Ухвала суду № 125649887, 05.03.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

05 березня 2025 року м. Київ № 320/8536/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ: 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, електронна адреса: kyiv.elsud@tax.gov.ua) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (адреса вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ, 02002, ЄДРПОУ 43315602), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Коломієць І.М. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови від 01.10.2024 ВП № 75834181 про накладення штрафу у сумі 5 100, 00 гривень, а постанову від 01.10.2024 - скасувати;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Коломієць І.М. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови від 29.10.2024 ВП № 75834181 про накладення штрафу у сумі 10 200, 00 гривень, а постанову від 29.10.2024 - скасувати.

Обґрунтовуючи позов зазначив, що відповідач протиправно прийняв оскаржувані постанови.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, встановлено, що спір не відноситься до юрисдикції окружного адміністративного суду, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби (приватних виконавців), щодо яких встановлено інший порядок судового оскарження.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеною нормою КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від «Про виконавче провадження» 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною 2 статті 74 Закону №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом №1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, відповідно до якого вони можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС отримано постанову від 01.10.2024 ВП № 75834181 (вх. ГУ ДПС у м. Києві № 51253/5 від 28.10.2024) про накладення штрафу у сумі 5 100, 00 грн та постанову від 29.01.2025 ВП № 75834181 (вх. ГУ ДПС у м. Києві № 6846/5 від 05.02.2025) про накладення штрафу у сумі 10 200, 00 грн, винесених при примусовому виконанні виконавчого листа від 31.07.2024 №760/11192/22, що видав Солом`янський районний суд м. Києва, які направлені старшим державним виконавцем Коломієць Інною Миколаївною відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у справах № 820/4242/17 від 14.11.2018 року, № 826/5195/17 від 17.10.2018 дійшла висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Суд вважає за необхідне, враховуючи позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначити таке.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Виходячи з системного аналізу частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, які супроводжують процес виконання наступних рішень:

- рішень інших органів (посадових осіб) (наприклад, виконавчих написів нотаріуса);

- постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

- постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Тобто, безпосередньо до адміністративного суду, згідно частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" можуть бути оскаржені:

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій лише у тому разі, коли вони винесені у межах виконавчого провадження з приводу виконання рішень інших органів (посадових осіб), але не судових рішень;

- рішення, дії, бездіяльність державного виконавця щодо безпосереднього виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій як виконавчих документів, прийнятих у виконавчому провадженні щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відтак, позовні вимоги щодо оскарження постанови про накладення штрафу, не виділених в окреме виконавче провадження та винесених в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, повинні вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме судом який видав виконавчий документ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №814/1727/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності держвиконавця, які ним вчиняються (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов`язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.

Відтак, за загальним правилом сторони виконавчого провадження, їхні представники та прокурор можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист. Разом з цим інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби до адміністративного суду.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 808/8368/15.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені обставини слід зазначити, що до даної позовної заяви застосовується спеціальний порядок судового оскарження, відповідно до якого вона підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ, а саме Солом`янським районним суд м. Києва.

Сама наявність виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу ДВС. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №707/28/17-ц.

З матеріалів справи вбачається, що Солом`янським районним судом м. Києва 31.07.2024 року видано виконавчий лист №760/11192/22.

На підставі зазначеного виконавчого листа старшим державним виконавцем Коломієць Інною Миколаївною відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесені постанови про накладення штрафу у сумі 5 100, 00 грн та постанову від 29.01.2025 ВП №75834181 про накладення штрафу у сумі 10 200, 00 грн.

З огляду на вказане, та враховуючи те, що позивач оскаржує дії старшого державного виконавця Коломієць Інни Миколаївни відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо постанови про накладення штрафу, вчинений на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини, у рішенні справи «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 №336/2177/17.

Дослідженням змісту позову не установлено вимог, які б були підсудні окружному адміністративному суду, що б за правилами частини 3 статті 21 КАС України зумовлювало належність цього спору до підсудності Київського окружного адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 318 КАС України прийняття судом рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25 - 28 цього Кодексу, є підставою для скасування рішення суду і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

За правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 21.07.2019 у справі №855/306/19, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.

Наведені обставини свідчать, що Київський окружний адміністративний суд є неповноважним судом для розгляду та вирішення даної справи з огляду на її предметну підсудність.

Оскільки, переметом даного позову є оскарження дій державного виконавця щодо накладення штрафу у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом м. Києва, предметно справа підсудна місцевому загальному суду, а саме Солом`янському районному суду м. Києва.

При цьому, відповідно до положень ч. 6 статті 170 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 170 КАС України, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 170-171, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження за позовом Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій протиправними та скасування постанов.

2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.