Рішення № 125614147, 11.02.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 рокуСправа №160/32322/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/32322/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65906, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка ОСОБА_2 .

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача виплатити позивачу одноразову допомогу сім`ї потерпілого. Зазначає, що відповідач при повторному розгляді заяви позивача безпідставно відмовив у призначенні позивачу спірної виплати.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/32322/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/32322/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

26 грудня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що Пенсійний фонд не наділено повноваженнями здійснювати оцінку акту проживання фізичної особи від 19.10.2022 та робити висновки що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю разом з чоловіком на день його смерті, вела спільний побут тощо. Це є прерогативою суду. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при повторному розгляді заяви про призначення страхової виплати у зв`язку iз смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві рішенням № 14972890612024-3 від 04.09.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні допомоги на сім`ю у зв`язку із відсутністю документу, ям підтверджує проживання ОСОБА_1 разом з чоловіком однією сім`єю на день його смерті.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно свідоцтва про шлюб від 04.12.2015 року серії НОМЕР_2 позивач та ОСОБА_2 04.12.2015 року уклали шлюб.

Згідно свідоцтва про народження від 19.04.2017 року серії НОМЕР_3 позивач та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть від 15.02.2021 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

09 квітня 2021 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено (12.04.2021 року затверджено) Акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12.02.2021 року о 12:50 год №6 (далі - Акт розслідування).

Згідно акту розслідування потерпілим є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув в зв`язку з обвалом породи у шахті. Основними причинами нещасного випадку визнано: неконтрольоване відшарування гірничої маси, порушення технології зведення кріплення господарського орта та неналежного одягнення запобіжного поясу. Основна причина: порушення технологічного процесу.

Нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. Члени комісії мали зустріч з ОСОБА_1 , дружиною потерпілого для роз`яснення її прав, які виникли у неї у зв`язку з настанням нещасним випадком.

Відповідно до Акту про проживання від 19.10.2022 року, складеного сусідами квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 з 2015 року та до дня смерті останнього постійно проживала у вищевказаній адресі.

Рішенням відповідача від 15.01.2024 року №ЕОС 1497289061 позивачу відмовлено у призначення страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника з посиланням на розбіжність в адресі проживання згідно паспортів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №160/4589/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1497289061 від 15.01.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2024 року про призначення страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві - ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.

Рішенням відповідача від 04.09.2024 року № 1497289061-2024-3 позивачу відмовлено у призначенні допомоги на сім`ю у зв`язку із відсутністю документу, який підтверджує проживання ОСОБА_1 разом з чоловіком однією сім`єю на день його смерті.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що законодавство до обставин цієї справи наводиться в редакції, застосованій відповідачем.

Згідно ч. 6 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закон №1105-XIV Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджено постановою Правління фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11 (далі - Порядок).

Згідно п. 5.1. Порядку для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

копії паспорта;

копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV).

Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Положеннями статті 3 Закону №1382-IV також встановлено, що:

- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно з ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Конституційний Суд України в рішенні від 20 грудня 2019 року № 12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону № 1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон № 1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Частиною першою статті 56 Сімейного кодексу України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України та Закону № 1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, суд наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.

Конституційний суд України в абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 також вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Встановлена Порядком обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.

При цьому Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.

Насамперед, Порядок № 11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону № 1105-XIV.

Всі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою, а норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, не мають містити норм, що не відповідають Конституції України та мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Додатково суд звертає увагу, що з 23 березня 2023 року у зв`язку із набранням чинності постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Порядок № 11 втратив чинність. При цьому дискримінаційних умов, які стосуються обов`язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, положеннями нового Порядку № 4-1 не передбачено.

Суд констатує, що відповідач відмовив у призначенні позивачу спірної виплати з підстави, яка законодавством не передбачена, фактично повторивши порушення, констатоване в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року у справі №160/4589/24.

Змінений виклад підстави для відмови, окрім того що законодавством не передбачений, суперечить наведеним вище нормативним положенням, оскільки позивач була членом сім`ї померлого в силу статусу його дружини.

Подібне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.10.2024 року у справі №160/11151/23.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21.

Оскільки відповідач вже двічі реалізував наявні у нього повноваження щодо прийняття спірного рішення, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яке є єдиним можливим правомірним варіантом поведінки, не є втручанням в його дискреційні повноваження, натомість забезпечить ефективний захист прав позивача та остаточне вирішення спору.

Водночас, наразі відсутні підстави для визначення судом розміру такої виплати, оскільки в цьому аспекті повноваження відповідача ще не було реалізовано.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжним документом від 02.12.2024 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Судовий збір належить стягнути у повному розмірі, оскільки основна позовна вимога задоволена повністю.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі №640/9717/19.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65906, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.09.2024 року №1497289061-2024-3, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги сім`ї потерпілого згідно заяви від 05.01.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї потерпілого згідно заяви від 05.01.2024 року.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65906, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ: 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко