Вирок № 125645378, 06.03.2025, Галицький районний суд м. Львова

461/1765/25

1-кп/461/374/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.03.2025 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025142360000199 від 04 березня 2025 року про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Хишевичі Городоцького району Львівської області, українця, з середньою спеціальною освітою, тимчасово не працюючого, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Личаківського районного суду м.Львова від 14.11.2023 за ч.1 ст.357 КК України засудженого до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн., яке ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 24.09.2024 замінено на покарання у виді 50 годин громадських робіт,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 Кримінального Кодексу України,

встановив:

ОСОБА_3 вироком Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України та засуджено до покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят гривень). В подальшому, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року ОСОБА_3 замінено невідбуте основне покарання призначене вироком Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2023 року за ч.1 ст.357 КК України, у виді штрафу в розмірі 850,00 грн., на покарання у виді 50 (п`ятдесяти) годин громадських робіт.

14.10.2024 до Личаківського РВ філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області надійшло розпорядження про виконання ухвали, що набрала законної сили, а саме ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 24.09.2024, яке було прийнято до виконання та цього ж дня, ОСОБА_3 було поставлено на облік.

03 березня 2025 року, коли ОСОБА_3 з`явився до Личаківського РВ філії ДУ «Центр пробації» Львівській області, за адресою: м. Львів, вул. Мартовича, 3, його поставлено на облік та роз`яснено порядок та умови відбування покарання у виді громадських робіт, попереджено про наслідки ухилення від покарання, а саме, що за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.389 КК України.

Однак, ОСОБА_3 03.03.2025, перебуваючи у Личаківському РВ філії ДУ «Центр пробації» Львівській області, за адресою: м. Львів, вул. Мартовича,3, в порушення умов відбування покарання, умисно, без поважних причин, маючи реальну можливість його відбути, всупереч інтересам правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, будучи ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання та попередженим про передбачену законодавством кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, відмовився та вказав, що не має наміру їх відпрацьовувати, чим допустив ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт та порушив обов`язки, покладені на нього ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року, якою замінено покарання на 50 годин громадських робіт, не відпрацювавши їх.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 389 КК України, як ухилення засудженого від покарання у виді громадських робіт.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , в порядку ст. 302 КПК України, надійшов до суду 06.03.2025 року.

Частинами 2, 3 ст. 381 КПК України передбачено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Згідно заяви обвинуваченого ОСОБА_3 , яка складена у присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 , він беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження, згідно ч. 2 ст. 302 КПК України, та надав свою згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

Потерпілих від кримінального проступку немає.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 382 КПК України, суд у п`ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченомучастиною четвертою статті 298-2 цьогоКодексу,невідкладно вивчаєйого тадодані донього матеріалиі ухвалюєвирок. Вироксуду зарезультатами спрощеногопровадження ухвалюєтьсяв порядку,визначеному цимКодексом,та повиненвідповідати загальнимвимогам довироку суду.У вирокусуду зарезультатами спрощеногопровадження замістьдоказів напідтвердження встановленихсудом обставинзазначаються встановленіорганом досудовогорозслідування обставини,які неоспорюються учасникамисудового провадження. Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.

Виходячи з наведених вище положень процесуального законодавства, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, беручи до уваги його заяву складену за участю захисника, у якій він зазначає, що не оспорює встановлених під час дізнання обставин і згоден з розглядом обвинувального акту у спрощеному порядку, відсутність сумнівів у добровільності такої позиції обвинуваченого, з урахуванням заяв учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт може бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд, дослідивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження №12025142360000199 від 04 березня 2025 року, вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України, а саме ухилення засудженого від покарання у виді громадських робіт.

Органом досудового розслідування здобуто достатні, належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення кримінального проступку, які підтверджують наведені вище обставини, встановлені судом.

Обвинувачений у поданій заяві зазначені у обвинувальному акті обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування такі встановлені вірно у повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального проступку беззаперечно визнає у повному обсязі, його позиція є добровільною.

Таким чином, суд керуючись положеннями чинного законодавства, всебічно, повно та неупереджено дослідивши усі обставини кримінального провадження, приходить до висновку, що під час розгляду обвинувального акту підтверджено факт вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку, а дії обвинуваченого вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 389 КК України, як ухилення засудженого від покарання у виді громадських робіт.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Суд також виходить з того, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним. Зокрема, частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У свою чергу, системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер, спосіб, стадію та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, форму вини, конкретні обставини вчинення кримінального проступку, відношення обвинуваченого до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Пом`якшуючими покарання ОСОБА_3 обставинами суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому,суд враховуєположення ч.ч.1,2ст.50КК України,згідно яких,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Як зазначено вище, частина 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного обвинувального акту суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. У свою чергу, справедливість це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Судові витрати та речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому по даній справі не обирався.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376, 381-382 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на один рік.

На підставі ч.ч. 2, 3 ст. 591 Кримінального кодексу України, покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

4) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу);

5) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід рахувати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 5 ст. 382 КПК України, вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий суддя ОСОБА_1