Ухвала суду № 125651065, 06.03.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

06 березня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/1906/25

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Петрова Л.М., розглянувши матеріали адміністративного позову заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Гоголівської селищної ради, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02-28/1004 від 27.12.2023 про віднесення до самозалісених земель земельні ділянки з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1.

зобов`язати Гоголівську селищну раду, розглянути на сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02-28/1004 від 27.12.2023 та прийняти за результатами його розгляду рішення про віднесення

земельних ділянок з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху в зв`язку із невідповідністю останньої вимогам статей 53, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Для усунення недоліків встановлено п`ятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

04.03.2025 до суду надійшла нова редакція позовної заяви.

Дослідивши подані ініціатором звернення документи суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних відносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або неналежним чином здійснює захист інтересів держави. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави мають насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі №806/1001/17, від 23.01.2025 у справі №520/16197/23 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

У справі, що розглядається, прокурор в якості підстави звернення до адміністративного суду з позовом зазначив, що Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (територіальний орган Держлісагентства, повноваження якого поширюються на Полтавську область), як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснив захист таких інтересів, що свідчить про бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цього органу.

Оцінюючи наведені доводи прокурора, суд зауважує, що згідно з частиною п`ятою статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Таким чином, право суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом має бути чітко передбачене у чинних нормативно-правових актах.

У контексті наведеного варто з`ясувати, чи наділене Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства належним обсягом компетенції, щоб набути повноваження позивача у цій справі.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи /пункт 7 згаданого Положення/.

Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.09.2022 № 404, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2022 за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.

Водночас ані Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, ані Положенням про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства не передбачено повноваження зазначеного органу на звернення до суду з позовом про зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про віднесення земельної ділянки до самозаліснених.

Відсутні такі повноваження й у Лісовому кодексі України.

Посилання прокурора на окремі норми Лісового кодексу України, суд визнає безпідставними, оскільки цими нормами не визначено право центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісових відносин та/або його територіальних органів на звернення до суду з позовом про зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про віднесення земель до самозаліснених.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 103 Лісового кодексу України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.

При цьому суд звертає увагу на те, що за змістом статті 103 Лісового кодексу України до органів, що вирішують спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів віднесено також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція України відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з підпунктами 3, 5 пункту 4 Положення №275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: 3) проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування); 5) звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 7 Положення №275 Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Аналізуючи чинні законодавчі положення щодо обсягу повноважень територіальних органів Держлісагентства, суд зауважує, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив зазначені органи правом на звернення до суду із позовом щодо оскарження бездіяльності органів місцевого самоврядування в частині прийняття рішення про віднесення земель до самозаліснених.

Отож прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

Суд також звертає увагу на те, що у силу приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 КАС України саме прокурор у поданій до адміністративного суду позовній заяві має визначити орган, уповноважений законом на звернення до суду у спірних відносинах, тоді як суд лише перевіряє правильність визначення прокурором такого органу.

Виходячи з приписів статей 2 (щодо завдань адміністративного судочинства) та 53 (щодо підстав звернення прокурора до адміністративного суду) КАС України, суд не в праві на власний розсуд визначати підстави звернення прокурора до адміністративного суду з позовом та у разі помилкового визначення прокурором позивача ініціювати питання про його заміну на належного, оскільки це суперечитиме завданням та основним принципам адміністративного судочинства.

За обставин справи, що розглядається, суд, за результатами аналізу наведених вище положень чинного законодавства у співставленні з повідомленими прокурором фактичними обставинами спору, дійшов висновку про відсутність у територіальних органів Держлісагентства повноважень на звернення з позовом до суду та, як наслідок, помилковість зазначення прокурором Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства в якості позивача у справі.

Водночас суд не обговорює питання визначення належного позивача (органу, уповноваженого законом на звернення до суду з позовом у спірних відносинах) чи його відсутності, оскільки це перебуває поза судовою компетенцією.

Відтак, позивачем вимоги ухвали суду від 17 лютого 2025 року про залишення позовної заяви без руху не виконано, недоліки позовної заяви не усунуто.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити ініціатору звернення разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

СуддяЛ.М. Петрова