Рішення № 125614156, 28.02.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 рокуСправа №160/29542/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням її уточнень від 18.12.2024 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні їй пенсії № 047150027905 від 19.07.2024 року, оформлене повідомленням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області "Про направлення рішення" від 25.07.2024 р. № 0400-010217-8/154002;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до страхового стаж періоди роботи згідно із записами № l - № 36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.1995 р. по 19.07.1995 р.; з 19.04.1996 р. по 22.07.1996 р.; з 01.11.1996 р. по 27.03.1997 р.; з 05.08.1997 р. по 24.10.1997 р.; з 23.07.1998 р. по 26.11.1998 р., з 29.12.1998 р. по 07.11.2000 р., з 07.12.2000 р. по 07.12.2004 р., з 16.01.2005 р. по 14.02.2005 р., з 18.08.2005 р. по 18.06.2021 р., з 01.07.2021 р. по 31.08.2023 р., з 02.09.2023 р. по 09.11.2023 р., з 10.11.2023 р. по 27.12.2023 р., з дня виникнення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 12.07.2024 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком від 12.07.2024 року, з урахуванням, на день виникнення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 12 липня 2024 року, до страхового стажу періодів роботи згідно із записами № 1 - № 36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.1995 р. по 19.07.1995 р.; з 19.04.1996 р. по 22.07.1996 р.; з 01.11.1996 р. по 27.03.1997 р.; з 05.08.1997 р. по 24.10.1997 р.; з 23.07.1998 р. по 26.11.1998 р., з 29.12.1998 р. по 07.11.2000 р., з 07.12.2000 р. по 07.12.2004 р., з 16.01.2005 р. по 14.02.2005 р., з 18.08.2005 р. по 18.06.2021 р., з 01.07.2021 р. по 31.08.2023 р., з 02.09.2023 р. по 09.11.2023 р., з 10.11.2023 р. по 27.12.2023 р. та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з дня виникнення права, з 12.07.2024 року, на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020 року та проводити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дня виникнення права, з 12.07.2024 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 12.07.2024 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та необхідним пакетом документів. Однак, рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 19.07.2024 р. № 047150027905 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав не досягненням пенсійного віку 55 років. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає, що рішення відповідача-2 є протиправним та таким, що не відповідає положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діє на момент звернення її за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах. Також, безпідставним є не зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно із записами № 1 - № 36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки нею було надано достатньо документів на підтвердження спірних періодів, у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу, у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій зазначити позовні вимоги до всіх вказаних відповідачів, або виключити відповідача з кола відповідачів або зазначити його в якості третьої особи.

На виконання ухвали суду 18.12.2024 р., позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 20.12.2024 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

На виконання вимог ухвали суду, 06.01.2025 року відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звернулася до територіальних органів ПФУ із заявою від 11.07.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області встановлено, що вік позивача на момент подання заяви про призначення пенсії складає 50 років з урахуванням страхового стажу 25 років 2 місяця 28 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком № 2 складає 15 років 2 місяця 11 днів. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно із записами в її трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.01.1995 р., оскільки у свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 прізвище, ім`я та по батькові не відповідає даним паспорту. Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області винесено рішення від 19.07.2024 р. № 047150027905 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

13.01.2025 року до суду від відповідача-1 надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

Відповідачу-1 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 05.11.2024 року та 23.12.2024 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позову, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 12.07.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19.07.2024 року Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення № 047150027905, яким відмовлено їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та встановленого віку - 55 років.

Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача складає 25 років 02 місяці 28 днів, пільговий стаж - 15 років 02 місяці 11 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано трудову книжку НОМЕР_2 від 10.01.1995 року, оскільки свідоцтво про розірвання шлюбу не відповідає паспортним даним. До пільгового стажу враховані всі періоди.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.114 цього Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається: п.2 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Згідно із ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637, також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1 Інструкції № 58).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п.2.3 Інструкції № 58).

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.9 Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Відповідно до пункту 2.11 інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціали) і дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Крім того, відповідно до п.2.13 розділу 2 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Тобто, надаючи оцінку викладеному, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

В свою чергу, відповідач-2 обґрунтовуючи підстави для не зарахування періодів роботи за записами трудової книжки від 10.01.1995 року серії НОМЕР_2 вказав, що свідоцтво про розірвання шлюбу не відповідає паспортним даним позивача.

Однак, згідно із трудової книжки позивача від 10.01.1995 року серії НОМЕР_2 вона належить « ОСОБА_2 » (російською мовою).

Відповідно до паспорту громадянина України позивача від 28.03.2005 року АН320796 російською мовою анкетні дані позивача є наступними: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З дослідженого судом титульного аркуша трудової книжки позивача слідує, що було здійснено зміну запису про прізвище власника трудової книжки шляхом закреслення однією рискою колишнього прізвища і запису нового.

Також на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки міститься запис про зміну прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » з посиланням на відповідний документ.

Вказаний запис на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки завірений підписом посадової особи підприємства та скріплений відповідною печаткою.

Також на підтвердження обставин щодо зміни прізвища позивачем до позовної заяви надано копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 03.03.2005 року, в якому анкетні дані зазначені українською мовою ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Пунктом 4 постанови КМУ від 27.04.1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані відповідно до вимог Інструкції.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

З урахуванням викладеного, зміну запису про прізвище позивача на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 03.03.2005 року здійснено відповідно до вимог Інструкції №58, а тому підстави для відмови у зарахуванні періодів її роботи за записами трудової книжки від 10.01.1995 року серії НОМЕР_5 відсутні.

За таких обставин, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи за записами трудової книжки від 10.01.1995 року серії НОМЕР_5 .

Щодо підстави для відмови в призначенні пенсії, як недостатній пенсійний вік позивача, суд зазначає на таке.

Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно із пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому Рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.

Тому відмова відповідача-2 призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.

На підставі наведених обставин, спірне рішення прийняте відповідачем-2 від 19.07.2024 року № 047150027905 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 12.07.2024 року, з урахуванням, на день виникнення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 12.07.2024 року, до страхового стажу періодів роботи позивача згідно із записами № 1 - № 36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.1995 р. по 19.07.1995 р.; з 19.04.1996 р. по 22.07.1996 р.; з 01.11.1996 р. по 27.03.1997 р.; з 05.08.1997 р. по 24.10.1997 р.; з 23.07.1998 р. по 26.11.1998 р., з 29.12.1998 р. по 07.11.2000 р., з 07.12.2000 р. по 07.12.2004 р., з 16.01.2005 р. по 14.02.2005 р., з 18.08.2005 р. по 18.06.2021 р., з 01.07.2021 р. по 31.08.2023 р., з 02.09.2023 р. по 09.11.2023 р., з 10.11.2023 р. по 27.12.2023 р. та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з дня виникнення права, з 12.07.2024 року, на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020 року та проводити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дня виникнення права, з 12.07.2024 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-2.

Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Запорізькій області зобов`язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.

З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов`язаних з розглядом заяви позивача від 12.07.2024 р., а отже права останньої Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.

Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем-2 оскаржуваного рішення від 19.07.2024 року № 047150027905 страховий стаж позивача було обраховано без врахування періодів роботи згідно із записами №1 - №36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , в свою чергу адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо обрахунку пільгового стажу позивача.

Суд вважає за необхідне, зобов`язати саме відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 12.07.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 №1 - №36, та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.07.2024 року № 047150027905 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.07.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно із записами №1 - №36 трудової книжки серії НОМЕР_1 , та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма