Рішення № 125675074, 07.03.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2025 р. справа № 300/8474/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 довійськової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування п.п.2.1.4 наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), за змістом якого просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п.п.2.1.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 за № 45 (по строковій частині);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024;

- зобов`язати відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.06.2024 та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з жовтня 2020 року перебував на військовій службі. Водночас, оскаржуваним наказом, а саме п.п.2.1.4, вказано, що солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 14.02.2023 самовільно лишив місце служби військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із чим з 14.02.2023 визнано безпідставно відсутнім та знято з усіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 . Доводячи незаконність наказу позивач зазначив, що в ході виконання бойових завдань в Донецькій області, перебуваючи на позиції біля н.п. Берестове, 07.11.2022 потрапив під танковий обстріл та отримав акубаротравму та з 08.11.2022 по 13.11.2022 перебував на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 з діагнозом: вибухова травма. Внаслідок отриманої травми перебував на обстеженні та лікуванні з 26.02.2023 по 03.03.2023, з 13.03.2023 по 14.04.2023, з 28.04.2023 по 01.05.2023, з 24.07.2023 по 26.09.2023 у КП «ПОКЦПЗ ІФ ОР»; з 02.10.2023 по 29.11.2023 у ВМКЦ ЗР. В подальшому, відповідно до свідоцтва про хворобу № 978/3 від 01.11.2023 визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Окрім того, звернуто увагу суду, що П`ятим слідчим відділом Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові прийнято постанову про закриття кримінального правопорушення від 16.01.2024 на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, у зв`язку із відсутністю в діях позивача складу злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. У зв`язку із вказаними обставинами, позивачем 11.06.2024 подано рапорт із проханням продовжити військову службу та дію контракту; за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплатити недоотримане грошове та інших видів забезпечення; звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ № 2232-ХІІ за станом здоров`я. Однак листом від 18.06.2023 за № 2762 відповідачем повідомлено про відмову у задоволенні вказаного рапорту, оскільки ОСОБА_1 за період перебування у самовільному залишенні місця служби до військової частини НОМЕР_1 не надав будь-яких документів, які б підтверджували поважність причин відсутності на військовій служби. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки за наслідками розгляду даного рапорта ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби, з підстав наведених у рапорті.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.32).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.40-42).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.01.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що в ході службового розслідування підтверджено факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 з 14.02.2023 по 18.02.2023. Позивач вказаного факту не спростував, як і не надав жодних пояснень про своє місцезнаходження з моменту самовільного залишення розташування військової частини НОМЕР_1 і до теперішнього часу. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.48-51).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 05.11.2022 у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 05.11.2022 за № 299 (а.с.9) та копією військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.25-29).

За змістом позовної заяви встановлено, що позивач 07.11.2022 потрапив під танковий обстріл та отримав акубаротравму, внаслідок чого, з 08.11.2022 по 13.11.2022 перебував на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 з діагнозом: вибухова травма.

В подальшому, перебував на обстеженні та лікуванні: з 26.02.2023 по 03.03.2023, з 13.03.2023 по 14.04.2023, з 28.04.2023 по 01.05.2023, з 24.07.2023 по 26.09.2023 у КП «ПОКЦПЗ ІФ ОР»; з 02.10.2023 по 29.11.2023 у ВМКЦ ЗР, внаслідок чого, визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про хворобу № 978/3 від 01.11.2023 (а.с.10-11).

Відповідно до пункту 2.1.4. витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 14.02.2023 за № 45 солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що « 14» лютого 2023 року самовільно лишив місце служби військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із чим з « 14» лютого 2023 року визнати безпідставно відсутнім. З 14.02.2023 зняти з усіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 (а.с.13).

Відповідно до пункту 9 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 03.03.2023 за № 64 солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з « 28» лютого 2023 року (а.с.14)

11.06.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про продовження військової служби та дію контракту; за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплатити недоотримане грошове та інших видів забезпечення; звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ № 2232-ХІІ за станом здоров`я (а.с.17-18).

