Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2025 року Справа № 280/22/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області № 923260157729 від 12.12.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за списком №2;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з 06.12.2024.
- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023 роки на підставі її заяви від 06.12.2024.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 10 000,00 грн.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Гесня Н.Т., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2025 серія АР №1215281.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.12.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ в Запорізькій області) за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі Список №2). Водночас, спірним рішенням у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на недосягнення пенсійного віку, встановленого п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки вважає, що набула право на пільгову пенсію на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), при досягненні віку 50 років. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.01.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, ГУ ПФУ в Запорізькій області (далі третя особа).
17.01.2025 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, за змістом яких зазначає, що 06.12.2024 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України № 1058-IV, яку за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Київській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням позивачем пенсійного віку. Аналізуючи норми закону, представник третьої особи зазначає, що одними із складових умов для виникнення у певної особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV є: встановлення факту зайнятості певної особи на посаді повний робочий день; виконання особою робіт, передбачених Списком № 2; документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації робочого місця за умовами праці; досягнення 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах або за умови абзацу 23 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV. Так, на дату звернення вік позивача становить лише 50 років замість необхідних 55 років, передбачених Законом № 1058-IV. Отже, позовна вимога про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не підлягає задоволенню. Також, представник ГУ ПФУ в Запорізькій області зазначає, що показник середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки застосовується лише при первинному призначенні пенсії, тому не може бути застосований при переведенні позивача на пенсію за віком на пільгових умовах. В даній справі було винесено рішення про відмову в задоволенні заяви, отже, відповідач не здійснював обчислення пенсії позивача. Отже, представник третьої особи вважає, що позовна вимога в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023 роки на підставі її заяви від 06.12.2024, є передчасною та не підлягає задоволенню. Також, на думку представника ГУ ПФУ в Запорізькій області, вимога позивача щодо відшкодування відповідачем витрат на правову допомогу документально не підтверджена позивачем, що є підставою для відмови у її задоволенні. Враховуючи усе наведене вище вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить у задоволенні позову відмовити.
29.01.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 06.12.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід на інший вид пенсії та здійснення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки. За принципом екстериторіальності, рішення про відмову у перерахунку пенсії у зв`язку з переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Так, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах встановлено, що вік позивача - 50 років. Страховий стаж позивача становить 34 роки 1 місяць 0 днів. Стаж роботи позивача у важких і шкідливих умовах праці за Списком № 2 становить - 16 років 3 місяці. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вік позивача - 50 років, тому відсутні підстави для переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки позивач не досягла необхідно пенсійного віку. Крім того, оскільки перехід на пенсію за віком не є первинним призначенням пенсії, а є переведенням на інший вид пенсії відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по України за 2021- 2023 роки. Також, надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом справи, представник ГУ ПФУ у Київській області вважає, що судові витрати пов`язані з наданням правничої допомоги є неспівмірними (несправедливими), оскільки справа відноситься до категорії малозначних, а предмет позову та його підстави не характеризуються складністю. Судове засідання у рамках даного провадження призначене у порядку письмового провадження, отже представником позивача лише складено та подано до суду позовну заяву з додатками. Зазначене у сукупності свідчить про незначні дії, вчинені під час здійснення представником позивача представництва. Крім того, розрахунок суми витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, чи договір про надання адвокатських послуг, між позивачем та адвокатом, в якому зазначена сума понесених витрат на правничу допомогу - відсутній. Просить у задоволенні позову відмовити.
03.02.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що доводи відповідача, якими він обґрунтовує свої вимоги є безпідставними та такими, що спростовуються чинним законодавством України, оскільки зводяться до переоцінки доказів та особистого тлумачення відповідачем норм процесуального закону.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06 грудня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про перехід на інший вид пенсії, з пенсії за вислугу років на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності заява позивача від 06 грудня 2024 року розглянута ГУ ПФУ у Київській області.
За результатами розгляду заяви позивача та поданих документів, ГУ ПФУ у Київській області прийнято рішення від 12 грудня 2024 року №923260157729 про відмову в проведенні перерахунку пенсії.
За змістом рішення зазначено, що страховий стаж особи становить 34 роки 1 місяць. Стаж роботи особи за Списком № 2 становить - 16 років 3 місяці. Відповідно до п. 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від останнього місця роботи мають працівники, зайняті повний робочий день, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Виходячи з вищевикладеного, відсутні підстави в проведенні перерахунку пенсії «перехід з виду на вид» на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, оскільки заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач звернулася до суду з даним позовом.
У даній справі спірним є питання щодо пенсійного віку, при досягненню якого позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2: позивач вважає, що має право на такий вид пенсії після досягнення віку 50 років на умовах, передбачених п. «б» ст.13 Закону №1788-XII, а відповідач стверджує, що пенсійний вік для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначається п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV і становить 55 років. При цьому, достатність наявного у позивача страхового та пільгового стажу для призначення пільгової пенсії відповідачем визнається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 досліджувала питання конкуренції норм Закону №1058-IV та Закону № 1788-XII при визначенні права особи на пенсію за віком на пільгових умовах.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до 01.04.2015 працювала повний робочий день на посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2: сестра медична палатна 1 легеневого відділення КНП «Запорізький регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» ЗОР, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача, довідками про підтвердження наявного трудового стажу, розрахунком страхового стажу, проведеним відповідачем.
На час звернення із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 06.12.2024 позивач досягла віку 50 років, мала достатній страховий та пільговий стаж.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного п.2 ч.2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Таким чином, оскільки позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ після досягнення віку 50 років, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач мала необхідний страховий та пільговий стаж, передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, а єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах було не досягнення віку 55 років, що визнано судом протиправним.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад, показників з шкідливими та важкими умовами праці з дати звернення за її призначенням з 06.12.2024.
Покладення такого обов`язку необхідно здійснити саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень, який був уповноважений на розгляд відповідної заяви позивача та прийняв рішення, що мало наслідком порушення прав позивача у спірних правовідносинах.
Водночас, слід зазначити, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідачем не проводилось обчислення пенсії позивача, та не висловлювалось жодних суджень з приводу застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески для перерахунку пенсії позивача, а тому суд дійшов висновку про передчасність та необґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити призначення позивачу пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1937,92 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 968,96 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:
- Договір про надання правничої допомоги №251224 від 25.12.2024 (далі - Договір №251224 від 25.12.2024), укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Гесня Наталією Томашівною (Адвокат), за умовами якого розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремим додатковим договором,який є невід`ємною частиною цього Договору, Такий Додатковий договір може бути викладений у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін. (п. 4.1 договору).
Дослідивши зміст Договору №251224 від 25.12.2024, суд зазначає, що він не дозволяє встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведене в ньому посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носить загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Інших доказів, які б усували дану невизначеність, конкретизували спірні правовідносини, у зв`язку з якими надавалась правова допомога та давали змогу встановити зв`язок понесених витрат з розглядом даної справи до суду не надано.
При цьому, позивачем не подано заяву про подання доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, після ухвалення рішення суду у відповідності до частини 7 статті 139 КАС України.
За наведеного вище суд доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12 грудня 2024 року №923260157729 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з 06 грудня 2024 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.)
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 07.03.2025.
Суддя М.О. Семененко
Судове рішення № 125674965, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 07.03.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 280/22/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: