Рішення № 125614488, 05.03.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокуСправа №160/2761/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

30 січня 2025 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, половину строку навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту в період з 01.09.1988 року по 28.06.1993 року, що становить 2 роки, 4 місяці, 29 днів, який постановою №64 Ради Міністрів України від 20.03.1991 року реорганізовано в Українську юридичну академію та стаж роботи на посаді консультанта Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який становить 8 місяців 16 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07 грудня 2024 року провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи зі стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, 33 років 9 місяців 14 днів, відповідно до частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 76% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, а також виплатити недоплачену суму довічного щомісячного грошового утримання з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне утримання судді у відставці. При обчисленні страхового стажу на посаді судді Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було враховано період навчання у повному обсязі та не було враховано всіх періодів роботи у галузі права. Неврахування зазначених періодів призвело до зниження стажу роботи на посаді судді та відповідно призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та необґрунтованим позивач звернулась з цим позовом до суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

25.02.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано письмовий відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Згідно пункту 3 статті 142 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Положення пункту 25 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, яким було встановлено інший порядок розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно рішення Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020.

За документами пенсійної справи стаж роботи на посаді судді, згідно записів трудової книжки, становить 30 років 5 місяців 25 днів. Розмір довічного грошового утримання судді у відставці складає 158911,20грн. та обрахований згідно норм чинного законодавства.

Таким чином відповідач вважає, що під час розрахунку стажу та розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ними не було допущено протиправних дій та просять відмовити в задоволенні позовних вимог.

05.03.2025 року представник ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про здійснення розгляду адміністративної справи № 160/2761/25 в порядку письмового провадження.

В судове засідання позивач, представники відповідачів не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до наказу Дніпровського апеляційного суду № 300/к від 06.12.2024 року ОСОБА_1 , звільнену з посади судді Дніпровського апеляційного суду у відставку рішенням Вищої ради правосуддя від 05 грудня 2024 року № 3558/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», відраховано з 06 грудня 2024 року зі штату цього ж суду.

Дніпровським апеляційним судом відповідно Додатку 4 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України (пункт 2 розділу ІІ) надано розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, відповідно якого ОСОБА_1 має наступний стаж судді:

-Студентка Української юридичної академії (м. Харків) половина строку навчання (дата зарахування 01.09.1988, дата звільнення 30.06.1993), загальна тривалість стажу 2 роки 05 місяців 00днів;

-Консультант Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (дата зарахування 19.07.1993, дата звільнення 07.04.1994), тривалість стажу 00 років 08 місяців 20 днів;

-Суддя Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (дата зарахування 07.04.1994, дата звільнення 07.07.2003), тривалість стажу 09 років 03 місяці 01 день;

-Суддя апеляційного суду Дніпропетровської області (дата зарахування 08.07.2003, дата звільнення 01.10.2018), тривалість стажу 15 років 02 місяці 24 дні;

-Суддя Дніпровського апеляційного суду (дата зарахування 02.10.2018, дата звільнення 06.12.2024), тривалість стажу 06 років 02 місяці 05 днів.

Загальний стаж роботи на посаді судді, з зарахування стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), відповідно до нормативно правових актів, що встановлювали вимоги до стажу, необхідного для зайнятті посади судді відповідно до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 33 роки 09 місяців 20 днів.

Такий же розрахунок стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 наведено у рішенні Вищої ради правосуддя від 05 грудня 2024 року № 3558/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами та доповненнями у розмірі 70% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із спеціального стажу, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, 30 років 5 місяців 25 днів.

Не погоджуючись з таким розрахунком, ОСОБА_1 17.12.2024 та 18.12.2024 року звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про вчинення перерахунку пенсії виходячи з її наявного стажу роботи на посаді судді.

Листом від 16.01.2025 року № 2859-53550/Б-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про відсутність підстав для вчинення такого перерахунку.

Не погоджуючись з розрахунком стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та вважаючи, що для підтвердження наявного стажу нею було надано всі необхідні документи, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами частини 1статті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIIIПро судоустрій і статус суддів(Закон №1402-VIII).

Пунктом 2 розділу XIIПрикінцевих та перехідних положеньЗакону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VIПро судоустрій і статус суддів(даліЗакон №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшуєтеся на два відсотки грошового утримання судді.

Пунктом 25 розділу XIIПрикінцевих та перехідних положеньЗакону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу XIIПрикінцеві та перехідні положенняЗакону №1402-VIII зі змінами.

Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Розділу XIIПрикінцеві та перехідні положенняЗакону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно із приписами статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в чинній до 28 березня 2015 року редакції) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 №2862-ХІІПро статус суддів(далі по текстуЗакон №2862-ХІІ), на підставі якого ОСОБА_1 була вперше призначена на посаду судді.

Згідно із частиною першою статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом 2 частини четвертої цієї статті Закону №2862-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах судців і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

В період дії положень статті 43 Закону №2862-ХІІ правове регулювання поняття стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, було додатково врегульовано і іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, за змістом статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року за №584/95Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів(втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року-№865Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддівдо стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що до стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає зарахуванню не тільки стаж безпосередньо перебування на посаді судді, а й половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, час роботи в органах прокуратури та стажистом в органах прокуратури та суді.

Позивачем до матеріалів справи надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , що містить наступні записи стосовно спірних періодів:

-Харківський юридичний інститут;

-01.09.1988 зарахована студенткою 1го курсу денного факультету. Наказ № 137с від 05.08.1988;

-20.03.1991 згідно Постанови СМ УСРР № 6 від 20.03.1991р. Харківський юридичний інститут реорганізовано в Українську юридичну академію. Наказ № 21 від 28.03.1991р.;

-30.06.1993 відрахована у зв`язку із закінченням академії. Наказ № 103 від 28.06.1993;

-Управління юстиції Дніпропетровської обласної держдуми;

-19.07.1993 прийнята на посаду консультанта Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу. Наказ № 77 від 19.07.1993;

-07.04.1994 обрана суддею Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу та зарахована до штату цього суду. Наказ № 53 від 07.04.1994р.

Разом з копією трудової книжки ОСОБА_1 було надано копію диплому серії НОМЕР_2 , відповідно якого позивач закінчила у 1993 році Українську юридичну академію і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.

Таким чином, враховуючи наведені приписи законодавства, суд вважає, що до стажу роботи на посаді судді, який застосовується для встановлення позивачу щомісячного довічного грошового утримання, необхідно зарахувати половину періоду навчання в Донецькому державному університеті з 01.09.1988 по 30.06.1993 року.

Частиною другою статті 137 Закону №1402-VІІІ (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІПрикінцеві та перехідні положенняЗакону №1402-VІІІ дає підстави для висновку що з набранням чинності Законом УкраїниПро внесення змін до Закону УкраїниПро статус суддів та судоустрійу зв`язку з прийняттям Закону УкраїниПро Вищий антикорупційний суд, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VІІІ, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Саме такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону №1402-VІІІ (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права на призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зарахувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону УкраїниПро статус суддів, яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту та стаж роботи у галузі права не менше як три роки.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 :

-Управління юстиції Дніпропетровської обласної держдуми;

-19.07.1993 прийнята на посаду консультанта Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу. Наказ № 77 від 19.07.1993;

-07.04.1994 обрана суддею Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу та зарахована до штату цього суду. Наказ № 53 від 07.04.1994р.

З огляду на положення абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону №2862-ХІІ до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, а відповідно і для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає зарахуванню стаж роботи позивачки на посаді консультанта Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що Головне управління ПФУ у Дніпропетровській області протиправно не зарахувало ОСОБА_1 до стажу судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, наведені вище спірні періоди роботи, що мало наслідком обчислення його довічного утримання у розмірі меншому, ніж позивачу належить.

Таким чином, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту шляхомзобов`язання відповідача зарахувати позивачу спірні періоди до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Позивачем не було заявлено вимог щодо визнання протиправними дій, бездіяльності або рішень відповідача стосовно неврахування до стажу судді спірних періодів роботи, а лише викладено вимоги зобов`язального характеру.

Відповідно дост.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої УкраїноюЗаконом України №475/97-ВР від 17.07.1997(далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як узаконі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч.1ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1, 2ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, згідност.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Урішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд Українизазначив, що поняття "охоронюванийзакономінтерес", що вживається в частині першійстатті 4 Цивільного процесуального кодексу Українита інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву.

Зважаючи на характер спірних правовідносин та поведінку суб`єкта владних повноважень при виконанні своєї управлінської функції суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при розрахунку щомісячного грошового утримання судді та неврахуванні до стажу, що дає право на щомісячне грошове утримання судді навчання та стажу було допущено саме протиправну бездіяльність.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захистправлюдини і основоположних свободпередбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону УкраїниПро виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людинисуди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справіКечко проти Українизазначив, що якщо чинне правове положенняпередбачаєвиплатупевнихнадбавок, і дотримано всі вимоги,необхідні для цього, органи державної влади не можутьсвідомовідмовлятиуцихвиплатахдокивідповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справіЧуйкіна проти Україниконстатував:50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілюєправо на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справіГолдер проти Сполученого Королівства(Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенціїгарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримативирішенняспору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесіпровадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача зарахувати для призначення позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до її стажу роботи на посаді судді наступні періоди: половину строку навчання на юридичному факультеті Української юридичної академії (м. Харків) з 01.09.1988 до 30.06.1993 та 08 місяців 20 днів на посаді консультанта Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в галузі права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а також і провести перерахунок та виплату призначеного позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 76 % від її заробітку, починаючи з 07.12.2024 року та з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також і, зобов`язуючи пенсійний орган здійснити вищенаведений розрахунок пенсії позивача, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IVПро виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людинивстановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справіЩокін проти Українизазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогуякості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Щодо позовної вимоги про виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без обмеження граничного розміру та з виплатою різниці, суд зазначає, що вона є передчасною, оскільки матеріали справи не містять доказів обмеження та заборгованості зі сплати довічного грошового утримання позивачу, тому не підлягає задоволенню.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань..

Керуючись ст. ст.2, 9, 72-74,77,241-246,250,260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, половину строку навчання на юридичному факультеті Української юридичної академії (м. Харків) з 01.09.1988 до 30.06.1993 та 08 місяців 20 днів на посаді консультанта Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в галузі права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, половину строку навчання на денному відділенні Харківського юридичного інституту в період з 01.09.1988 року по 28.06.1993 року, що становить 2 роки, 4 місяці, 29 днів, який постановою №64 Ради Міністрів України від 20.03.1991 року реорганізовано в Українську юридичну академію та стаж роботи на посаді консультанта Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, який становить 8 місяців 16 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07 грудня 2024 року провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи зі стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, 33 років 9 місяців 14 днів, відповідно до частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 76% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді на час здійснення нарахування, з урахуванням фактично виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 05.03.2025 р.

Суддя О.С. Рябчук