Рішення № 125614494, 05.03.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокуСправа №160/828/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

13.01.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047250022340 від 24.07.2024р., рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250022340 від 23.08.2024р. та від 18.09.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи з 17.01.1992 р. до 12.10.1992 р. на посаді посудомийки в колгоспі ім. Ілліча Нікопольського району Дніпропетровської області; з 14.11.1992р. до 01.02.1993 р. - на посаді майстра машинного доїння в колгоспі «За Мир» Нікопольського району Дніпропетровської області; з 01.01.2004 р. до 22.10.2004 р. робота в ТОВ «Гетьман»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 16.07.2024 року (дата подання першої заяви про призначення пенсії).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулась до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. При обчисленні страхового стажу ОСОБА_1 відповідачем не було враховано період роботи в колективному сільськогосподарському підприємстві та в ТОВ «Гетьман», що стало підставою для винесення оскаржуваних рішень та вказано, що стаж роботи в колгоспі зараховується за даними трудової книжки за умови, що записи здійснено з дотриманням вимог законодавства, або відповідно до наданих довідок, в яких зазначено встановлені та відпрацьовані вихододнів. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та вказує, що основним документом є трудова книжка, яка містить всі необхідні записи. З огляду на наведене просить визнати оскаржувані рішення відповідачів протиправними та зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди роботи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

30.01.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано письмовий відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. В свою чергу, пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

До документів надано медичний висновок № 56 на дитину ОСОБА_2 , в якому зазначені дата народження дитини та по батькові ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Константинівна) не відповідають свідоцтву про народження дитини від 04.12.2001 серії НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ).

Вік позивача на момент звернення 50 років 02 місяці 06 днів.

Страховий стаж особи становить 25 років 09 місяців 25 днів. Та окрім цього позивачем не було надано довідку із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі, що унеможливлює зарахування цього періоду роботи до страхового стажу.

Підсумовуючи вищевикладене вважає оскаржуване рішення правомірним та просять відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 15.01.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.

Відповідачем-1 відзиву проти позову не було надано. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач до суду не звертався.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цьогоКодексусправами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16.07.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заву ОСОБА_1 було розглянуто 24.07.2024 року Відділом перерахунків пенсій № 2 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення № 047250022340, яким відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з наступним:

«Пенсійний вік, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.

Необхідний страховий стаж згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не менше 31 років з 01 січня по 31 грудня 2024 року.

Страховий стаж особи становить 22 роки 6 місяців 14 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

-З 17.01.1992 по 12.10.1992р., з 14.11.1992 по 01.02.1993, оскільки для зарахування необхідно надати довідку з нарахуванням трудоднів за рік та встановленим мінімумом людиноднів, довідку про реорганізацію колгоспу;

-З 19.10.1998 по 22.10.2004, оскільки записи виправлені та не завірені печаткою та підписом відповідальної особи також в системі персоніфікованого обліку ( форми ОК -5) відсутні відомості про роботу за цей період, можливо буде зарахувати до стажу цей період роботи після надходження додаткових підтверджуючих документів або результатів перевірки;

-Період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки в свідоцтві про народження серія НОМЕР_2 не проставлено штамп про отримання дитиною паспорта громадянина України, органом, що здійснює видачу документа та відсутні відомості про здійснення догляду та виховання до 3-х річного віку.

Додатковий коментар: до документів надано медичний висновок № 56 на дитину ОСОБА_2 , в якому дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає свідоцтву про народження серія НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

16.08.2024 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву від 16.08.2024 року направлено для розгляду за принципом екстериторіальності та 23.08.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 047250022340 наступного змісту:

«Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_4 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 16.08.2024.

Пенсійний вік визначений пунктом 3 статті 1 15 Закону України від 09.07.2003 року №1058- IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить - 50 років.

Необхідний страховий стаж відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить - 15 років.

Згідно з пунктом 3 статті 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІУПро загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку.

Згідно пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунків) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. .№22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько- консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку та/або висновок МСЕК про можливість наслання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Вік заявниці на дату звернення - 50 років 1 місяць 11 днів.

Страховий стаж особи становить - 25 років 9 місяців 25 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

-до страхового стажу зараховано всі періоди;

-в медичному висновку №56 від 01.02.2002, що є правоустановчим документом та підтверджує визнання дитини особою з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку, зазначені дата народження дитини та по батькові ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Константинівна) не відповідають свідоцтву про народження дитини від 04.12.2001 серії НОМЕР_2 (24.1 0.2001 р.н., ОСОБА_3 )».

11.09.2024 року ОСОБА_1 втретє звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.

18.09.2024 року ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення № 047250022340, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з огляду на наступне:

«Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 11.09.2024.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховати їх до зазначеного віку - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Вік заявника 50 років 2 місяці 6 днів.

Страховий стаж особи становить 25 років 9 місяців 25 днів.

Відповідно до розділу II п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону Украйну "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 визнання особою з інвалідністю з дитинства медичним висновком закладу охорони здоров`я, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

- за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 17.01.1992 по 12.10.1992, з 14.11.1992 по 01,02.1993, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододнів, довідка про перейменування колгоспу.

Звертаємо увагу на те що, до документів надано медичний висновок № 56 на дитину ОСОБА_2 , в якому зазначені дата народження дитини та по батькові ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Константинівна) не відповідають свідоцтву про народження дитини від 04.12.2001 серії НОМЕР_2 (24.10.200Ір.н., Костянтинівна).»

Не погоджуючись з наданими Головними управліннями Пенсійного фонду України в Дніпропетровській та Рівненській областях відмовами у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаютьсяЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).

Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV, який набрав чинності 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV.

Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу сьомого підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV).

Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Вирішальною умовою для призначення пенсії відповідно пункту 3 частини 1 статті 115 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність у особи страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно достатті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідност. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення"основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Відповідно достатті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основнимиположеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положеньтрудова книжка колгоспникає основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стажвстановлюєтьсяна підставіінших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 , дата заповнення 29.07.1992, наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:

-17.01.1992 прийнята в члени колгоспу ім. Ілліча. Наказ № 1 від 17.01.1992р.;

-12.10.1992 звільнена із членів колгоспу за власним бажанням. Наказ № 11 від 10.10.1992р.;

-30.11.1992 прийнята в члени колгоспу «За мир» Нікопольського району Дніпропетровської області. Ріш. Правління від 30.11.1992р. наказ № 11;

-01.02.1993 виключена з членів колгоспу відповідно наданої заяви за власним бажанням. Наказ № 1 від 01.02.1993р.;

-20.05.2000 переведена із членів КСП ім. Ілліча в ТОВ «Гетьман». Наказ № 1 від 13.05.2000р.;

-22.10.2004р.звільнена з ТОВ «Гетьман» за власним бажанням ( ст. 38 КЗпП) України. Наказ № 55 від 22.10.2024р.

Трудова участь в суспільному господарстві: 1992 рік, прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві 175, виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві 143, причина невиконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві 4597 декретна відпустка; 1992 рік, прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві 22, виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві 27, причина невиконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві 10170,34.

Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.

Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Відповідно достатті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).

Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колективному сільськогосподарському підприємстві з 17.01.1992 по 01.02.1993 та з 20.05.2000 по 22.10.2004 в ТОВ «Гетьман», суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі.

Записи в трудовій книжці позивача кореспондуються з даними уточнюючих довідок та підтверджують наявний трудовий стаж позивача та отримання ним заробітної платні у спірний період.

Отже, на переконання суду, вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у спірний період.

Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи колективному сільськогосподарському підприємстві з 17.01.1992 по 01.02.1993 та з 20.05.2000 по 22.10.2004 в ТОВ «Гетьман» до страхового стажу позивача, вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Також щодо посилань відповідачів в оскаржуваному рішенні щодо виявлених недоліків у медичному висновку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю . При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства , а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а).

Судом досліджено надані до матеріалів справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства.

Відповідно медичного висновку № 56 від 01.02.2002 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має паталогічний стан, що відповідає розділу ІІ пункту 7 Переліку медичних показань, які дають право на отримання соціальної пенсії дітям інвалідам віком до 16 років, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.12.1991 року № 175.

09.09.2024 року КП «Нікопольська лікарня» Покровської сільської ради» надано висновок ЛКК № 632 відповідно якої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 за станом здоров`я мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до 6 річного віку згідно наказу МОЗ України від 08 листопада 2001р. №454/471/516 Розділ X IV, п 2, п.п 2.8.

Довідкою до акта огляду медико соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 622009 підтверджено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом з дитинства по слуху.

Таким чином позивачем надано достатній та необхідний об`єм документів для підтвердження факту визнання її дочки особою з інвалідністю з дитинства, що надає право на призначення пенсії із застосуванням заниження пенсійного віку.

Окрім наведеного суд зауважує стосовно посилань відповідачів в оскаржуваних рішеннях стосовно дати народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що також вбачається і у медичному висновку № 56.

Одночасно з цим суд зауважує, що виявлені посадовими особами пенсійного фонду недоліки стосовно зазначення по-батькові особи не спростовують можливість ідентифікувати належність медичного висновку ОСОБА_2 та окрім нього підтверджується іншими медичними висновками та актом огляду медико соціальної експертної комісії.

Підсумовуючи вищевикладене доводи відповідачів у оскаржуваних рішеннях не знайшли свого відображення у наданих до матеріалів справи доказах та вважаються судом безпідставними.

За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затвердженепостановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодовирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1статті 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС Українизахист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справіЧахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачем, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде скасування рішень Головних управлінь Пенсійного фонду України в Дніпропетровській та Рівненській областях від 24.07.2024р., від 23.08.2024р., від 18.09.2024р. №047250022340 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків суду, щодо врахування до страхового стажу спірних періодів роботи.

Одночасно з цим суд зауважує, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суди встановили, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Згідно із частиною другоюстатті 9 КАС Українисуд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивача.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 24.05.2024р. у справі № 460/17257/23.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047250022340 від 24.07.2024р., рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250022340 від 23.08.2024р. та від 18.09.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії згідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу, який надає право на призначення пенсії періоди роботи з 17.01.1992 р. до 12.10.1992 р. на посаді посудомийки в колгоспі ім. Ілліча Нікопольського району Дніпропетровської області; з 30.11.1992р. до 01.02.1993 р. - на посаді майстра машинного доїння в колгоспі «За Мир» Нікопольського району Дніпропетровської області; з 20.05.2000 р. до 22.10.2004 р. робота в ТОВ «Гетьман».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 16.07.2024 року з урахуванням висновків суду в даній справі.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук