Рішення № 125614412, 05.03.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 рокуСправа №160/34732/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у спрощеному (письмовому) позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

30 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.11.2024 року № 046550007952;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період навчання з 01.09.1984 по 28.06.1989 у Криворізькому державному педагогічному інституті та період проходження строкової військової служби з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно не зарахував до спеціального стажу позивача період навчання та період військової служби, тому зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу 35 років, відмовлено у нарахуванні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з чим позивач не погоджується та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 24 вересня 2021 року суд відкрив провадження в адміністративній справі №160/34732/24 та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року на адресу суду від відповідача 13 січня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві відповідач 2 зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №046550007952 від 15.11.2024 про відмову у призначенні грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 «Прикінцевих положень» Закону, оскільки на день досягнення пенсійного віку страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 34 роки 8 місяців 17 днів, тому у позивача відсутнє право на нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058.

На думку відповідача 2, навчання у вищих навчальних закладах (навчальні заклади) та заклади проходження строкової військової служби (проходження строкової військової служби) не передбачені Законом № 1058, Порядком №1191 та Переліком № 909, такі періоди (навчання, проходження військової служби) не можуть зараховуватися до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на надання відзиву не скористалось.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

08.11.2024 року позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву, про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, передбачену п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 15.11.2024 року № 046550007952 відмовив позивачу у проведенні нарахування грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вказавши, що необхідний спеціальний стаж позивача складає 34 роки 8 місяців 17 днів.

17.12.2024 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив надати інформацію про періоди, які було враховані до спеціального стажу позивача та про врахування періоду навчання та військової служби до спеціального стаж.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило листом від 20.12.2024 року, що період роботи з 15.08.1989 по 30.04.2024 року (34 роки 8 місяців 17 днів) враховано до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а підстави для зарахування до стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги періодів навчання та проходження військової служби відсутні.

Не погоджуючись з відмовою відповідача зарахувати до страхового стажу періодів навчання, проходження військової служби та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із вимогами ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 цього Кодексу, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення; виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1911 Про затвердження «Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок №1191).

Відповідно до п. 2 Порядку № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е і ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Згідно із пунктом 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01.10.2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм слідує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (35 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач, на час звернення з заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", працював на посаді вчителя та будь-якого іншого виду пенсії не отримував.

З матеріалів справи видно, що пенсійним фондом зараховано страховий стаж позивача 42 рік 4 місяців 17 днів, в тому числі спеціальний стаж роботи складає 34 років 7 місяців 15 днів, що дає право на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком.

До спеціального стажу позивача не зараховано час перебування на строковій військовій службі з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки та період навчання з 01.09.1984 по 28.06.1989 у Криворізькому державному педагогічному інститут.

Згідно із ст. 2 ч. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час проходження служби зараховується громадянам до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

За п. 4 Положення «Про порядок обчислення стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров`я», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 1397 від 17.12.1959 р., учителям, лікарям та іншим працівникам освіти і охорони здоров`я в стаж роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях та на посадах, робота в яких давала право на пенсію за вислугу років, зараховується служба у складі Збройних Сил СРСР, якщо не менше, 2/3 стажу, необхідного для призначення пенсії, приходиться на роботу в установах, організаціях та на посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.

До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено «Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я».

Підпунктом «г» пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.

Вказані вище норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такі правові позиції, викладені у висновках постанов Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 450/3061/16-а, від 29.11.2019 року у справі № 414/53/17.

Частиною 3 ст. 36 КЗпП УРСР було передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту» і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні (ст. 4 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів (п. 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 433 від 06.05.2001 року).

Згідно із Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року, зокрема, в загального освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інші форми гурткової роботи.

За клопотанням Міністерства соціального захисту населення України № 01-3/133-02-2 від 01.02.1995 року Кабінет Міністрів України погодився поширити на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року без внесення змін до неї.

Дорученням Кабінету Міністрів України №397/21 від 06.01.1996 дію вищезазначеної постанови поширено в тому числі і на викладачів музичних шкіл без внесення змін до постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14.06.2000 року затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 року, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років".

Відповідно п. 5 вказаного Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2001 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Суд встановив, що за даними трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач проходив військову службу з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки

Позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді шофером та після проходження військової служби з 01.09.1984 року вибув на навчання в педагогічний інститут.

З 20.08.1984 року позивача зараховано на 1 курс географічного факультету за спеціальністю «Географія та біологія». Відрахований за закінченням навчання 15.08.1989 року.

15.08.1989 року зарахований до курсантської неповної середньої школи на посаду викладача.

Тому суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для зарахування часу проходження строкової військової служби з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки та період навчання в педагогічному інституті з 20.08.1984 року по 15.08.1989 рік до спеціального педагогічного стажу, оскільки період проходження військової служби, період навчання та початок роботи позивача викладачем є безперервними.

Таким чином, період проходження служби в армії з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки період навчання в педагогічному інституті з 20.08.1984 року по 15.08.1989 рік підлягають зарахуванню до спеціального стажу, оскільки після проходження військової служби позивач працював на посадах педагогічних працівників.

Враховуючи наведене, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до його спеціального стажу, який дає прав на пенсійне забезпечення відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоду проходження військової служби, як наслідок, у виплаті грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, суд робить висновок, що заявлені позивачем позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Суд також робить висновок про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати період проходження строкової військової служби з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки та період навчання з 01.09.1984 по 28.06.1989 у Криворізькому державному педагогічному інституті до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення",

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Також, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлян (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади, зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документ пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а в конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе рішення особи повинно бути вмотивованим.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за приписамист.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, суд зазначає наступне.

Виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо пенсійного органу, який повинен виконати рішення суду, суд зазначає про таке.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В даному випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якої прийнято рішення від 15.11.2024 року № 046550007952, яке оскаржується в рамках цієї справи.

Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Вже після прийняття рішення про призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є протиправними.

З огляду на викладене, зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати спірні періоди роботи позивача до спеціального стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відтак, даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 31.12.2024.

Суд вважає за можливе присудити всі здійснені позивачем документально підтверджених судових витрат з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись ст. 139, 143, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.11.2024 року № 046550007952.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період навчання з 01.09.1984 по 28.06.1989 у Криворізькому державному педагогічному інституті та період проходження строкової військової служби з 10.05.1982 по 28.04.1984 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового зборуу розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук