважав недоведеним вчинення щодо ОСОБА_1 шахрайських дій, за відсутності відповідного рішення суду, а також зважаючи на належну верифікацію та ідентифікацію клієнта за допомогою системи BankID НБУ через банк клієнта «Універсал Банк».

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пояснила, що 07.03.2024 року на її телефонний номер надійшов дзвінок, та чоловік, представившись оператором Київстар, запропонував змінити її телефонний номер на UA-сімку через кібератаку, яка була здійснена на компанію Київстар, щоб вберегти абонентів. На номер позивачки від абонента «Київстар» надійшло смс-повідомлення з паролем, який вона назвала так званому «оператору», після чого її телефон вимкнувся та на будь-які дії не реагував. Зрозумівши, що щодо неї були вчинені шахрайські дії, вона з чужого телефону зателефонувала до поліції. Щоб запобігти можливому заволодінню її коштами вона одразу повідомила про вчинені шахрайські дії до Монобанку та до ПриватБанку, де в неї відкриті рахунки, їй заблокували картки. Також вона зателефонувала до оператора Київстар, де їй пояснили, що вона стала жертвою шахраїв, порадили витягнути сім-карту, яку було зламано, і замінити її на іншу, що вона і зробила. Потім їй перетелефонували з місцевого відділення поліції. Доступ до свого телефону, електронної пошти, застосунку «Дія» з моменту заволодіння сторонніми особами її номером телефону вона втратила. Доступ до застосунку «Дія» вона відновила тільки наступного дня, 08.03.2024 року, за допомогою поліцейського. Доступ до мобільного додатку Монобанку вона відновила також 08.03.2024 року під час відеоверифікації. Вона вважала, що вжила всі необхідні заходи щодо своєї фінансової безпеки, заблокувавши картки та повідомивши банки про заволодіння її телефоном. Однак у квітні 2024 року вона почала отримувати телефонні дзвінки з вимогами про повернення кредитних коштів, яких вона не отримувала. Після отримання інформації з Українського бюро кредитних історій вона дізналась, що 07.03.2024 року на її ім`я було отримано ряд кредитів, зокрема, у ТОВ «Авентус Україна». Тоді вона звернулась до поліції з заявою про вчинене кримінальне правопорушення, а також з листами до кредиторів, повідомивши про те, що кредитних договорів вона не укладала, та просила скасувати заборгованості. Звернулась зі скаргою до Національного Банку України. Рахунків у АТ «Райффайзен Банк» вона не має, та рахунок, на який було перераховано кошти ТОВ «Авентус Україна» їй не належить, як і не належить і ніколи не належав номер НОМЕР_3 , за допомогою якого укладався спірний кредитний договір. Доступ до поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 вона також втратила та після подій 07.03.2024 року не відновлювала. У зв`язку з викладеним просила її позовні вимоги задовольнити, визнати кредитний договір на інші споживчі цілі №7662492 від її імені з ТОВ «Авентус Україна» недійсним.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, в заявах по суті справи просив справу розглядати у його відсутність.

Суд з`ясував позиції сторін по суті спору, дослідив матеріали справи та встановив наступне.

За інформацією Українського Бюро Кредитних Історій, наданою у кредитному звіті на 03.05.2024 року щодо ОСОБА_1 , вона має фінансові зобов`язання за договорами, укладеними 07.03.2024 року: 1) із кредитором «Споживчий центр» на суму 6000,00 грн. (заборгованість 11880,00 грн.), 2) із кредитором Авентус Україна на суму 2500,00 грн. (заборгованість 6660,00 грн.), 3) із кредитором Слон Кредит на суму 5500,00 грн. (заборгованість 15427,50 грн.); 4) із кредитором Лінеура Україна на суму 10000,00 грн. (заборгованість 28250,00 грн.). А також кредитні картки в Універсал Банку та ПриватБанку, за якими простроченої заборгованості позивачка не має. Крім того, наявна інформація про закритий кредитний договір з Авентус Україна на суму 2500,00 грн. від 07.03.2024 року, закритий 07.03.2024 року.

Також 07.03.2024 року щодо позивачки запитувалась інформація про її кредитний рейтинг (кредитну історію): 15:01:08 ПриватБанк; 15:18:17 Споживчий центр; 16:43:07 Авентус Україна; 16:47:10 Лінеура Україна; 16:54:19 Фінансова компанія є гроші; 21:34:55 Слон Кредит; 21:39:25 Маніфою; 21:47:17 Манівео швидка фінансова допомога; 21:56:05 Бізпозика; 22:12:29 Сос Кредіт; 22:22:13 Авіра Груп; 22:22:40 Укр Кредит Фінанс.

14.05.2024 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Авентус Україна» з повідомленням про те, що кредитного договору №7662492 вона не укладала, з вимогою про надання інформації по кредитному договору та скасування заборгованості.

23.05.2024 року (вих.№263/24) ТОВ «Авентус Україна» на звернення ОСОБА_1 повідомило, що 07.03.2024 року між нею та товариством укладено два договори про надання споживчого кредиту, №7661347 на суму 2500,00 грн., який того ж дня погашено, та №7662492 на суму 2500,00 грн., за яким позивачці надано кредит на споживчі цілі. Споживача за цим договором ідентифіковано за допомогою системи BankID НБУ через банк клієнта «Універсал Банк». Договір був укладений через Інформаційно-комунікаційну систему товариства, доступ до якої забезпечується через Веб-сайт товариства. Клієнт заповнив заявку на отримання кредиту на сайті товариства, товариство надіслало позивачці пропозицію укласти електронний договір (оферту), який містить усі істотні умови договору, клієнт натиснув кнопку «погоджуюсь», після чого товариство надіслало засобами зв`язку на вказаний клієнтом при заповненні заявки номер телефону НОМЕР_3 одноразовий ідентифікатор у вигляді коду НОМЕР_4 , який було клієнтом введено і таким чином підписано електронний договір. Товариство протягом 15 хв. направило акцептований таким чином примірник договору на електронну адресу клієнта. Кошти у розмірі 2500,00 грн. направлені на карту НОМЕР_1 , емітовану в АТ «Райффайзен Банк», яку було вказано клієнтом при заповненні заявки на отримання кредиту. З електронним договором запропоновано ознайомитись на сайті товариства в особистому кабінеті.

За повідомленням від 03.06.2024 року, Національним банком України розглянуто скаргу ОСОБА_1 від 14.05.2024 року, рекомендовано звернутись до правоохоронних органів та суду.

Відповідачем надано суду на підтвердження укладення оспорюваного договору з ОСОБА_1 наступні докази.

Інформацію, що була отримана ТОВ «Авентус Україна» засобами системи BankID НБУ від банку АТ «Універсал Банк» відносно клієнта ОСОБА_1 , що становить персональні дані. Запит про надання інформації зроблено 07.03.2024 року о 16:36:52, отримано інформацію 07.03.2024 року о 16:37:04.

Паспорт споживчого кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором DM8625 07.03.2024 року о 22:46:36.

Договір №7662492 про надання споживчого кредиту від 07.03.2024 року о 22:46:49 з додатком №1. Відповідно до умов цього договору (п.2.1.) кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 . Серед реквізитів споживача ОСОБА_1 значаться номери телефонів НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір та Додаток №1 від імені ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором А4198 07.03.2024 року о 22:46:49.

Інформацію ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 12.07.2024 року №2523_240712111630 про здійснення платежу 07.03.2024 року о 22:47:03 на суму 2500,00 грн. маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 353695233, призначення платежу: зарахування 2500,00 грн. на карту НОМЕР_1 . Та копію договору №28/11/2019 від 28.11.2019 року про переказ коштів з ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Відповідно до інформації з облікової картки клієнта в електронній системі товариства наявні персональні дані клієнта. Дата останнього входу 07.03.2024 року о 23:41:56. Телефон клієнта НОМЕР_8 , додатковий номер клієнта НОМЕР_3, пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також відповідачем надано реєстраційну форму, яку покроково заповнював клієнт при укладенні кредитного договору (приклад).

Відповідно до інформації з облікової картки клієнта ТОВ «Авентус Україна», на номер НОМЕР_3 07.03.2024 року надіслано повідомлення: о 22:46:05 про погодження кредиту; о 22:46:36 надіслано ідентифікатор НОМЕР_4 ; о 22:47:05 про відправлення 2500 грн. за договором №7662492.

Відповідно до інформації з облікової картки клієнта ТОВ «Авентус Україна», на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 07.03.2024 року надіслано повідомлення: 07.03.2024 року о 22:46:06 щодо погодження кредиту; о 22:46:54 код підписання паспорта кредиту FH3390; також о 22:46:54 підтвердження про укладення договору про надання кредиту.

Згідно звіту «Контакти», Кредитного звіту фізичної особи, підприємця, актуальних на 01.11.2024 року, за даними Українського Бюро Кредитних Історій, щодо суб`єкта кредитної історії ОСОБА_1 наявна інформація, що становить персональні дані, а також контакти. При цьому щодо засобів зв`язку наявна інформація про актуальний номер мобільного телефону НОМЕР_8 (з 01.11.2024 року) та попередні номери телефонів, передостанній НОМЕР_3 . Слід зазначити, що номер телефону, наявність якого в себе заперечує позивачка, та який був використаний для укладення спірного договору НОМЕР_3 , вперше цей номер зазначений 08.03.2024 року за даними мікрофінансової організації (умовне позначення MFO), до яких відноситься відповідач у справі, а не за даними банківських установ. Актуалізація цього номера відбулась 07.03.2024 року, що співпадає з датою укладення спірного договору, та стверджуваного позивачкою заволодіння її персональними даними.

За Інформацією з Українського Бюро Кредитних Історій щодо контактних даних клієнта ОСОБА_1 дані щодо мобільного телефону НОМЕР_3 внесені за даними фінансової установи (умовне позначення FIN) 08.03.2024 року. Того ж дня 08.03.2024 року внесено дані про мобільний номер НОМЕР_9 за даними банківської установи.

11.05.2024 року за повідомленням начальника СД ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області за заявою ОСОБА_1 від 10.05.2024 року розпочато досудове розслідування.

Згідно копії постанови від 05.11.2024 року дізнавача СД ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області у кримінальному провадженні №12024153130000048 від 11.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, внесеному за заявою ОСОБА_1 від 10.05.2024 року про незаконне використання її персональних даних для укладення поза її волею кредитних договорів, ОСОБА_1 визнано потерпілою.

На твердження позивачки на її ім`я відкрито рахунки в АТ «Універсал Банк» про що надано довідку від 25.06.2024 року та у АТ КБ «ПриватБанк», про що надано довідку від 25.06.2024 року.

Відповідно до виписки АТ «Райффайзен Банк» від 16.01.2025 року, банківський рахунок, що відповідає даним картки НОМЕР_1 належить не позивачці, а іншій особі. Картка відкрита 25.02.2024 року та закрита 11.04.2024 року. Тобто картка була активна 1 місяць та 15 днів. За період часу з 04.03.2024 року по 10.04.2024 року картка надзвичайно активно використовувалась, наявні дані щодо неодноразових зарахувань на картку грошових коштів через платіжні системи, зокрема, платіж з системи iPay на суму 2500,00 грн. з датою платежу 07.03.2024 року о 22:47:05.

На запит позивачки АТ «Київстар» відомості щодо її звернення з приводу шахрайських дій надані не були (відповідь АТ «Київстар від 25.11.2024 року).

За інформацією АТ «Універсал Банк» від 18.02.2025 року №QEVR-20250218-14795056, 07.03.2024 року о 15 годині 47 хвилин до Банку надійшло звернення, в якому було зазначено факт шахрайства. В цілях безпеки її картка була заблокована. 08.03.2024 року о 15 годині 24 хвилин під час відеоверифікації було зафіксоване звернення №5505043. Банк звернув увагу, що 07.03.2024 року був здійснений успішний вхід у мобільний за стосунок позивачка «Монобанк» з коректно введеним ПІН-кодом, який відомо лише власнику рахунку з пристрою iPhone 11 Pro, що, на думку відповідальних осіб банку свідчить про передачу позивачкою даних третім особам.

Надаючи оцінку зазначеним доказам суд виходить з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 цього Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого

документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 12 указаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо стороною договір фактично не підписано, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За матеріалами справи Договір №7662492 про надання споживчого кредиту від 07.03.2024 року підписаний ТОВ «Авентус Україна» в особі директора Довгаля В.В. з однієї сторони та від імені ОСОБА_1 з іншої сторони. Договір №7662492 є електронним і від імені ОСОБА_1 він підписаний 07.03.2024 року о 22:46:49 одноразовим ідентифікатором НОМЕР_4 .

За даними ТОВ «Авентус Україна» одноразовий ідентифікатор надсилався позивачці ОСОБА_1 на вказаний нею у заявці про надання кредиту телефонний номер НОМЕР_3 , при цьому попередньо особу ОСОБА_1 було ідентифіковано та верифіковано за допомогою системи BankID НБУ через банк клієнтки АТ «Універсал Банк».

Однак слід врахувати, що за інформацією АТ «Універсал Банк» 07.03.2024 року о 15 годині 47 хвилин ОСОБА_1 вже повідомила банк про вчинення щодо неї неправомірних дій, тобто вжила доступні їй заходи для збереження своїх персональних даних, які перебувають у розпорядженні банку.

І після цього повідомлення, 07.03.2024 року о 16:37:04 ТОВ «Авентус Україна» засобами системи BankID НБУ від банку АТ «Універсал Банк» було передано інформацію відносно клієнта ОСОБА_1 , що становить персональні дані.

З викладеного слідує, що персональні дані ОСОБА_1 були передані ТОВ «Авентус Україна» без її згоди та відома, тим більше, що за інформацією АТ «Універсал Банк» 08.03.2024 року вона вимушена була проходити відеоверифікацію в банку, що також підтверджує пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності у неї доступу до 08.03.2024 року до мобільного застосунку Монобанк.

Що стосується мобільного номера НОМЕР_3 , судом неодноразово надсилалась ухвала про витребування інформації за цим номером до ПрАТ «ВФ Україна», однак вимога суду виконана не була.

Разом з тим, за інформацією Українського Бюро Кредитних Історій, мобільний номер НОМЕР_3 актуалізований у кредитній історії ОСОБА_1 саме 07.03.2024 року і донором цієї інформації стала одна з мікрофінансових організацій, до яких відноситься і відповідач у справі. Тобто зазначений телефон до 07.03.2024 року не був фінансовим номером позивачки і був зазначений вперше вже після неправомірного заволодіння її персональними даними під час укладення кредитних договорів сторонніми особами. 08.03.2024 року внесено дані про мобільний номер НОМЕР_9 за даними банківської установи, що узгоджується з поясненнями ОСОБА_1 та відомостями АТ «Універсал Банк» щодо відеоверифікації її як клієнта.

При цьому слід звернути увагу на кількість укладених 07.03.2024 року від імені ОСОБА_1 кредитних договорів («Споживчий центр», Авентус Україна (двічі), Слон Кредит, Лінеура Україна), а також кількість запитів цього дня щодо кредитного рейтингу позивачки з незначною різницею у часі (15:01:08 ПриватБанк; 15:18:17 Споживчий центр; 16:43:07 Авентус Україна; 16:47:10 Лінеура Україна; 16:54:19 Фінансова компанія є гроші; 21:34:55 Слон Кредит; 21:39:25 Маніфою; 21:47:17 Манівео швидка фінансова допомога; 21:56:05 Бізпозика; 22:12:29 Сос Кредіт; 22:22:13 Авіра Груп; 22:22:40 Укр Кредит Фінанс).

Така кількість запитів вказує на високу імовірність зловмисних дій сторонніх осіб, зважаючи на те, що як до так і після 07.03.2024 року ОСОБА_1 мікрозаймів не отримувала, а постійно користується кредитними картками АТ «Універсал Банк» і АТ «ПриватБанк», простроченої заборгованості не має.

Банківський рахунок у АТ «Райффайзен Банк», що відповідає карті № НОМЕР_1 , на яку за даними відповідача були перераховані кредитні кошти, належить не позивачці, а іншій особі.

Також суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як пояснила позивачка в судовому засіданні, вона цю поштову адресу не використовує та доступ до неї втратила. ТОВ «Авентус Україна» отримало відомості щодо цієї адреси серед інших персональних даних позивачки від АТ «Універсал Банк» засобами системи BankID. Тож, сама по собі вказівка на цю адресу в договорі не свідчить про вчинення будь-яких дій з боку позивачки за допомогою цієї електронної адреси, спрямованих на укладення кредитного договору.

Відповідно до інформації з облікової картки клієнта ТОВ «Авентус Україна», на цю електронну пошту 07.03.2024 року, крім іншого, о 22:46:54 було надіслано код підписання паспорта кредиту FH3390. Однак, паспорт споживчого кредиту вже був підписаний одноразовим ідентифікатором DM8625 07.03.2024 року о 22:46:36 (згідно наданої суду копії цього документа). Яким чином і на яку адресу (номер) направлявся ідентифікатор DM8625 матеріали справи відомостей не містять, адже цей ідентифікатор не направлявся споживачу ані на номер телефону, ані на електронну пошту.

Зазначене ставить під сумнів добросовісність відповідача під час укладення спірного договору, зважаючи що й сам Договір №7662492 був підписаний одноразовим ідентифікатором 07.03.2024 року о 22:46:49.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20.

Зважаючи на те, що особу ОСОБА_1 було верифіковано в Інформаційно-комунікаційній системі відповідача за допомогою системи BankID НБУ через АТ «Універсал Банк» в той час коли вона не мала доступу до мобільного застосунку «Монобанк» і після того, як вона повідомила банк про вчинення щодо неї неправомірних дій сторонніх осіб, грошові кошти за договором були перераховані на рахунок, який не належить позивачці, одноразового ідентифікатора для укладення кредитного договору вона не отримувала та стороннім особам не передавала, при цьому всі дії позивачки свідчать про її добросовісність (звернення до банків, клієнтом яких вона є, до правоохоронних органів), суд дійшов висновку, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення спірного кредитного договору не було та цей договір укладено від її імені іншою особою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, суд вважає встановленим, що Договір №7662492 від 07.03.2024 року позивачем не підписувався та не укладався. Отже, спірний договір слід вважати неукладеним. За таких обставин, спосіб захисту порушеного права обраний позивачем (визнання правочину недійсним) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся.

Враховуючи наведене підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О.Догарєва