Рішення № 125643459, 05.03.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 761/11943/24

Провадження №: 2/752/1362/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

за участю секретаря судового засідання Осадчук А.В.,

представника позивачів адвоката Бондаря Я.О.,

представника відповідача адвоката Шевченка Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління держгеокадастру м. Києва та Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання припиненим права власності,

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 звернулись до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління держгеокадастру м. Києва та Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання припиненим права власності на неї.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 80000000000:90:048:0036, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, а ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , частина якої входила до складу домоволодіння сім`ї позивачів з 2001 року.

У червні 2021 року ОСОБА_2 вкотре звернувся до відповідача - Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та отримав дозвіл на розроблення відповідного проекту. Однак, при виготовленні проекту землеустрою йому стало відомо, що земельна ділянка, на яку подано клопотання, входить в межі сформованої та зареєстрованої в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046.

Як стало відомо у подальшому, рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812 було затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. 11.02.2022 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення за №63397676 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 за відповідачем ОСОБА_3 .

Указане рішення міської ради позивачі уважають протиправним, оскільки воно прямо порушує права позивача ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки з кадастровим номером 80000000000:90:048:0036, а також права позивача ОСОБА_2 , як користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Відтак, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, а також оспорюване рішення Київської міської ради від 07.10.2021 підлягаю скасуванню.

В обґрунтування незаконності вказаного вище рішення позивачі зазначали, що ОСОБА_2 разом із своєю багатодітною родиною більше 20 років проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а домоволодіння з житловим будинком, господарськими і побутовими спорудами за вказаною адресою були набуті ще у лютому 2001 року у власність його тещі - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.02.2001, укладеного із ОСОБА_6 , де було зазначено про розміщення на вказаній ділянці господарських споруд. У подальшому, ОСОБА_5 подарувала вказаний вище житловий будинок дружині позивача - ОСОБА_7 згідно договору дарування від 02.11.2004, де також значиться інформація про розташування на цій земельній ділянці господарських споруд. Окрім того, з абрису земельної ділянки інвентаризаційної справи №29692 убачається, що площа ділянки по АДРЕСА_1 складає 0,3518 га, в тому числі під будівлями 0,025 га та під городом 0,3268 га. Також, на абрисі конкретно визначені межі, будівлі, споруди відповідно до переліку зазначеному в договорах купівлі-продажу від 02.02.2001 та дарування від 02.11.2004.

Вказували, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 була відведена із угідь (городу) земельної ділянки домоволодіння ОСОБА_2 , а право користування нею підтверджується записом в земельно-шнуровій книзі під №81, про що видана відповідна довідка про факт користування ділянкою ОСОБА_5 після укладення договору купівлі-продажу житлового будинку із ОСОБА_6 , якому остання надавалася як працівнику радгоспу «Хотівський» і зареєстрована в земельно-шнуровій книзі №81 в розмірі 0,37 га.

Починаючи з 2006 року по 2021 рік, позивач ОСОБА_2 вчиняв всі можливі дії щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка була частиною домоволодіння по АДРЕСА_1 . 02.02.2006 на ім`я Київського міського голови була складена нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про надання згоди на відведення земельної ділянки у власність позивача під забудову із залишків земельної ділянки, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 , з виходом на АДРЕСА_2 . У 2006 році позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача із клопотанням про надання у власність вказаної земельної ділянки, на підставі чого був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отримані всі відповідні висновки. Відповідна документації із землеустрою була передана в 2010 році до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, а у 2014-2016 роках ОСОБА_2 вдруге розробив проект землеустрою та передав до Управління. Втім, комісією не було надано висновків щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Вказаній вище земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 8000000000:90:048:0043, визначені точки координат, встановлені межові знаки. При цьому, як указував ОСОБА_2 , він, як користувач спірної земельної ділянки, з 2009 року по 2022 рік сплачував податок на землю, адже відомості щодо платника такого податку по спірній ділянці було подано до податкових органів безпосередньо департаментом земельних ресурсів Київської міської ради. Зазначене є доказом того, що протягом тривалого часу (з 2009 року) та по теперішній час, ОСОБА_2 добросовісно, відкрито володіє своєю земельною ділянкою та сплачує відповідний податок на землю.

На переконання позивачів, відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про такого користувача була відома уповноваженим органам, а факт того, що відносно користування спірною земельною ділянкою не порушували питання про її самовільне використання, ще раз підтверджує, що користування ОСОБА_2 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є законним.

Як зазначають у своїй позовній заяві позивачі, доказом того, що відповідачі - Київська міська рада та Департамент знали про те, що земельна ділянка не є вільною, а перебуває у користування сім`ї ОСОБА_8 , а до цього ОСОБА_6 , є державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036, яка належить ОСОБА_1 та межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 . У цьому державному акті станом на 2006 рік було, зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 по межі від Д до Г межує з земельною ділянкою ОСОБА_6 , який був попереднім власником домоволодіння з земельною ділянкою площею 0,37 га до її продажу ОСОБА_5 (яка у 2006 році надала згоду на відведення ділянки у власність із залишків ділянки по АДРЕСА_1 позивачам). Наведене підтверджує, що ділянка попереднього власника ОСОБА_6 , яка потім перейшла у власність ОСОБА_5 , а зараз перебуває у власності ОСОБА_9 , обліковувалася Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, проект відведення земельної ділянки на користь відповідача ОСОБА_3 був розроблений та затверджений з порушенням законодавства, що призвело до порушення прав не тільки позивача, а й інших власників домоволодінь. Зокрема, земельна ділянка ОСОБА_3 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 повністю обмежує доступ до ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036; повністю накладається на будівлю і земельну ділянку суміжного власника ОСОБА_10 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0041; накладається на проїзд (дорогу). Відтак, при зверненні до органів місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки, ОСОБА_3 не могла не бачити, що обрана ділянка огороджена парканом, на ній розташовані споруди та особисті речі, а сама ділянка обробляється та доглядається.

Окрім того, під час розроблення проекту землеустрою, при закріпленні межовими знаками меж спірної земельної ділянки в натурі, жоден із власників та користувачів суміжних ділянок взагалі не повідомлялися про проведені роботи та відповідно не підписували акт погодження зовнішніх меж.

Таким чином, посилаючись на вище перелічені факти, позивачі уважають незаконним рішення Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 . Адже, таке рішення суперечить вимогам статті 19 Конституції України, статтям 185, 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасуванню судом у порядку, передбаченому статтями 152, 155 ЗК України, оскільки порушують майнові права та інтереси позивачів.

У зв`язку із тим, що проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 відбулось на підставі документів, які не відповідають вимогам закону, то й дії відповідачів, вчинені при прийнятті рішення про передачу у власність та затвердження документації із землеустрою належить уважати такими, що здійснені з порушенням вимог закону, що є підставою для скасування державної реєстрації самої земельної ділянки.

На підставі викладеного позивачі просили суд визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812, визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 площею 0,10 га, що розташована по АДРЕСА_1 , визнати припиненим право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 квітня 2024 року дану справу передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2024 для розгляду цивільної справи №761/11943/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

03.06.2024 ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

У липні 2024 року на адресу суду від відповідача - Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_11 , у якому Київська міська рада просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на його необґрунтованість.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, Київська міська рада вказувала на те, що вона у встановленому статтями 118 та 122 ЗК України порядку, прийняла оскаржуване рішення, згідно пункту 1 якого було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Зазначений проект землеустрою містив всі необхідні висновки та погодження, які визначені вимогами закону, а саме: 1) висновок Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.10.2018 №9372/0/012/09; 2) висновок ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 31.01.2019 №576/82-19 (де серед іншого було зазначено, що на момент складення проекту землеустрою спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності як землі запасу); 3) лист-висновок Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.10.2019 №05716-20099. Також, відповідно до довідки з державної статистичної звітності від 12.06.2018 №97-26-0,5-1663/35-18 про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами та угіддями спірна земельна ділянка обліковувалась як землі, не надані у власність чи постійне користування в межах населених пунктів.

Разом з тим, відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою спірної ділянки, на час обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості) було встановлено, що нерухоме майно на земельній ділянці відсутнє, рельєф ділянки плаский, на земельній ділянці розташований пустир, під`їзд до ділянки здійснюється з АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки з державної статистичної звітності від 12.06.2018 спірна земельна ділянка обліковувалась, як землі, не надані у власність чи постійне користування в межах населених пунктів. Межа запроектованої земельної ділянки від точки 1 до точки 3 і від точки 4 до точки 8 співпадає з межами сформованих суміжних ділянок. Оскільки частина житлового будинку, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:048:0024, знаходиться за межами цієї земельної ділянки, межа від точки 3 до точки 4 запроектована вздовж стіни цього будинку.

Згідно даних Державного земельного кадастру земельна ділянка межує: на пд.-зх. - з земельною ділянкою у власності ОСОБА_10 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0041); на зх. - з землями у користуванні ОСОБА_12 ; на пн. - з земельними ділянками у власності ОСОБА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0036) і ОСОБА_7 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0012); на пд.-сх. - з міськими землями загального користування (проїздом). Вказані власники суміжних земельних ділянок для підписання Актів приймання-передачі межових знаків на зберігання не з`явилися, про місце та час проведення робіт землевласники були завчасно повідомлені через оголошення в засобах масової інформації. Окрім того, спірна земельна ділянка знаходиться за межами червоних ліній вулиць, не відноситься до земель історико-культурного призначення; охоронні зони пам`яток культурної спадщини, встановлені відповідно до Закону, були відсутні.

Відтак, оскільки наданий ОСОБА_3 проект землеустрою відповідав вимогам земельного законодавства, мав усі відповідні погодження, тому у Київської міської ради не було підстав для відмови в його затвердженні.

Щодо посилань відповідачів про те, що попередній власник домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 була наділена земельною ділянкою площею саме в 0,37 га, Київська міська рада у своєму відзиві вказала, що надана на підтвердження цих доводів довідка №80 від 31.07.2003 не містить інформації за ким зареєстрована вказана ділянка в земельно-шнуровій книзі під №81 у розмірі 0,37 га. Також, незрозумілим є те, ким взагалі видана ця довідка. Тому, посилаючись на положення статті 20 Земельного кодексу УРСР 1970 року (який був чинним на момент наділення землею первісного користувача ОСОБА_6 ), документами, що стверджували право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалися державними актами на право користування землею, форми яких встановлювалися Радою Міністрів СРСР. Зазначені документи видавалися після відводу земельних ділянок в натурі, а право землекористування громадян, які проживали в сільській місцевості, засвідчувалися записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Також, у відзиві відповідач звертав увагу на окремі положення норм Земельного кодексу Української РСР від 1970, а також на те, що з наданих до позову документів не убачається, який саме розмір земельної ділянки залишався у користуванні ОСОБА_6 на момент продажу домоволодіння ОСОБА_5 , адже в договорі купівлі-продажу будинку від 02.02.2003 розмір земельної ділянки, на якій розташоване таке домоволодіння, не вказано. Натомість, у пункті 1.2 договору дарування житлового будинку від 02.11.2004 зазначено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. Саме земельна ділянка такого розміру згідно державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036 на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №53/1253 була надана на праві власності ОСОБА_1 .

Окрім того, у відзиві Київська міська рада наголошувала на тому, що відповідно до статті 30 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, яка діяла станом на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.02.2003) передбачалося, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходили у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Відповідно до частини другої статті 67 цього Кодексу розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен був бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Таким чином, на переконання відповідача, з аналізу вищезазначеного законодавства можна виснувати, що до ОСОБА_5 перейшло право користування земельною ділянкою саме у розмірі 0,1 га, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка під домоволодінням знаходилась в межах міста Києва, а згодом в такому ж об`ємі перейшла за договором дарування житлового будинку до ОСОБА_7

07.07.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, надійшли пояснення щодо позовної заяви, подані представником ОСОБА_13 , у яких остання посилалась на недоведеність позивачами наявності правових підстав для задоволення позову. А саме, вказувала, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянці ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 , відповідав вимогам законодавства та в межах цієї ділянки були відсутні інші зареєстровані в Державному земельному кадастрі та оформлені у власність земельні ділянки. Державним кадастровим реєстратором 26.02.2019 було розглянуто документи, подані ОСОБА_3 та зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, площею 0,10 га, яка розташована за вищевказаною адресою, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Тому, всупереч доводам позивачів, державний кадастровий реєстратор під час здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки діяв у спосіб, межах та у відповідності до вимог чинного законодавства, не порушуючи при цьому прав та інтересів позивачів.

Також, у поданих до суду поясненнях третя особа зазначила про те, що відповідно до вимог статей 26, 28 Закону України «Про землеустрій» саме розробники документації із землеустрою несуть відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

15.07.2024 на адресу суду від позивачів через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив Київської міської ради, у якому останні посилались на його необґрунтованість. Зазначили, що відповідна документація із землеустрою була передана в 2010 році до Головного управління земельних ресурсів КМДА до кадастрової справи А-17153 для подальшої передачі на постійно діючу комісію з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. У 2014-2016 роках ОСОБА_2 вдруге розробив проект землеустрою та передав його відповідачу, але комісією не було надано висновків щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. Даній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 8000000000:90:048:0043, визначені точки координат, встановлені межові знаки. Відповідні відомості були внесені до містобудівного кадастру міста Києва.

Однак, у подальшому жодних рішень щодо розгляду клопотання (заяви) відповідачем не приймалося, а у поданому відзиві на позов останній лише підтверджує той факт, що на розгляд сесії Київської міської ради заяви не передавалися та рішення по суті порушеного у заяві питання не приймалось. Також, згідно змісту проекту землеустрою ОСОБА_3 , проектант зазначав, що 09.02.2018 вона зверталася до Київської міської ради із заявою №К-33105 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Але, відповідач всупереч вимогам статті 118 ЗК України в місячний термін не надав ні дозволу на розробку, ні обґрунтованої відмови. Таким чином, за твердженнями позивачів заяви фізичних осіб, що надходили на адресу відповідача - Київської міської ради залишалися без належного розгляду.

Окрім того, позивачі у своїй відповіді наголосили увагу на тому, що згідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , зазначено, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок загальною площею 25,3 кв.м, що належить на праві приватної власності останньому згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.08.2021 за індексним номером 271699031. Таким чином, до моменту прийняття відповідачем оскаржуваного рішення на земельній ділянці знаходився житловий будинок, який належить ОСОБА_2

22.07.2024 на адресу суду від Департаменту надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_14 , у якому Департамент повністю заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та просив суд відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх заперечень Департамент посилався на те, що на момент подачі відзиву, Департаментом розглянуто клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 09.02.2018, клопотання про мовчазну згоду від 21.08.2019 та заяву про підготовку проекту рішення КМР про надання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд від 13.04.2021 ОСОБА_3 . Також, Департаментом розглянуто клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 02.06.2021 №517801081 та заяву щодо прийняття рішення КМР про передачу земельної ділянки від 28.09.2021 ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 , керуючись принципом мовчазної згоди, розробила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання рішення Київської міської ради про надання такого дозволу та, відповідно, зареєструвала у Державному земельному кадастрі відомості щодо зазначеної земельної ділянки (присвоєння відповідного кадастрового номеру 8000000000:90:048:0046) про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру, який міститься у проекті землеустрою від 26.02.2019 №НВ-8000914912019 та від 15.04.2021 №НВ 0006668042021, де зазначено, що реєстрація ділянки відбулась на підставі проекту землеустрою від 14.08.2018.

Департамент вказував, що у відповідній заяві та проекті землеустрою ОСОБА_3 , після відповідної перевірки, не було виявлено порушень або недоліків, які остання повинна була усунути для відведення ділянки у власність. При цьому, за даними відомостями Міського земельного кадастру спірна ділянка обліковується, як землі не надані у власність чи користування. Тому, з огляду на відповідність процедурі передачі земельної ділянки комунальної форми власності у приватну, пунктом 3.5 рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №3771/2812 було передбачено вжиття заходів щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку у порядку, встановленому законодавством. Відтак, Департамент, керуючись ЗК України, Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради та Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, повно та всебічно розглянув проект землеустрою ОСОБА_3 , підготував відповідний проект рішення щодо відведення земельної ділянки останній та передав для подальшого розгляду Київською міською радою для відповідного голосування.

Окрім того, у своєму відзиві Департамент вказував, що на момент подачі відповідних клопотань та заяв ОСОБА_2 проект рішення Київської міської ради «Про передачу гр. ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » вже розглядався постійними комісіями Київської міської ради. Положення чинного законодавства визначають, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Тобто, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод (тобто за ОСОБА_3 ).

Щодо тверджень позивачів про отримання ОСОБА_2 дозволу на розроблення відповідного проекту, то Департамент зауважив, що таке рішення Київською міською радою не приймалось, адже станом на сьогодні існує лише проект такого рішення, який разом із рішеннями та проектами рішень оприлюднений на офіційному веб-сайті відповідача. У пояснювальний записці до такого проекту рішення Департамент зазначав, що земельна ділянка, на яку позивачем подано клопотання, входить в межі сформованої та зареєстрованої в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. Проект рішення про передачу зазначеної земельної ділянки з 11.05.2021 знаходиться на розгляді в Київській міській раді (справа 553439065). Надалі, коли оскаржуване рішення Київської міської ради було прийняте, Департамент повідомив ОСОБА_2 про передання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 ОСОБА_3 , у зв`язку із чим повернув останньому через приймальню Київради з земельних питань документи, додані до вказаної заяви. Відтак, позивачі на момент розгляду клопотань, ніяким чином не підтверджували наявності у них будь-якого речового права на вказану земельну ділянку.

Водночас, у відзиві Департамент посилався на безпідставність твердження позивачів щодо легітимності користування ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою, зокрема, через сплату за неї земельного податку, адже питання його сплати, належності, правильності його перевірки (помилковості сплати) та повернення належить виключно до компетенції Державної податкової служби України, а не органу місцевого самоврядування чи Департаменту земельних ресурсів. У рамках цієї справи, зазначені позивачем податкові декларації виступають інструментом для створення юридичної «картини» правовідносин, визначають легітимне намагання отримати у власність чи у користування земельну ділянку комунальної власності. Додатково Департамент у відзиві вказав, що його помилково включено до складу відповідачів у справі, адже у разі задоволення позову, у нього не виникнуть обов`язки відносно заявника щодо скасування рішень Київської міської ради, а окремих позовних вимог до Департаменту не заявлялось.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Представник позивачів - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 у судовому засіданні проти вимог позову заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у його задоволенні.

Представники відповідачів - Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління держгеокадастру м. Києва та Київської області, у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи судом повідомлялись належним чином, про що свідчать матеріали справи. Будь-яких клопотань або заяв щодо неможливості розгляду справи від останніх на адресу суду не надходило.

У відповідності до вимог частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Так, згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема у сферах бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР установлено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

У статті 12 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, до яких, зокрема, належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Згідно пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України (яка була чинною станом на момент виготовлення ОСОБА_3 проекту землеустрою) розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

Системний аналіз норм статей 22, 116, 118 ЗК України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 240/16949/21 (провадження № К/9901/48479/21).

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження № 61-15223св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 187/919/21 (провадження № 61-494св23).

Судом установлено, що 09.02.2018 ОСОБА_3 звернулася до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовним розміром 0,1 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. До вказаного клопотання додала графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування і розміру земельної ділянки.

Згідно з абзацом третім частини сьомої статті 118 ЗК України (у редакції станом на момент подання ОСОБА_16 вказаного клопотання) передбачалося, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У матеріалах справи наявна копія звернення ОСОБА_3 від 13.03.2018, яке було подано Київській міській раді та де остання повідомила про те, що оскільки у місячний строк з дня реєстрації клопотання рада не надала ані дозволу на розроблення документації із землеустрою, ані вмотивованої відмови у його надання, ОСОБА_3 відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку замовила розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що повідомила Київську міську раду. До вказаного листа ОСОБА_3 було додано копію договору від 12.03.2018, укладеного із ФОП ОСОБА_17 , про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площі 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, враховуючи приписи частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідач ОСОБА_3 , подавши Київській міській ради повідомлення про розроблення технічної документації на бажану земельну ділянку, використала право мовчазної згоди, якою повідомила компетентний орган про укладення з ФОП ОСОБА_17 договору на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою.

В ході розгляду даної справи судом, відповідачами була надана копія проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 вказаної вище земельної ділянки, який у 2018 році був виготовлений на її замовлення ФОП ОСОБА_17 .

Відповідно до наявної в матеріалах проекту довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 12.06.2018 за №97-26-0.5-1663/35-18, виданої Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, відноситься до земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Згідно наявного плану встановлених меж земельної ділянки та опису її меж, вона межує: від точки А до точки Б з земельною ділянкою ОСОБА_10 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0041); від точки Б до В - з землями у користуванні ОСОБА_12 ; від точки В до Г - з земельною ділянкою ОСОБА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0036); від точки Г до Д - з земельною ділянкою у власності ОСОБА_7 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0012); від точки Д до А - з міськими землями загального користування (проїзд).

У складі проекту землеустрою також наявний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 24.07.2018, відповідно до якого межі земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 3 шт. Межові знаки пред`явлені та передані на зберігання ОСОБА_3 , власники/користувачі суміжних ділянок: ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , на закріплення на місцевості меж спірної земельної ділянки не з`явилися, хоча попередньо повідомлялися про це шляхом розміщення виконавцем робіт оголошення в газеті.

З наданого в матеріали справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.02.2019 №НВ-8000914912019 установлено, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:048:0046, яка розташована по АДРЕСА_1 , була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві 26.02.2019 на підставі розробленого відповідачем ОСОБА_16 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Даний проект землеустрою ОСОБА_3 погоджений відповідним висновком Департаменту за №18-0335-В, де замовника було зобов`язано виконати вимоги, викладені в листі Департаменту від 16.02.2018. Також, проект погоджений висновком експертом державної експертизи (ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 31.01.2019 №576/82-19) та листом-висновком Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.10.2019 №05716-20099.

14.04.2021 Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради було зареєстровано заяву ОСОБА_3 про надання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. Відповідно, до вказаної заяви ОСОБА_3 подавався відповідачу оригінал проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки разом із доданими висновками щодо його погодження.

Рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.01), заява ДЦ від 14.04.2021 №72049-005704061-031-03, справа №553439065. Передано гр. ОСОБА_3 , за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

При цьому, з пояснювальної записки №ПЗН-21288 від 16.04.2021 до проекту вищевказаного рішення убачається, що за особливими характеристиками спірної земельної ділянки, вона вільна від капітальної забудови, належить до території житлової садибної забудови та земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, не входить до зеленої зони. За даними Міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується як землі не надані у власність чи користування.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.11.2023 за №352893791, 07.02.2022 за ОСОБА_3 було проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, площею 0,1 га.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним та скасувати вказане вище рішення Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812, а також просили суд визнати протиправною і скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки і припинити право не неї власності за ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи незаконність указаного рішення Київської міської ради ОСОБА_1 посилався на той факт, що цим рішенням порушуються його права на вільне володіння його земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036, оскільки проект відведення ОСОБА_3 земельної ділянки був розроблений та затверджений з порушенням законодавства, виділена відповідачу земельна ділянка повністю обмежує доступ до ділянки ОСОБА_1 .

Також, в обґрунтування незаконності рішення Київської міської ради від 07.10.2021 за №2771/2812 позивач - ОСОБА_2 посилався на порушення його прав, як користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 , адже його родина тривалий час відкрито користується цією земельною ділянкою, про що були обізнані Київська міська рада та Департамент. Частина земельної ділянки за вказаною адресою раніше входила до складу домоволодіння сім`ї позивачів з 2001 року. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 була відведена з угідь (городу) земельної ділянки домоволодіння ОСОБА_18 , право користування якої підтверджується відповідними записами з земельно-шнурової книги, де було вказано, що його теща є користувачем земельної ділянки площею 0,37 га, що розташована по АДРЕСА_1 , та користується нею на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_6 . У період з 2006 по 2021 роки ОСОБА_2 вчиняв дії, направлені на її приватизацію, звертаючись до Київської міської ради, 02.02.2006 на ім`я Київського міського голови від імені ОСОБА_19 та її доньки і дружини позивача - ОСОБА_7 надавалась згода на відведення ОСОБА_18 земельної ділянки під забудову із залишків земельної ділянки, яка знаходилася за адресою - АДРЕСА_1 , з виходом на АДРЕСА_1 . Відповідна документація із землеустрою передавалась позивачем до відповідача, однак комісією не було надано висновків щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. Тобто, на думку позивача ОСОБА_2 , оскаржуване рішення порушує його право на отримання у власність цієї земельної ділянки, якою він з сім`єю тривалий час користується.

Водночас, позивачі у своїй позовній заяві також посилались на інші доводи про те, що оскаржуване рішення Київської міської ради порушує права інших власників домоволодінь. А саме, спірна земельна ділянка надана ОСОБА_3 з порушенням вимог закону, так як вона передана останній Київською міською радою зі складу домоволодіння АДРЕСА_1 , без попереднього вилучення із користування. Також, передана ОСОБА_3 земельна ділянка накладається на проїзд (дорогу), а також на будівлі і земельну ділянку суміжного власника ОСОБА_10 .

Так, судовим розглядом установлено, що 02.06.2021 ОСОБА_2 звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Як стверджували у своїй позовній заяві позивачі, Київською міською радою було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення відповідного проекту, на підтвердження чого надали копію рішення Київської міської ради «Про надання громадянину ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » від 07.07.2021 за №08/231-2349/ПР.

Однак, відповідно до наданих Київською міською радою та Департаментом пояснень, указаний документ не є актом відповідача, а являється лише його проектом, підготовка яких передбачена Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463.

Перебування вказаного документа у статусі проекту також підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Київської міської ради у розділі з нормотворчої діяльності ради та ухвалених нею рішень.

Відтак, доказів щодо ухвалення Київською міською радою рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , у матеріалах справи позивачами не надано.

При цьому, згідно пояснювальної записки №ПЗН-23438 від 16.06.2021 до вказаного вище проекту рішення Київської міської ради, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. Водночас, у розділі «інші відомості» вказано, що земельна ділянка, на яку подано клопотання, входить в межі сформованої та зареєстрованої в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Проект рішення про передачу зазначеної земельної ділянки з 11.05.2021 знаходиться на розгляді в Київській міській ради (справа 553439065).

З наданої Київською міською радою копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення (меж) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , убачається, що вона була розроблена ФОП ОСОБА_20 за заявою ОСОБА_2 і укладеним з ним договором від 03.09.2021, та відповідно подавалася позивачем для затвердження відповідачем.

У зазначеному проекті, окрім, матеріалів перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), також наявні копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.08.2021, копія технічного паспорта на будинок садибного типу від 15.07.2021, а також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, державна реєстрація якої була здійснена 26.02.2019 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленої ФОП ОСОБА_17 .

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент подання ОСОБА_2 клопотання) громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Отже, з наданих сторонами доказів убачається, що Київською міською радою, на подане 02.06.2021 ОСОБА_2 відповідне клопотання, не ухвалювалося рішення про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність. Докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 у відповідності до положень частини сьомої статті 118 ЗК України повідомляв раду про виготовлення такого проекту без відповідного дозволу матеріали справи не містять.

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» розрізняються такі види технічної документації, як проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Аналізуючи матеріали технічної документації, виготовленої ОСОБА_2 , можна дійти висновку, що він подав до відповідача на затвердження саме технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у порядку, передбаченому частиною першою статті 118 ЗК України, де, зокрема, до документації був долучений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зі змісту якого убачається, що за ОСОБА_2 19.08.2021 було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог частини другої статті 118 ЗК України, у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.11.2021 за №05716-31933 позивача ОСОБА_2 за результатами розгляду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було повідомлено про те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 07.10.2021 №2771/2812 земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) передана у власність гр. ОСОБА_3 . У зв`язку із зазначеним ОСОБА_2 повідомлено про можливість повернення документації із землеустрою засобами поштового зв`язку за окремим зверненням на вказану у ньому адресу.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про визнання незаконним рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування, суд повинен встановити невідповідність Конституції або законам України оскаржуваного акта (як змістовно, так і за процедурою прийняття), а також те, що оскаржуване рішення порушує конкретні права особи, яка звернулась до суду.

За правилами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як було зазначено вище, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України, у редакції, яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України (у редакції, яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц).

Водночас, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 700/317/20 від 08 листопада 2021 року у справі № 712/8720/20).

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Отже, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з її конкретних обставин.

Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Отже, лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

Водночас, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 листопада 2020 року у справі №472/1282/17 (провадження №61-41390св18), від 09 червня 2021 року у справі №128/1329/18 (провадження №61-18426св19), від 13 червня 2022 року у справі №278/2592/20 (провадження №61-11128св21), від 30 червня 2022 року у справі №700/305/20 (провадження №61-4429св21) та від 01 липня 2022 року у справі №700/309/20 (провадження №61-11769св21), зроблено висновки про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.

Тож, вказаною постановою визначено, що надання дозволів на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж ділянку декільком особам цілком правомірне. А у разі спору захищатиметься право тієї особи, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка. Якщо ж ділянка вже була раніше сформована, то захисту підлягатиме право особи, яка раніше звернулась до органу розпорядження землею із проханням затвердити належним чином розроблену та погоджену документацію із землеустрою.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права.

Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.

Отже, за змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Такий підхід спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до позитивних норм, забезпечити захист цих очікувань.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Відтак, зважаючи на подані сторонами в ході судового розгляду докази, а також ураховуючи той факт, що формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проекту землеустрою ОСОБА_3 (стаття 79-1 ЗК України, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Київська міська рада у відповідності до наданих їй повноважень ухвалила рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1

Таким чином, у позивача ОСОБА_2 відсутнє право на захист його законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 раніше за позивача ОСОБА_2 вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчила розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, за її заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, ухвалено рішення про затверджено проекту землеустрою за нею.

Посилання позивача про те, що ОСОБА_2 з 2006 року виявив інтерес до приватизації спірної земельної ділянки та відповідно звертався до виконавчого органу Київської міської ради задля реалізації цього права, не підтверджуються відповідними доказами.

Зокрема, надана позивачем копія заяви від 12.01.2006 про передачу земельної ділянки площею 0,1 га у приватну власність із лишків земельної діяльності, яка була отримана Київською міською державною адміністрацією 03.02.2006, а також копія реєстраційного листа документації з землеустрою від 23.03.2010 не підтверджують реалізації ОСОБА_2 визначених статтями 22, 116, 118 ЗК України процедур щодо безоплатної передачі земельної ділянки державної та комунальної власності у власність.

Не надано суду також відомості про результати розгляду вищевказаних звернень ОСОБА_2 або ж оскарження ним у встановленому порядку бездіяльності компетентного органу, у випадку неналежного їх розгляду.

Окрім того, судом звертається увага учасників справи на те, що у матеріалах справи відсутні докази виготовлення та передання ОСОБА_2 на затвердження до Київської міської ради проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В матеріали справа надана саме копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

У той же час, зазначені у земельному законодавстві поняття «проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та «технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» не є тотожними, однаковими за своїм змістом та відповідно за процедурою виконання цієї документації.

Відповідно до статті 55 Закону №858-IV у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до п. 2 розділу 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Отже, право отримати згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі має лише її користувач.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №808/3080/16 від 19.12.2018 та від 17.04.2019 у справі №812/1143/17.

Докази набуття позивачем ОСОБА_2 права користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи відсутні, а викладені у позовній посилання щодо її відведення ОСОБА_3 зі складу угідь земельної ділянки позивача ОСОБА_2 взагалі нічим не підтверджуються, оскільки доказів на підтвердження факту перебування її у власності останнього суду взагалі не надано.

Дані висновки суду випливають, зокрема, і з наступного.

У своїй позовній заяві позивачі посилались на те, що спірна земельна ділянка не є вільною, так як входить до земельної ділянки сім`ї позивачів розміром 0,37 га, яка раніше була придбана тещею ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2001, укладеного із попереднім її власником ОСОБА_6 , то суд зазначає таке.

Так, згідно наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 02.02.2001 між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та посвідченого приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Плохутою Б.П., ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 придбала належний продавцю на праві власності житловий будинок з відповідними господарським і побутовими будовами та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці, розміщений житловий будинок дерев`яний, обкладений цеглою, позначений на плані літерою «А», житловою площею 52,80 кв.м, а також слідуючі службові будови: гараж позначений на плані літерою «Б», сарай - позначений на плані літерою «В», вбиральня - позначена на плані літерою «Є», льох - позначений на плані літерою «Ж», лазня - позначена на плані літерою «К», а також спорудження позначені на плані №1-4.1.

У відповідності до пункту 2 указаного договору було вказано, що відчужуване домоволодіння належало продавцю на праві власності на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 07.09.1999 Першою Київською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №23-1995, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 24.09.1999 під №41376 - 1/3 частина; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03.12.1999 Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №2-5010, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 16.12.1999 під №41376 - 2/3 частини.

Розмір земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, яке продавалось ОСОБА_5 , у вказаному договорі не зазначено, копія технічної документації за яким відчужувалось вказане нерухоме майно до матеріалів справи не додана.

З матеріалів справи також убачається, що 02.11.2004 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 1.2 житловий будинок, що відчужується має наступні характеристики: нежитлова площа 57,3 кв.м, житлова площа 52,8 кв.м, рік побудови 1966, позначений у плані літерою А. Зазначений житловий будинок дерев`яний обкладений цеглою, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. На цій же земельній ділянці розташовані наступні будівлі та споруди: гараж, позначений у плані літерою Б; сарай, позначений у плані літерою В; вбиральня, позначена у плані літерою Е; льох, позначений у плані літерою Ж; лазня, позначена у плані літерою К; спорудження №1-4.1.

Також, вказано, що житловий будинок належить дарувальнику на праві власності: 65/100 - на підставі договору купівлі продажу житлового будинку, посвідченого 02.02.2001 приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Плохутою Б.П.; 35/100 - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.12.2001 приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. (пункт 1.3 договору).

Відповідно до реєстраційного посвідчення №014812, виданого 28.04.2005 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_7 на праві приватної власності.

В матеріалах справи наявна копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 02.02.2006 про надання ними своєї згоди на відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , під забудову із лишків земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 .

Водночас, зазначення розмірів таких лишків земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вказана заява не містить.

На підтвердження факту користування ОСОБА_5 земельною ділянкою саме у розмірі 0,37 га, із залишків якої позивачу ОСОБА_2 планувалось відведення земельної ділянки із виходом на АДРЕСА_1 , останній надав суду довідку за №80 від 31.07.2003.

Так, за змістом указаної довідка значиться інформація про те, що вона видана ОСОБА_5 , як мешканці АДРЕСА_1 , у тому, що вона користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , після купівлі-продажу житлового будинку в ОСОБА_6 . Земельна ділянка наділена радгоспом «Хотівський» і зареєстрована в земельно-шнуровій книзі під №81 в розмірі 0,37 га.

Однак, з копії зазначеного документу відповідно до його якості не убачається можливим установити, яким саме органом або установою вона видана, видимою міститься лише інформація підписантів - голови РГТО ОСОБА_21 та секретаря Баула В.Г.

При цьому, сторони у своїх заявах по суті спору посилались на окремі норми Земельного кодексу Української РСР 1970 року, якими врегульовувалися правовідносини щодо наділення радгоспом «Хотівський» первісного користувача правом користуванням земельною ділянкою, яка надалі перейшла у власність ОСОБА_5 з купівлею домоволодіння.

Так, відповідно до статті 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року документами, що стверджують право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу Української РСР 1970 року видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Статтею 77 Земельного кодексу Української РСР 1970 року було передбачено надання радгоспами та іншими державними сільськогосподарськами підприємствами, організаціями і установами присадибних ділянок або городів із земель, призначених для цієї мети, постійним робітникам і службовцям, а також вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості. Надання присадибних ділянок або городів провадилося на основі рішення адміністрації радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ.

Водночас, положеннями статті 78 Земельного кодексу Української РСР 1970 року визначалися розміри присадибного землекористування робітників, службовців і інших громадян, які проживають у сільській місцевості, де зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статі передбачалося, що постійним робітникам, спеціалістам та службовцям радгоспів і лісових господарств - не більше 0,40 гектара, а на поливних землях і в радгоспах Південного берега Криму - не більше 0,15 гектара на сім`ю; за робітниками радгоспів, які постійно проживають на території цих господарств, але працюють в них сезонно за неможливістю надати їм постійну роботу, присадибні ділянки зберігаються в таких же розмірах, як і за постійними робітниками.

За пунктом 3 частини першої статті 78 Земельного кодексу Української РСР 1970 року всі інші робітники і службовці, які проживають у сільській місцевості, але не працюють у сільському господарстві користуються присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями, - не більше 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім`ю.

Частиною другою вказаної норми визначалось, що присадибні ділянки в попередніх розмірах зберігаються за вказаними в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті робітниками і службовцями при переході їх на пенсію по старості чи інвалідності, а також за сім`ями робітників і службовців, що призвані на дійсну строкову службу в ряди Збройних Сил СРСР або пішли вчитися, - на весь строк перебування на військовій службі або в учбовому закладі.

В той же час, статтею 81 Земельного кодексу Української РСР 1970 року було встановлено, що робітникам, спеціалістам та службовцям радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, які залишили в них роботу, розмір присадибної ділянки зменшується до норм, встановлених пунктом 3 частини першої статті 78 цього Кодексу, якщо вони не мають права користування присадибною ділянкою в більших розмірах з інших підстав, передбачених зазначеною статтею.

Отже, положеннями вищевказаного законодавства, на дію якого посилались позивачі під час набуття попереднім власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , передбачалось отримання у користування працівниками радгоспів земельних ділянок у різних розмірах, що у подальшому могло бути зменшеним у разі залишення в них роботи.

Відповідно до частини першої статті 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Разом з тим, відповідно до статті 7 Земельного кодексу України 1990 року (яка була чинною на момент укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із статтею 22 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, зокрема на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

У пункті 7 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Втім, статтею 30 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Частиною другою статті 67 Земельного кодексу України 1990 року передбачалося, що розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Як було зазначено вище, в укладеному 02.02.2001 між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 договорі купівлі-продажу житлового будинку з відповідними господарським і побутовими будовами та спорудами по АДРЕСА_1 , відомості щодо розміру земельної ділянки на якій розташоване продане домоволодіння відсутні.

У подальшому указане домоволодіння у 2004 році було відчужене ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 на підставі договору дарування, де вже було зазначено, що воно розташовувалось на земельній ділянці площею 0,1 га.

Відтак, у даному провадженні, без надання відповідних первинних документів за якими до первісного користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 , перейшло право користування земельною ділянкою, на якому розташоване придбане ОСОБА_5 домоволодіння, неможливо достеменно встановити у якому саме розмірі до останньої перейшло право користування земельною ділянкою, та за рахунок залишків якої, на переконання позивачів, відповідачу ОСОБА_9 фактично було передано у власність спірну земельну ділянку за оспорюваним рішенням Київської міської ради від 07.10.2021.

Ба більше, посилаючись на факт користування ОСОБА_5 , як попереднім власником домоволодіння за вищевказаною адресою, земельною ділянкою у заявленому розміру, в обґрунтування вимог позову у цій частині в матеріали справи не було надано доказів в яких саме межах була сформована така ділянка та чи на неї взагалі накладається спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі межі набутої в користування ОСОБА_5 земельної ділянки в натурі як станом на день придбання вказаного вище домоволодіння, так і станом на момент звернення до суду з позовом. Тобто метричні дані земельної ділянки, зокрема місцеположення поворотних точок її меж, не встановлені на місцевості та не закріплені межовими знаками.

Як вже зазначалось вище, згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 12.06.2018 за №97-26-0.5-1663/35-18, виданої Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, відноситься до земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Таким чином, доводи позивачів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення відповідачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 та передача її у власність останній за рахунок земельної ділянки, яка була набута у користування ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2001, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Що стосується обґрунтування позовних вимог тим, що спірною земельною ділянкою позивач ОСОБА_2 та його родина користуються тривалий час, на ній знаходиться нерухоме майно та паркан, то суд звертає увагу, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що: з 1 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 року №1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В свою чергу, стаття 119 ЗК України, яка урегульовує порядок набуття права на земельну ділянку за давністю користування, не передбачає для осіб, які тривалий час користуються земельною ділянкою, жодних переваг при вирішенні питання про отримання її у власність, так як передача такої земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у загальному порядку, встановленому Кодексом.

Зважаючи на те, що позивачами в ході розгляду справи не було доведено факту входження спірної земельної ділянки до складу ділянки по АДРЕСА_1 , право користування якої набула теща ОСОБА_2 - ОСОБА_5 після придбання домоволодіння за цією адресою у 2001 році (яка надалі дала згоду на відведення позивачу земельної ділянки із лишків набутої ділянки), суд також убачає суперечливими твердження позивачів щодо невідповідності розробленого на замовлення ОСОБА_9 проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у частині зазначення в ньому відомостей про відсутність на ній нерухомого майна.

Так, за наданої відповідачем копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_16 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , убачається, що під час його виготовлення у 2018 році, за отриманими схемами, викопіюваннями, витягами фрагментів схема чинної містобудівної документації та ортофото плану не прослідковувалося розміщення на спірній земельній ділянці будь-якої забудови.

Водночас, у виготовленій у 2021 році ОСОБА_2 технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , наявний витяг з Державного реєстру речових право на нерухоме майно від 25.08.2021 за №271699031.

З указаного витягу убачається, що 19.08.2021 позивачем ОСОБА_2 було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 25,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, така реєстрація була проведена ОСОБА_2 в час, коли ОСОБА_3 вже було подано на затвердження до Київської міської ради проект землеустрою щодо відведення їй спірної земельної ділянки, та проект такого рішення з 11.05.2021 знаходився на розгляді ради, про що не міг не знати позивач, так як указана інформація містилася у пояснювальній записці до проекту рішення Київської міської ради про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за спірною адресою.

Окрім того, підставою для проведення державної реєстрації у витязі вказаний технічний паспорт від 15.07.2021, виданий ФОП ОСОБА_22 , та довідка про показники об`єкта нерухомості майна №150721/1 від 15.07.2021, також видана ФОП ОСОБА_22 .

Втім, за змістом долученої до проекту копії згаданого вище технічного паспорту значиться, що вказаний житловий будинок був зведений у 1990 році, в той час коли за твердженнями ОСОБА_2 він з родиною користується спірною ділянкою з 2001 року.

Будь-які відомості щодо наявності у ОСОБА_2 права користування спірною ділянкою разом із можливо зведеним на ній житловим будинком у 1990 році та до придбання його тещею домоволодіння позовна заява та матеріали справи взагалі не містять.

Водночас, за твердженнями позивачів, що викладені у позовній заяві, спірна земельна ділянка була виділена відповідачу за рахунок частини земельної ділянки (городу) з угідь домоволодіння ОСОБА_2 , тобто домоволодіння, придбаного тещею позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_23 .

Але, з окремо наданих сторінок технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який був виготовлений 23.07.2004, взагалі відсутнє зображення вказаного житлового будинку, що заявлений як збудований у 1990 році.

Стаття 125 Земельного Кодексу 2002 року свідчила, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка на час її передачі у власність ОСОБА_3 не перебувала ні у власності, ні у законному користуванні позивача ОСОБА_2 , суд доходить висновку, що право ОСОБА_2 внаслідок надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у власність не порушено.

Разом з тим, суд також не може прийняти до уваги покликання сторони позивача ОСОБА_2 на сплату ним земельного податку як на підставу, що підтверджує обґрунтованість заявлених позовних вимог, адже сплата земельного податку не може вважатися доказом правомірного користування земельною ділянкою або свідчити про виникнення права власності (користування) на землю, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах №910/1310/19 від 27 травня 2020 року та №343/1048/17 від 18 березня 2019 року.

Що стосується вимог позову у частині посилань ОСОБА_1 про те, що затверджений Київською міською радою проект землеустрою ОСОБА_9 був розроблений з та затверджений з порушенням прав ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_16 повністю обмежує доступ до земельної ділянки останнього, то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що на обґрунтування вимог позову у цій частині позивачем ОСОБА_1 було надано суду разом із позовною заявою копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036.

Так, відповідно до наданої суду копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №140124 від 10.04.2006, виданого Головним управління земельних ресурсів виконавчого комітету Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №53/1253 являється власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036, площею 0,1000 га, що розташована на АДРЕСА_1 (а.с.8-9, т.1).

Відповідно до наданого суду плану меж земельної ділянки 8000000000:90:048:0036 вона від точки А то точки межує з земельною ділянкою ОСОБА_24 , від точки Б до точки В - ОСОБА_7 , від точки В до точки Г - міськими землями не наданими у власність чи користування, від точки Г до точки Д - ОСОБА_6 , від точки Д до точки Е - ОСОБА_12 , та від точки Е до точки А межує з земельною ділянкою ОСОБА_25 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.

Вказаний у статті 16 ЦК України не є вичерпним, і згідно частини третьої вказаної статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спеціальним Законом, який регулює відносини між учасниками справи є ЗК України.

Так, згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З системного аналізу вказаних норм ЦК України та ЗК України випливає, що судовому захисту підлягає лише законне право, належне особі у встановленому законом порядку.

З урахуванням визначення поняття «земельна ділянка», наведеного у статті 79 та статті 79-1 ЗК України, захист прав на земельну ділянку здійснюється щодо її площі та меж, визначених правовстановлювальними документами та внесеною інформацією про неї до Державного земельного кадастру.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 143 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Підсумовуючи вищенаведене слід зазначити, що відсутність висновку судової земельно-технічної експертизи щодо встановлення експертним шляхом вищенаведених обставин позбавляє суд можливості зробити висновок про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), у змісті якої зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебуває у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа його земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

З наданих позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог позову доказів, а також, зважаючи на наявну в матеріалах справи копію проекту землеустрою ОСОБА_3 , де міститься фрагмент генерального плану м. Києва на період до 2020 року та його приміської зони, суд позбавлений можливості перевірити та встановити той факт, що виділена частина земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 порушує його право власності, чиняться перешкоди щодо проходу, проїзду чи іншим чином порушуються права чи законні інтереси безпосередньо позивача ОСОБА_1 .

Тому, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами того, що оскаржуване рішення Київської міської ради порушує його права власності, хоча це є його процесуальним обов`язком у спірних правовідносинах.

Крім того, на думку суду, аргументи позивача про відсутність проїзду до його земельної ділянки не можуть бути підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, внаслідок чого відповідач ОСОБА_3 втратить право власності на всю земельну ділянку, однак позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю або про встановлення відповідного земельного сервітуту.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 302/470/16-ц (провадження № 61-32685св18), від 26 червня 2018 року у справі № 307/104/16 (провадження № 61-6459св18).

Так, частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

За змістом частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами частини другої статті 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що принцип змагальності згідно статті 12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Будь-яких порушень спеціальних норм земельного законодавства щодо безоплатного набуття у приватну власність земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 позивачами в ході розгляду даної справи не підтверджено.

Щодо дотримання загальних принципів цивільного та земельного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б», «ґ» частини першої статті 5 ЗК України), суд приходить висновку, що за встановлених обставин справи (активна поведінка відповідача щодо задоволення свого інтересу до земельної ділянки, та у порівнянні з нею пасивна поведінка позивача, який не звертався до уповноваженого органу із зверненням за виготовленням проекту землеустрою, при недоведенні зворотнього), не встановлено порушень у спірних правовідносинах зазначених принципів, чи інших порушень законодавства, які б вказували на незаконність оскаржуваного рішення Київської міської ради від 07.10.2021, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Що стосується позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію спірної земельної ділянки та визнання припиненим права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, то вони є похідними від вказаних вище вимог та, з урахуванням вищевикладеного, підстави для їх задоволення також відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачами судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління держгеокадастру м. Києва та Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання припиненим права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.03.2025.

Суддя А.О. Митрофанова