Ухвала суду № 125650660, 05.03.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20353/23

УХВАЛА

05 березня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Лебедєва Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду по справі № 420/20353/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія № 14» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/20353/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія № 14» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням суду від 30.10.2023 року у справі № 420/20353/23 за позов ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія № 14» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної установи «Одеська виправна колонія № 14» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 29 січня 2020 року по 14 травня 2023 року та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.

Зобов`язано Державну установу «Одеська виправна колонія№14» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 14 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

26.02.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну способу виконання рішення суду по справі № 420/20353/23, в якій позивач просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року по справі № 420/20353/23 з зобов`язання Державної установи «Одеська виправна колонія №14» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 14 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум на стягнення з Державної установи «Одеська виправна колонія №14» на користь ОСОБА_1 заборгованості з грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 14 травня 2023 року у розмірі 133 602,33 грн.

В обґрунтування заяви заявник зазначив, що на даний час вказане судове рішення не виконано. Листом від 28 січня 2025 року представник відповідача повідомив, що з метою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року Державною установою «Одеська виправна колонія (No14)» підготовлено та направлено до Департаменту з питань виконання покарань листи від 19.11.2024 року за вих. No1/9/1-7724 щодо надання додаткового виділення бюджетних асигнувань та кошторисних призначень по КПКВ-3601020 «Виконання покарань установами і організаціями Державної кримінально-виконавчої служби України», КЕКВ-2800 «Інші поточні видатки» для виплати зазначеної суми ОСОБА_1 . Станом на 27.01.2025 року відповіді на вказані листи не отримано, додаткові асигнування для виконання рішення суду наразі не надійшли. Отже, фактично відповідач повідомив, що виплату перерахованого грошового забезпечення здійснюватиме після надходження коштів з державного бюджету. Окрім того, представником відповідача була надана копія довідкирозрахунку згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року No420/20353/23 щодо постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року No704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020 року) ОСОБА_1 , з якої вбачається сума, яка належить до виплати на виконання рішення суду у розмірі 133 602,33 грн.

Ухвалою від 27.02.2025 року призначив розгляд заяви про зміну способу виконання рішення суду по справі № 420/20353/23 у судовому засіданні на 05.03.2025 року.

Учасники справи в судове засідання призначене на 05.03.2025 року не з`явилися про день час та місце розгляду справи повідомленні належним чином та завчасно.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи поданої заяви, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положеннями ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у рішенні від 26.06.2013, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Таким чином, у відповідності до зазначених правових норм, зокрема, Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року у справі №420/20353/23 є обов`язковим до виконання на всій території України.

Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону України 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 378 КАС України).

У своїй заяві заявник посилається на лист від 28 січня 2025 року, яким відповідач повідомив, що виплату перерахованого грошового забезпечення здійснюватиме після надходження коштів з державного бюджету.

Посилаючись на вказаний лист заявник вважає, що наявні підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду.

Водночас, суд зазначає, що у заяві про зміну способу виконання рішення суду не наведено конкретних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, враховуючи те, що позивач навіть не звертався до суду з заявою щодо отримання виконавчого листа у справі з метою примусового виконання рішення суду відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії з виплати перерахованого грошового забезпечення і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень, певного розміру грошового забезпечення за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

Резолютивна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості.

Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

При цьому, як вказувалось раніше, позивачем не вживались заходи щодо звернення до органів державної виконавчої служби України з приводу примусового виконання рішення суду в цій справі.

Крім того, суд зазначає, що фактичне у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із грошового забезпечення позивачу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті грошового забезпечення, суд вважає безпідставними аргументи відповідача, наведені в заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду в справі.

При цьому, суд враховує, що право позивача, на здійснення виплати заборгованості із грошового забезпечення не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду в такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Щодо посилань заявника на частину 3 ст. 378 КАС України, суд зазначає наступне.

Так, частиною 3 ст. 378 КАС передбачено, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Однак, як вбачається з матеріалів справи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року у справі №420/20353/23 стосується перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця, а не обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.

У зв`язку з чим, суд також не вбачає підстав для застосування ч. 3 ст. 378 КАС України.

Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що встановлені у даній справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Керуючись ст. ст. 248, 256, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду по справі № 420/20353/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Одеська виправна колонія № 14» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 256 КАС України та оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст. 293-297 КАС України.

Суддя Г. В. Лебедєва