Рішення № 125619122, 06.03.2025, Новоселицький районний суд Чернівецької області

06.03.2025

Справа № 720/3604/24

Провадження № 2/720/544/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

за участю секретаря Лукян Г.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь суми боргу за договором кредиту, посилаючись на те, що з метою отримання кредитних послуг 20 квітня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою веб-сайту (https://sgroshi.com.uа), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем було укладено кредитний договір № 20.04.2023-100000899, відповідно до якого відповідачу надано кредит в сумі 9000 гривень строком на 70 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом, визначених в договорі в розмірі 1,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, з річною відсотковою ставкою 438%. В подальшому, 17 травня 2023 року відповідач звернувся до позивача із заявою про продовження строку на який надавався кредит № 20.04.2023-100000899до 26липня 2023року.Протягом дії кредитного договору відповідач систематично не виконував належним чином договірні зобов`язання в частині своєчасного погашення кредиту та допустив прострочену заборгованість по кредиту, яка станом на 25 серпня 2023 року становить 14419 гривень 99 копійки, в тому числі заборгованість за основною сумою боргу 7000 гривень, заборгованість за відсотками 6369 гривень 99 копійки та комісія 1350 гривень. Оскільки, відповідач у добровільному порядку борг не повертає, просив стягнути нього в примусовому порядку кредитну заборгованість та судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З метою всебічного, повного, об`єктивного, безпосереднього дослідження доказів та з`ясування всіх обставин справи, суд з власної ініціативи викликав сторони в судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак від нього надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи у його відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надала, а також в судове засідання не з`явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду справи. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, 20 квітня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою веб-сайту (https://sgroshi.com.uа), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем було укладено кредитний договір № 20.04.2023-100000899, відповідно до якого відповідачу надано кредит в сумі 9000 гривень (п.2 договору), строком на 70 днів (п.3 договору), зі сплатою відсотків за користування кредитом, визначених в договорі в розмірі 1,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, з річною відсотковою ставкою 438% (п.14 договору).

17 травня 2023 року відповідач звернувся до позивача із заявою про продовження строку на який надавався кредит № 20.04.2023-100000899 від 20 квітня 2023 року на ще один черговий період, а саме до 26 липня 2023 року із сплатою відсотків.

Варто зазначити, що в якості підпису позичальника та кредитодавця використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, який має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Пунктом 17 заявки передбачено, що перед укладання самого договору, товариство здійснює ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог визначених НБУ (BankID).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин 1, 2 статті 639ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом з застосування одноразового ідентифікатора (одноразового паролю).

Частиною 12 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні договору відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, на офіційному веб-сайті позичальника у вільному доступі для всіх клієнтів розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); Згода на обробку персональних даних; Публічна інформація; Положення про конфіденційність. Крім того на веб-сайті розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.

Факт отримання відповідачем кредиту від позивача підтверджується підписаним договором кредиту, платіжними дорученнями, відповідно до яких було здійснено перерахування кредитних коштів на платіжну банківську карту відповідач «LiqPay», відповідно до якої 20 квітня 2023 року відповідачу було здійснено переказ коштів в сумі 9000 гривень на картку, яка належить відповідачу.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість станом на 25 серпня 2023 року становить 13369 гривень 99 копійки, в тому числі заборгованість за основною сумою боргу 7000 гривень, заборгованість за відсотками 6369 гривень 99 копійки.

Вирішуючи питання щодо стягнення комісії суд виходить з наступного.

Статтею 204ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Позивачем в пункті 10 кредитного договору (заявки) встановлено обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 1050 гривень, але вказаний пункт договору порушує статті 11, 18, 19Закону України«Про захистправ споживачів» та є грубим порушенням чинного законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 12Закону України«Про споживчекредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Враховуючи те, що позивачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пункту 4.4 кредитного договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту, є нікчемним.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року за № 496/3134/19, яка є обов`язковою для виконання судами України.

За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за управління кредитом слід відмовити за безпідставністю.

Крім цього, відповідно до п. 1 ч ст. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі ст.ст. 526, 598, 599, 610, 611, 612, 614, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263-265, 268, 274, 279, 280 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму кредитної заборгованості станом на 25 серпня 2023 року за кредитним договором № 17.06.2023-010000112 від 17 травня 2023 року в розмірі 13369 (тринадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) гривень 99 копійок, яка складається за основною сумою боргу 7000 гривень, заборгованість за відсотками 6369 гривень 99 копійки.

В частині позовних вимог щодо стягнення суми комісії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по справі у виді сплаченого судового збору за подання позову до суду в розмірі 2422 гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач може подати до Новоселицького райсуду заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Ляху Г.О.