Рішення № 125682269, 19.02.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8724/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року

Галицький районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Романюк В.Ф.

секретар судового засідання Салик С.М.

за участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про визнання правочину недійсним та стягнення коштів., -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», в якому просить суд визнати недійсним договір про надання правничої допомоги №21032404 від 21.03.2024 року та стягнути з відповідача на свою користь грошові кошті у сумі 18000 грн., які були сплачені за договором.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 21.03.2024 між ним та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги №21032404, який мав на меті забезпечити позивача необхідною юридичною підтримкою в надзвичайно важливому питанні, пов`язаному з створенням позовної заяви до суду про відшкодування моральної шкоди та подальшим супроводом до набрання рішенням суду законної сили. Позивач вказує, що виконав усі свої зобов`язання за договором, зокрема сплатив вартість надання юридичних послуг в розмірі 18000 грн., однак після підписання договору, відповідачем не було здійснено жодної дії на виконання забов`язань. Співробітники ТОВ «ЛІГЛ» або не відповідали на телефонні дзвінки, або відповідали, що виконання послуг триває і потребує ще деякого часу. Однак, на неодноразові прохання надати докази того, що відповідач дійсно виконує свої зобов`язання, позивач отримав відмову.

Зазначає, що 19.09.2024 нею на адресу відповідача було направлено претензію, у якій чітко вимагав повернення сплачених за договором 18000 грн., однак відповіді він не отримав. З урахуванням вищевикладеного, просив задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31.10.2024 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26.11.2024 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою сторін.

Представник позивача в судовому засідання (в режимі відеоконференції) просив позов задоволити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судові засідання, призначені на 30.01.2025 року, 24.02.2025 року не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.

Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір №21032404 про надання правничої допомоги.

Згідно загальнодоступних відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Лігл» є діяльність у сфері права.

Згідно п. 1.2 предметом договору є юридичний аналіз, збір та створення необхідних документів, позовна заява до суду про відшкодування моральної шкоди, супровід до рішення суду.

Згідно пункту 2.1.2. виконавець зобов`язується приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2 цього договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України а також іншим нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2.2.1. Замовник зобов`язується своєчасно надати виконавцю наявні достовірні дані та документи, необхідні для надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2. цього договору.

Згідно з п. 2.2.2. замовник також зобов`язується сплатити юридичні послуги, зазначені в п. 1.2. цього договору, в порядку та терміни, зазначені в розділі 3 цього договору.

Згідно п.3.1 договору вартість надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2 цього договору становить 18000 грн.

Відповідно до п. 4.2. договір може бути розірваний, як замовником так і виконавцем у випадку передбаченому цим договором та діючим законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зобов`язання за договором виконав належним чином та 21.03.2024 року сплатив 18000 гривень на рахунок відповідача.

Крім того, 19.09.2024 ним на адресу відповідача було направлено претензію, у якій чітко вимагав повернення сплачених за договором 18000 грн., однак відповіді він не отримав.

Однак, ТОВ "Лігл" відповідь на зазначену претензію не надало, добровільно кошти сплачені позивачем на виконання умов договору не повернуло.

Як стверджує позивач, після підписання Договору ТОВ "ЛІГЛ" не здійснило жодних дій на виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст.651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов`язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

У ст.526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1,2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст.901ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 906ЦК України встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв`язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також цивільне законодавство передбачає й можливість розірвання договору про надання послуг.

Так відповідно до ст.907ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.10ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

В постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16 викладений висновок про те, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2ст. 651 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. ст.79,80ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи . Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами 1,5,6 ст.81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задоволити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з врахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Не зважаючи на приписи ч. 1ст. 81 ЦПК України, відповідач ТОВ «ЛІГЛ» станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав вказані вище умови договору про надання правничої допомоги №21032404, натомість позивач стверджує про порушення зобов`язань відповідачем, який не приступив до виконання зобов`язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним розірвати зазначений договір, оскільки, такий спосіб захисту порушеного права, у даному випадку, сприятиме ефективному відновленню прав позивача, як споживача послуг.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

В постанові Верховного Суду України від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц викладений правовий висновок щодо того, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Верховний Суд України в постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17 дійшов висновку, що відповідно до частини 2статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06.02.2020р. № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що позивач довів, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки відповідач не приступив до виконання зобов`язань за договором, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені ним грошові кошти в сумі 18000 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до вимог частини 6статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки, про зверненні до суду з позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі в сумі 2 422 гривні 40 копійок (1211,20 грн. по вимозі немайнового характеру та 1211,20 грн. - по вимозі майнового характеру).

Керуючись ст. ст. 528, 626, 627, 638, 654 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 10, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (ЄДРПОУ 41614728, юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а, фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задоволити.

Розірвати договір про надання правничої допомоги №21032404, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (ЄДРПОУ 41614728, юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а, фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень, що були сплачені за договором №21032404 про надання правничої допомоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (ЄДРПОУ 41614728, юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а, фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) в дохід держави судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Ф. Романюк