За наслідками розгляду вказаного рапорту, військова частина НОМЕР_1 листом від 18.06.2024 повідомила сторону позивача про те, що відсутні підстави для задоволення вказаного рапорту, оскільки ОСОБА_1 за період перебування у самовільному залишенні місця служби до військової частини НОМЕР_1 не надав будь-яких документів, що би підтверджували поважність причин відсутності на військовій служби (а.с.19).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

В аспекті оцінки правомірності прийняття пункту 2.1.4 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 14.02.2023 за № 45, ухвалою суду від 05.12.2024, витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені документи на підставі, яких приймався оскаржуваний наказ в частині щодо ОСОБА_1 .

На виконання вимог вищевказаної ухвали представником відповідача, які підставу для прийняття оскаржуваного наказу, надано суду матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 (а.с.53-76).

Так, Дисциплінарний статут Збройних Сил України визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Згідно зі статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Статтею 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.

Відповідно до частини 1 статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (частина 7 статті 85 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Відповідно до абзацу 15 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. Відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов`язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року у справі № 420/8263/22.

Згідно з абзацем 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

За приписами пункту 3 Розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України ( пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).

Так, судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 № 286 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця несення військової служби солдатом ОСОБА_1 (а.с.57).

Підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт ТВО командира 2 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 (а.с.56).

Оформлення результатів службового розслідування викладено у розділі V Порядку №608.

Відповідно до пунктів 1-6 Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.

У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку № 608, якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Як встановлено з пункту 5 розділу VІ Порядку № 608 акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.

Так, за результатами проведеного службового розслідування командиром взводу вогневої підтримки 2 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 складено акт службового розслідування від 18.02.2023 за самовільне залишення частини в районі виконання завдань військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 (а.с.68-74).

За змістом інформації, викладеної в акті, встановлено, що в ході проведення службового розслідування, солдат ОСОБА_1 перебуває у самовільному залишенні частини з 14.02.2023 по 18.02.2023, без поважних на те причин в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим зроблено висновок про те, що у діях зазначеного військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.

За порушення вимог статті 11, 12, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 внаслідок самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану, вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності та оголосити дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Окрім того, за фактом самовільного залишення частини позивачем пунктом 4 коментованого акту зобов`язано забезпечити направлення повідомлення про ознаки вчинення кримінального правопорушення до відповідних органів досудового розслідування, з метою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Суд наголошує, що самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира), водночас, позивачем не було надано доказів того, що командиром військової частини НОМЕР_1 було надано йому дозвіл на залишення військової частини.

Разом з тим, з матеріалів справи не встановлено, що позивачем було повідомлено військову частину про своє місцезнаходження, будь-яких доказів надсилання на адресу відповідача медичних документів, які свідчать про перебування у лікарні, позивачем також не надано.

Варто зауважити, що військова служба є службою особливого характеру, внаслідок чого, військовослужбовці в силу свого статусу повинні беззаперечно дотримуватися встановленого порядку проходження такої служби і діяти відповідно до встановленого законом порядку.

Військовослужбовці не можуть залишати місце проходження служби всупереч визначеному порядку без належних документів, передбачених законодавством, тим більше в умовах воєнного стану.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт умисного самовільного залишення позивачем місця несення служби (14.02.2023), а також про наявність причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконання позивачем обов`язків військової служби.

Факт самовільного залишення позивачами місця служби (району виконання бойового завдання в бойовій обстановці) належним чином зафіксовано у службовому розслідуванні. Матеріалами службового розслідування в повній мірі встановлені протиправні дії військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування, відображено його неправомірні дії, та причинний зв`язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилася.

Доказів скасування результатів службового розслідування сторонами не надано, а судом в ході судового розгляду не здобуто.

З огляду на наведене, враховуючи, що станом на дату видання командиром військової частини НОМЕР_1 наказу № 45 від 14.02.2023 у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, а також відсутність у відповідача відомостей про місце перебування позивача, відповідачем і було прийнято спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 14.02.2023 за № 45, яким фактично зафіксовано факт відсутності позивача за місцем несення служби внаслідок можливого самовільного залишення військової частини.

Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024 та зобов`язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.06.2024 та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, суд вказує на таке.

Як встановлено судом, 11.06.2024 позивач подав рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до якого просив: продовжити військову службу та дію контракту; за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплатити недоотримане грошове та інших видів забезпечення; звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ № 2232-ХІІ за станом здоров`я.

Разом з тим, позивач стверджує, що відповідач не прийняв жодного рішення за його рапортом. У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив факту отримання від позивача вказаного вище рапорту. Натомість, як випливає зі змісту відзиву на позов, відповідач не вважає вказаний рапорт таким, що поданий в установленому порядку.

В даному аспекті суд вказує на таке.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за № 548-XIV (далі також - Статут внутрішньої служби ЗСУ, Статут).

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за № 124 (надалі по тексту також - Інструкція № 124), рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за № 735 затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі - Інструкція №735). Інструкція № 735 визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (надалі по тексту також - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (надалі по тексту також - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно до пункту 2 розділу 2 Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону (пункт 6 глави 1 Інструкції № 735).

Приписами пункту 5 глави 3 Інструкції № 735 передбачено звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини (пункт 7 глави 3 Інструкції № 735).

Попри вказане, у спірному випадку, слід звернутися до вимог пункту 3.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, за змістом якого документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення.

Згідно підпунктів 3.11.1. і 3.11.4. пункту 3.11. Інструкції № 124 контроль за виконанням документів здійснюється з метою забезпечення своєчасного та належного їх виконання та підвищення персональної відповідальності кожної посадової особи за доручену справу.

Строк виконання документа може встановлюватися в нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції командування (керівництва). Строки виконання документів визначаються в календарних днях, починаючи з дати його реєстрації (підпису командування (керівництва).

Якщо останній день строку виконання документа припадає на неробочий день, то останнім днем строку виконання документа вважається перший день після неробочого дня.

Як передбачено підпунктом 3.11.5. пункту 3.11. Інструкції № 124 строки можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки виконання документів установлюються законодавством. Строки виконання основних документів наведено в додатку 44 до цієї Інструкції. Індивідуальні строки встановлюються командуванням (керівництвом) військової частини (установи). Кінцевий строк виконання, як правило, зазначається в тексті документа або резолюції.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (підпункт 3.11.6. пункту 3.11. Інструкції № 124).

У додатку 44 до цієї Інструкції відсутній строк виконання (розгляду) рапорту військовослужбовця про видачу довідки про обставини поранення (травми, контузії).

Слід звернути увагу також на те, що норми правового регулювання строків визначені Інструкцією № 735 та Інструкцією № 124 не містять ознак колізій, тобто такі не суперечать одна одній.

Відповідно до пункту 6 глави 3 Інструкції № 735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Суд зазначає, що відповідач не надав суду також доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд рапорту позивача в межах строків та відповідно до чинного законодавства.

Водночас, суд вказує, що листи від 18.06.2024 за № 2762 та від 10.10.2024 за № 4/26 судом до уваги не беруться, оскільки такі розглянуті військовою частиною НОМЕР_1 , як відповіді на адвокатські запити адвоката Краюшкіна О.С., що подавалися останнім в поряду Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024, та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту відповідачем не було прийнято.

За своєю правовою природою бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.

Беручи до уваги, що відповідачем у вказаних відмовах не викладено висновків щодо наявності або відсутності у ОСОБА_2 права щодо продовження військової служби на підставі пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та щодо права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, тобто, не прийнято рішень командира військової частини по суті поставлених питань з викладенням мотивів та підстав щодо застосування вказаних норм права, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024 підлягає задоволенню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Оскільки військовою частино НОМЕР_1 не було належним чином досліджено рапорт позивача від 11.06.2024 з доданими матеріалами, з метою ефективного захисту прав останнього, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.06.2024, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному об`ємі правомірність своїх дій.

Підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України Про судовий збір, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) від 11.06.2024, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.