Рішення № 125680031, 26.02.2025, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

26 лютого 2025 року Справа № 926/3277/24

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (01013, місто Київ, вул. Будіндустрія, 7, код ЄДРПОУ 05523398)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінтербуд» (58023, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Руська, 259, кв. 55, код ЄДРПОУ 39212408)

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 9 707 642,13 грн,

представники:

від позивача адвокат Фісенко Я.О.;

від відповідача адвокат Шевчук Д.В.

І. Стислий виклад позовних вимог.

Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінтербуд» про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 688 від 16.10.2015 в сумі 9 707 642,13 грн, з яких 1 539 144,00 грн основний борг, 307 828,80 грн штраф, 5 051 797,50 грн пеня, 532 898,80 грн 3 % річних, 2 275 973,03 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на виконання умов зазначеного договору в період з 15.01.2019 по 29.07.2021 позивачем поставлено відповідачу товар (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа постачальника) на загальну суму 73 240 122,48 грн, проте останній лише частково сплатив його вартість в сумі 71 672 514,52 грн, внаслідок чого заборгував кошти в сумі 1 539 144,00 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу зазначені вище штрафні санкції та проценти річних та інфляційні втрати.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити у стягненні інфляційних втрат в розмірі 157 114,01 грн та процентів річних в розмірі 73 485,85 грн та зменшити розмір пені до 505 179,75 грн, а штрафу до 30 782,88 грн, з огляду на таке:

1) згідно з позовними вимогами позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язань за договором поставки товару №688 від 16.10.2015 року за період з 31.07.2021 по 06.11.2024 в загальній сумі 2 275 973,03 грн, розрахунок яких наведений в додатку 2 до позовної заяви. Проте, в результаті перевірки вказаного розрахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку штрафних санкцій ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», відповідачем встановлено, що сума інфляційних втрат за період з 31.07.2021 по 06.11.2024 становить 2 118 859,02 грн. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 157 114,01 грн (2 275 973,03 - 2 118 859,02) є помилковими та необґрунтованими. Крім того, в результаті перевірки проведеного позивачем розрахунку 3% річних відповідачем також встановлено, що сума 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за період з 31.07.2021 по 06.11.2024 становить 459 412,95 грн, що свідчить про помилковість та необґрунтованість вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 73 485,85 грн. (532 898,80 - 459 412,95);

2) щодо вимог про стягнення пені та штрафу зазначає, що вони розраховані у відповідності до умов Договору, проте є надмірно великими порівняно зі збитками позивача, завданими внаслідок неналежного виконання відповідачем фінансових зобов`язань за договором та такими, що порушують баланс інтересів сторін, а також принцип розумності та справедливості, зважаючи на таке.

Як вказано позивачем у позовній заяві, за період з 01.01.2019 по 29.07.2021 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 73 240 122,48 грн, з яких відповідачем частково сплачено за товар 71 672 514,52 грн. Крім того, з моменту укладення Договору до 01.01.2019 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 53 522 590,13 грн, з яких відповідачем повністю сплачено вартість товару у сумі 53 522 590,13 грн. Таким чином, загальна вартість товару, поставлено за Договором, становить 126 762 712,61 грн, з яких відповідачем сплачено 125 223 568,61 грн.

В свою чергу, на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за Договором становить 1 539 144,00 грн, що складає лише 1,22 % від загальної вартості поставленого товару, що свідчить про сталі партнерські відносини між сторонами та виконання відповідачем зобов`язань з оплати за отриманий товар протягом досить тривалого часу.

Згідно з позовними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за Договором в загальній сумі 2 808 871,83 грн, за рахунок яких позивачу буде відшкодовано матеріальні втрати (збитки) від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсовано плату за користування відповідачем утримуваними ним грошовими коштами.

В свою чергу, в позовній заяві не наведені обставини, які б свідчили про завдання позивачу негативних наслідків (збитків тощо) через прострочення відповідачем зобов`язань за Договором, які були б пропорційними вимогам позивача щодо стягнення пені та штрафу у загальному розмірі 5 359 626,30 грн, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин.

Крім того, основна частина періоду прострочення виконання зобов`язань, за який нараховано пеню та штраф (31.07.2021 року по 30.07.2024 року), припадає на період запровадження в Україні воєнного стану, який триває по сьогоднішній день, що безпосередньо вплинуло на можливість виконання відповідачем зобов`язань перед кредиторами, зважаючи, що основним видом діяльності відповідача є будівництво житлових та нежитлових будівель.

За таких обставин, стягнення з відповідача пені та штрафу у загальному розмірі 5 359 626,30 грн є невиправдано обтяжливим та навіть непосильним для відповідача та призведе до фактичної втрати останнім платоспроможності та зупинення можливості здійснення господарської діяльності, в тому числі виплати заробітної плати найманим працівникам (загальна кількість яких станом на день подання останньої звітності становить 90 осіб), оплати податків та зборів.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій на спростування часткових заперечень відповідача на позов зазначає, що інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями, оскільки мають іншу правову природу (матеріальні втрати), а тому вони не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України. Також відповідачем до відзиву на позов не долучені документи, які підтверджують скрутне фінансове становище відповідача, ризики настання неплатоспроможності у разі стягнення штрафних санкцій, зупинення діяльності підприємства та інші обставини. Тому, на думку позивача, доводи відповідача щодо обставин, які стали причинами неналежного виконання своїх зобов`язань, є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та не є винятковими. Зазначає, що не тільки відповідач перебуває у скрутному фінансовому становище, а й позивач. Тому всупереч доводам відповідача вважає, що відсутні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 230 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою від 20.12.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 14.01.2025 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу запропонував надати відповідь на відзив.

04.01.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому просить:

1) відмовити АТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» в частині стягнення з ТОВ «ЄвроІнтерБуд» інфляційних втрат в розмірі 157 114,01 грн та 3% річних в розмірі 73 485,85 грн;

2) зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з ТОВ «ЄвроІнтерБуд» на користь АТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» до 505 179,75 грн;

3) зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з ТОВ «ЄвроІнтерБуд» на користь АТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» до 30 782,88 грн.

98.01.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якому заперечує проти задоволення клопотання по зменшення розміру пені та штрафу, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.01.2025 судове засідання, призначене на 14.01.2025, за участю представника позивач вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 09.01.2025 судове засідання, призначене на 14.01.2025, за участю представника відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 14.01.2025 сторони просили надати час для мирного врегулювання спору в позасудовому порядку, у зв`язку з чим суд ухвалив оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 28.01.2025, судове засідання за участю представників позивача та відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

27.01.2025 представником позивача адвокатом Фісенко Я.О. через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи ордеру на надання правничої допомоги та копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

В підготовчому засіданні 28.01.2025 оголошено перерву до 06.02.2025, судове засідання за участю представників позивача та відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 06.02.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 26.02.2025, судове засідання за участю представників сторін вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 26.02.2025 суд заслухав вступне слово представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просив задовольнити, та представника відповідача, який проти позову частково заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та просив зменшити розмір штрафних санкцій. Далі суд дослідив матеріали справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

16 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінтербуд» (Покупець) укладено договір поставки товару № 688 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцю замовлений товар (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа Постачальника, далі Товар), а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти замовлений товар, та здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Предметом поставки є товар згідно попереднього замовлення. (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору ціна, кількість товару, що підлягають виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках Покупця, рахунках-фактурах Постачальника та накладних (товарно-транспортних, фактичних або видаткових). Загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

Загальна сума цього Договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних Постачальника. (п. 3.1 Договору).

Пунктом 6.8 Договору передбачено, що дата, години та хвилини поставки вказується у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній про прийняття товару, що є датою поставки товару.

Ціна Товару вказується Постачальником у накладних на відпуск товару та/або рахунках-фактурах. Покупець отримує товар за ціною Постачальника, встановленою на момент відвантаження товару. (пункти 7.1, 7.2 Договору).

Згідно пункту 7.6 Договору оплата здійснюється Покупцем на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених Постачальником на вартість товару.

Пунктом 7.7 Договору передбачено, що Покупець здійснює попередню оплату на розрахунковий рахунок Постачальника за кожну партію Товару, що постачається протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури Постачальником

Пунктом 7.11 Договору встановлено, що в порядку виключення, Постачальник має право надати Покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 та п. 6.1. даного Договору.

Пунктом п. 8.2 Договору встановлено, що за прострочення платежу Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 8.3 Договору у разі порушення Покупцем строку платежу, встановленого п. 7.11 цього Договору, більше ніж на 5 банківських днів Покупець зобов`язаний сплатити, крім пені, штраф у розмірі 20 відсотків від суми простроченого платежу.

У пункті 8.5 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу та пені), передбаченої ч. 1 ст. 259 Цивільного Кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 8 цього Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинне було бути виконане.

Відповідно до п. 9.1. Договору, він набирає чинності з моменту підписання сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання договору поставки товару № 688 від 16.10.2015 АТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» за період з 15.01.2019 по 29.07.2021 поставлено ТОВ «Євроінтербуд» товар на суму 73 240 122,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними та актами звіряння взаємних розрахунків за період: з 01.01.2019 по 31.01.2019; з 01.02.2019 по 28.02.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2019; 01.04.2019 по 30.04.2019; 01.05.2019 по 31.05.2019; 01.06.2019 по 30.06.2019; 01.07.2019 по 31.07.2019;01.08.2019 по 31.08.2019; 01.09.2019 по 30.09.2019; 01.10.2019 по 31.10.2019; 01.11.2019 по 30.11.2019; 01.02.2020 по 29.02.2020; 01.03.2020 по 31.03.2020; 01.04.2020 по 30.04.2020;01.05.2020 по 31.05.2020; 01.08.2020 по 31.08.2020; 01.09.2020 по 30.09.2020; 01.10.2020 по 31.10.2020; 01.07.2021 по 31.07.2021. Зазначені документи підписані відповідачем та скріплені його печаткою.

Позивачем у позовній заяві зазначається, що відповідачем було частково сплачено за поставлений товар у розмірі 71 672 514,52 грн, відтак розмір простроченої заборгованості становить 1 539 144,00 грн.

Відповідач у відзиві на позов визнає викладені в позовній заяві обставини щодо здійснення позивачем поставки та часткової оплати та не заперечує заборгованість у сумі 1 539 144,00 грн.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку, що спір у даній справі є майновим та зумовлений неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати (поставити) у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.»

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Так, на виконання договору поставки товару № 688 від 16.10.2015 позивач за період з 15.01.2019 по 29.07.2021 поставив відповідачу товар на суму 73 240 122,48 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними та актами звіряння взаємних розрахунків.

За приписами частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Водночас нормами частин першої і другої статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У статті 530 ЦК України зазначено, що: «Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).»

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Аналогічно приписами статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Судом установлено, що відповідачем частково сплачено за поставлений товар у розмірі 71 672 514,52 грн, несплаченими залишилися кошти в сумі 1 539 144,00 грн. Даний факт також визнається представниками сторін.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та підставними, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення на його користь з відповідача 1 539 144,00 грн заборгованості за договором поставки.

У зв`язку з порушенням грошових зобов`язань за договором поставки товару № 688 від 16.10.2015 позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати і 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Згідно наданих позивачем розрахунків розмір 3% річних складає 532 898,80 грн, інфляційних втрат 2 275 973,03 грн.

ТОВ «Євроінтербуд» у відзиві на позов зазначає, що позивачем неправильно здійснено розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, наведено їх контррозрахунок, згідно з яким сума 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за Договором за період з 31.07.2021 року по 06.11.2024 року становить 459 412,95 грн, а сума інфляційних втрат 2 118 859,02 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку, що він зроблений неправильно. Так, до розрахунку неправомірно включено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму 8 949 882,17 за період з 30.07.2024 до 06.11.2024. Натомість конттрозрахунок відповідача є правильним.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме 3% річних в сумі 459 412,95 грн та інфляційні втрати в сумі 2 118 859,02 грн. У решті вимог про стягнення компенсаційних втрат необхідно відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У своїх висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру пені суд виходить з такого.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості, а тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 90 % та більше фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21).

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 та підтримана у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

В даному випадку суд вважає за необхідне зменшити штрафні санкції на 70 %, виходячи з наступного.

За період з 01.01.2019 по 29.07.2021 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 73 240 122,48 грн, з яких відповідачем сплачено 71 672 514,52 грн. тобто відповідачем фактично виконано на 97,86 %.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, суд враховує, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій в декілька разів більший від суми невиконаного зобов`язання з оплати основного боргу.

На переконання суду стягнення всієї заявленої суми штрафу та пені є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача, який під час воєнного стану підтримує економіку держави, здійснюючи ведення господарської діяльності.

Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд приходить до висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій на 70 % від простроченого грошового зобов`язання.

V. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позивач поставив відповідачу товар за договором поставки товару, проте останній неналежно виконав обов`язку щодо його оплати, внаслідок з нього підлягає стягненню 1 539 144,00 грн основного боргу.

Крім того, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання з нього на користь позивача підлягає стягненню 459 412,95 грн 3 % річних, 2 118 859,02 грн інфляційних втрат, а також 30 % заявлених до стягнення штрафу в сумі 92 348,64 грн та пені в сумі 1 515 539,25 грн. У решті позовних вимог про стягнення, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем за подання позову сплачено судовий збір в сумі 116 491,70 грн згідно платіжної інструкції № 450 від 12.12.2024.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, згідно усталеної судової практики судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

За таких обставин сплачений позивачем судовий збір слід покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Про понесення інших судових витрат сторони не заявляли.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінтербуд» (58023, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Руська, 259, кв. 55, код ЄДРПОУ 39212408) на користь Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (01013, місто Київ, вул. Будіндустрія, 7, код ЄДРПОУ 05523398) заборгованість за договором поставки товару № 688 від 16.10.2015 в сумі 1 539 144,00 грн, 92 348,64 грн штрафу, 1 515 539,25 грн пені, 459 412,95 грн 3 % річних, 2 118 859,02 грн інфляційних втрат та 113 719,20 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. З набранням рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 07 березня 2025 року.

Суддя І.В. Марущак