Ухвала суду № 125672634, 26.02.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3361/25-к

пр. 1-кс-5260/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на бездіяльність уповноважених службових осіб Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві у межах кримінального провадження № 42020000000000697 від 08.04.2020, що полягає у неповерненні вилученого майна,

ВСТАНОВИВ:

14.01.2025 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО», яка 27.01.2025 передана слідчому судді ОСОБА_1 , на бездіяльність уповноважених посадових осіб Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві у межах кримінального провадження № 42020000000000697 від 08.04.2020, що полягає у неповерненні майна, вилученого в період 06.11.2023-07.11.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: Київська обл., Бориспільський р., с. Проліски, вулиця Промислова, будинок 9.

В обґрунтування доводів скарги зазначено, що в ході проведення обшуку вилучено майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО». Однак, 23.12.2024 кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, а відтак подальше утримання вилученого майна не може ґрунтуватись на вимогах закону, з огляду на що підлягає поверненню його власнику.

Особа, яка звернулась зі скаргою, в судове засідання не з`явилась. Адвокат ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд скарги у його відсутність, вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

У судове засідання представник органу досудового розслідування не з`явився, про дату, час та місце проведення розгляду повідомлений належним чином. Детектив Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві ОСОБА_4 подав до суду заяву, відповідно до змісту якої просить розглянути скаргу за його відсутності, проти задоволення скарги не заперечує.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.

Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з`явились, на підставі наданих доказів.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення майна, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Територіальним управлінням БЕБ у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022100000000096 від 09.02.2022, за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 212 КК України.

В період 06.11.2023-07.11.2023 року за адресою: Київська обл., Бориспільський р., с. Проліски, вулиця Промислова, будинок 9, проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023 у справі № 757/48301/23-к, в ході проведення якого вилучено майно, перелік якого зазначений в описі вилучених речей, доданого до протоколу обшуку.

В подальшому, матеріали досудового розслідування кримінального провадження №42022100000000096 від 09.02.2022 постановою прокурора Київської міської прокуратури від 31.10.2024 об`єднані з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 42020000000000697 від 08.04.2020.

З матеріалів скарги вбачається, що постановою детектива Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві ОСОБА_4 від 23.12.2024 у вказаному провадженні прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Вказане майно, станом на день звернення зі скаргою, органом досудового розслідування не повернуто, відповідно до тексту постанови про закриття кримінального провадження, доля цих речових доказів не визначена.

Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю у кримінальному провадженні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Вказана норма знайшла своє втілення і в національному законодавстві, як на конституційному рівні, а саме в ст. 55 Конституції України, так і на рівні кримінального процесуального Закону, в статті в 24 КПК України, якою законодавцем кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК) та недоторканність права власності (ст. 16).

Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України, в силу вимог ч.5 ст.9 КПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Європейська» Конвенція захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства України.

В силу ст 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року, кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

Для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути «пропорційним», тобто повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи на принципах «пропорційності», «справедливої рівноваги» (рішення у справах «АГОСІ проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986 р. (§ 52), «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 р. та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 26.11.2009 р.). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі по справі «Раймондо проти Італії» (рішення ЄСПЛ від 24.01.1994), заявник скаржився на контроль за використанням власності в зв`язку з провадженням кримінального розслідування. Не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу №1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

Так, відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, ч.5 ст.21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК України, під кримінальним провадженням законодавець визначає досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. В той же час, п.5 ч.1 ст.3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК України, однією з форм закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження.

Наслідками закриття кримінального провадження є припинення всієї процесуальної діяльності по справі, та неможливість продовження процесуальних дій до скасування постанови про закриття кримінального провадження у встановленому КПК порядку.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2017 року у справі № 5-272кс(15), зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104, речові докази, за винятком документів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані.

Відповідно до ч.8 Порядку відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження.

Завданнями кримінального провадження, відповідно до приписів ст.2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.

Як зазначено у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №370/2316/18 (провадження №51 - 9929 км 18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Частиною 6 вказаного Порядку, у разі закриття слідчим, дізнавачем, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, дізнавача, прокурора.

В той же час, відповідно до наявної у матеріалах судового провадження постанови детектива від 23.12.2024 року про закриття кримінального провадження №42020000000000697 від 08.04.2020 року таких дій вчинено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року по справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначає, що окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

Згідно припису частини 9 ст. 100 КПК України, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду.

Пункт 5 ч.9 ст.100 КПК України передбачає, що гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Вимога досягнення такого справедливого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу, в тому числі у другому реченні, яке необхідно розуміти в контексті загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справах «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 20.11.1995 р., (§38), «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 р., Амюр проти Франції» від 25.06.1996 р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 р. та «Малама проти Греції» від 01.03.2001 р., «Україна-Тюмень проти України» від 20.05.2010 р., «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 р.).

Системний аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що необхідною умовою для утримання майна, яке має статус речового доказу органом досудового розслідування є наявність кримінального провадження, відтак закриття кримінального провадження нівелює ціль та мету подальшого утримання такого майна задля його подальшої конфіскації, спеціальної конфіскації, встановлення за його допомогою обставин у кримінальному провадженні чи ін., що є безумовною підставою для повернення такого майна його володільцю, оскільки подальше його утримання за відсутністю передбачених для цього підстав, враховуючи наявність не скасованої постанови прокурора про закриття кримінального провадження, може порушити право на вільне використання майна власником, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Баландіна проти України» від 06.12.2007, «Батрак проти України» від 18.06.2009, «Панов проти України» від 10.12.2009).

Разом з тим, слідчий суддя відмовляє у задоволенні скарги в частині визнання протиправною бездіяльність посадових осіб ТУ БЕБ у м. Києві, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020000000000697 від 08.04.2020 яка полягає у неповерненні вилученого майна, оскільки, кримінальним процесуальним законодавством не передбачено визнання бездіяльності протиправною.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 55 Конституції України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», «Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 р. № 1104, ст.ст. 1-28, 98, 100, 107, 110, 236, 303-309, 369-372, 532-534 Кримінального процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити частково.

Зобов`язати уповноважених посадових осіб Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві у кримінальному провадженні № 42020000000000697 від 08.04.2020, повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» (код ЄДРПОУ: 42784646) фінансово-господарську документацію, в тому числі фінансово-господарські документи за період з 2021-2023 р.р., які відображають фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «ЛВР АЛКО» (код 42784646), ТОВ «ЗЛГЗ «ЗЛАТОГОР» (код 31082518) з іншими суб`єктами господарювання відповідно до зазначеної кількості та переліку, які були вилучені в ході проведення обшуку 06.11.2023-07.11.2023 року у складах та допоміжних будівлях за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проліски, вул. Промислова, буд. 9, відповідно до переліку, вказаного в описі вилучених речей, доданого до протоколу обшуку.

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1