Рішення № 125650994, 05.03.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1150/25Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 163950024067 від 25 липня 2024 року про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 14.10.1981 року по 04.06.1984 року та з 03.07.1986 року по 31.12.1997 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 , з 17 липня 2024 року з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІХ.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 липня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та рішенням №163950024067 від 25 липня 2024 року відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, чим на думку позивача порушено його право на пенсійні виплати у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11 лютого 2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що при досліджені записів трудової книжки Позивача виявлено, що печатка на першій сторінкі є нечитабельною. З огляду на вищезазначене - відсутні підстави зарахування періодів з 14.10.1981 по 31.12.2003 до страхового стажу. Згідно документів наданих Позивачем та індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, до страхового стажу зараховано періоди роботи, а саме військова служба та період роботи згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.05.2023. Враховуючи вищезазначене, переведення на пенсію за віком згідно Закону №1058 ОСОБА_1 не має права у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач є пенсіонером, який отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

17 липня 2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої подано пакет документів.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення № 163850007974 від 25 липня 2024 про відмову у переведенні на пенсію за віком позивачу відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

В обґрунтування підстав відмови у вказаному рішенні зазначено, що періоди роботи зазначені у трудовій книжці серія НОМЕР_1 з 14.10.1981 по 31.12.2003 неможливо врахувати у зв`язку з нечитабельністю печатки на першій сторінці (пункт 2.12 Розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110). Для зарахування періоду роботи згідно трудової книжки з 14.10.1981 по 31.12.2003. необхідно надати уточнюючі довідки. Згідно документів наданих заявником до вищезазначеної заяви та індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, до страхового стажу зараховано періоди роботи, а саме військова служба та період роботи згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.05.2023. Страховий стаж складає 23 роки 1 місяць 26 днів.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 3 статті 45 цього Закону переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.

Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Щодо позовних вимог з приводу зарахування до страхового стажу періоду роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.10.1981, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.

Крім того, суд зазначає, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

Як вбачається з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14 жовтня 1981 року в ній міститься запис про те, що у період з 14 жовтня 1981 року по 01 липня 1982 року позивач працював на посаді слюсарем-мотористом, з 20 квітня 1984 року по 04 червня 1984 року позивач працював на посаді водія третього класу, з 23 липня 1986 року по 31 березня 1987 року на посаді водія третього класу, з 07 квітня 1987 року по 25 липня 1988 року на посаді водія 3 класу, з 26 серпня 1988 року по 14 червня 1989 року на посаді водія 3 класу, з 01 січня 1990 року по 01 липня 1990 року працював на посаді водія, з 02 липня 1990 року по 28 серпня 1990 року працював на посаді бляхаря 2 розряду, з 03 грудня 1990 року по 10 липня 1991 року працював на посаді водія, з 12 липня 1991 року по 20 вересня 1991 року працював на посаді слюсаря ІІ розряду, з 20 вересня 1991 року по 30 жовтня 1991 року працював на посаді механіка, з 20 грудня 1991 року по 01 грудня 1992 року працював на посаді слюсаря-інструментальника, з 01 грудня 1992 року по 08 червня 1993 року працював на посаді водія автобуса, з 01 липня 1993 року по 30 листопада 1993 року працював на посаді механіка-водія, з 01 липня 1994 року по 28 вересня 1995 року працював на посаді водія-механіка, з 16 жовтня 1995 року по 01 липня 1996 року позивач працював на посаді водія-механіка, з 14 квітня 1997 року по 01 червня 1997 року позивач працював на посаді вантажника, з 01 червня 1997 року по 01 серпня 1997 року позивач працював на посаді помічника водія у відділі дистрибуції, з 01 серпня 1997 року по 02 грудня 1999 року позивач працював на посаді водія доставки.

У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача періоди роботи з 14 жовтня 1981 року по 01 липня 1982 року, з 20 квітня 1984 року по 04 червня 1984 року, з 23 липня 1986 року по 31 березня 1987 року, з 07 квітня 1987 року по 25 липня 1988 року, з 26 серпня 1988 року по 14 червня 1989 року, з 01 січня 1990 року по 28 серпня 1990 року, з 03 грудня 1990 року по 10 липня 1991 року, з 12 липня 1991 року по 30 жовтня 1991 року, з 20 грудня 1991 року по 08 червня 1993 року, з 01 липня 1993 року по 30 листопада 1993 року, з 01 липня 1994 року по 28 вересня 1995 року, з 16 жовтня 1995 року по 01 липня 1996 року, з 14 квітня 1997 року по 31 грудня 1997 року, що дає право на пенсію за віком.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 163950024067 від 25 липня 2024 року прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб`єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Щодо позовних вимог з приводу зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.

Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 17 липня 2024 року з урахуванням висновків суду.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №163950024067 від 25 липня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 04 березня 1985 року по 16 серпня 1985 року, з 04 вересня 1985 року по 01 листопада 1986 року, з 1990 року по 1991 рік, з 17 липня 1991 року по 11 листопада 1991 року, з 18 листопада 1991 року по 01 червня 1996 року, з 04 червня 1996 року по 13 серпня 1999 року, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 17 липня 2024 року з урахуванням висновків суду.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №163950024067 від 25 липня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні з одного виду пенсії на інший.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 14 жовтня 1981 року по 01 липня 1982 року, з 20 квітня 1984 року по 04 червня 1984 року, з 23 липня 1986 року по 31 березня 1987 року, з 07 квітня 1987 року по 25 липня 1988 року, з 26 серпня 1988 року по 14 червня 1989 року, з 01 січня 1990 року по 28 серпня 1990 року, з 03 грудня 1990 року по 10 липня 1991 року, з 12 липня 1991 року по 30 жовтня 1991 року, з 20 грудня 1991 року по 08 червня 1993 року, з 01 липня 1993 року по 30 листопада 1993 року, з 01 липня 1994 року по 28 вересня 1995 року, з 16 жовтня 1995 року по 01 липня 1996 року, з 14 квітня 1997 року по 31 грудня 1997 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 17 липня 2024 року з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

СуддяК.І. Клочко