Рішення № 125601105, 27.02.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5795/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

за участю сторін:

від прокуратури: Місюрко Г.А.- посвідчення.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідачів Бойко Н.І. - по довіреності

розглянувши позовну заяву Заступника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до відповідачів: 1. Одеська міська рада (пл. Думська, 1,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65026); 2. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); 3. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ); 4. ОСОБА_3 ( Французький бульвар, 54-ж, 65000); 5. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод, шляхом визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно;

ВСТАНОВИВ:

Заступник Приморської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави з позовом до відповідачів Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , в якому просить господарський суд про усунення перешкод, шляхом визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що згідно з книгами обліку захисних споруд цивільного захисту протирадіаційних укриттів та сховищ, наданих Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією, на території Приморського району м. Одеси по вул. Велика Арнаутська, 89, розташоване протирадіаційне укриття №57048.

Проте, станом на сьогоднішній день, фізичні особи, громадяни України ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є співвласниками нежитлових приміщень №509 та №510, які розташовані у підвальному приміщенні будинку за адресою АДРЕСА_4 .

Вказані приміщення, за твердженнями прокурора є Протирадіаційним укриттям (ПРУ) №57048, яке у 2007 році було незаконно передано у приватну власність фізичним особам.

На підставі Рішення №266-ХХІ від 25.11.1991 року, та Постанови КМУ №311 від 95.11.1991 року, житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 в цілому було передано місцевою Радою народних депутатів у комунальну власність Одеської міської ради.

В свою чергу, оскільки приміщення ПРУ №57048 вбудоване у житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 , воно також перейшло у комунальну власність м. Одеси.

Незаконність переходу цього приміщення у власність фізичних осіб, на думку прокурора підтверджується відсутністю документів, які б вказували на належно проведену процедуру списання захисної споруди з обліку.

Ухвалою суду від 02.01.2024 року, позовну заву було залишено без руху з підстав направлення прокурором копії позову за неналежними адресами відповідачів.

В подальшому вказані недоліки позивачем усунуто, та Ухвалою суду від 08.01.2024 року провадження у справі відкрито.

24.01.2024 від Одеської міської ради надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №925/1133/18 Великою Палатою Верховного Суду.

Обгрунтовуючи своє клопотанння Одеська міська рада посилається на те, що справа №925/1133/18, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є подібною зі справою № 916/5795/23.

Так справа, що розглядається, є аналогічними зі справою №925/1133/18 за сферою правового регулювання питання наявності у прокурора повноважень на звернення до суду як позивача, за наявності органу, до повноважень якого відноситься захист відповідних інтересів громади.

Ухвалою суду від 04.03.2024 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №925/1133/23.

11.06.2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила Постанову по справі №925/1133/23, відповідно до якої зробила висновок, що наділення міської ради статусом відповідача, у разі звернення прокурором до суду за захистом порушених прав та інтересів держави та скасуванням рішення міської ради, є вірним. Тобто, порушення міською радою інтересів держави є підставою для визначення міської ради відповідачем у справі.

05.09.2024 за вх. №32323/24 до суду від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду від 19.09.2024 року, провадження у справі поновлено.

Також, на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача ОСОБА_4 , адвоката Бойко Н.І.

У даних поясненнях, відповідач ОСОБА_4 не погоджується з вимогами прокурора. Вважає їх необгрунтованими, та просить відмовити в задоволенні позову, застосувавши також строки позовної давності.

В обгрунтування пояснень представник відповідача зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування розпочинало свою дію з моменту його прийняття, та втратило свою дію, починаючи з наступного дня його реального виконання, тобто викупу громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвальних приміщень площею 90,2 кв.м. та 85,8 кв.м. по АДРЕСА_4 .

Тобто безпідставними є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування пунктів даних рішень. Аналогічне стосується й Рішень ОМР за №3430-V та №3767-V, які лише продовжували строк на відчуження вказаних об?єктів, тобто продовжували строк дії основного рішення №1404-V від 04.07.2007 року.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним та скасування Договорів купівлі продажу, та зобов`язання повернути приміщення територіальній громаді м. Одеси, відповідач вказує, що право держави за такими вимогами позивача не може бути відновлено, оскільки за правилом двосторонньої реституції, при визнанні недійсним правочину (договору купівлі-продажу) в даному випадку, ОСОБА_4 має повернути нежитлові приміщення саме ОСОБА_3 як стороні Договору, а не Одеській міській раді, оскільки остання в даних Договрах не була стороною. Крім того, прокурор також просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу №1302 від 25.03.2009 року, яким Одеська міська рада продала, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 придбали нежитлові приміщення №509 та №510, втім не просить суд зобов?язати ОСОБА_1 повернути придбане майно.

Навіть за умови заявлення такої вимоги позивачем, вимога про визнання недійсним Договору №1302 все одно не підлягатиме задоволенню, оскільки один з покупців (сторона Договору) наразі не є власником придбаного майна

Також відповідач стверджує, що стороною відчужувача у даних правочинах був орган державної влади, що виключало будь-які сумніви у законності таких дій та укладених правочинах, а відтак, кінцеві набувачі та власники спірних приміщень є добросовісними набувачами, та вимоги прокурора не відповідають критеріям пропорційності втручання держави у право власності. На протязі майже 20 років, підвальне приміщення за адресою АДРЕСА_4 , вільно використовувалось їх власниками фізичними осоабми, та жодних вимог, претензій, тощо від органів влади чи місцевого самоврядування в частині використання спірних приміщень не надходило.

Крім того, відповідач стверджує про пропуск прокурором строку позовної давності із зверненням до суду із даним позовом, оскільки держава, в інтересах якої виступає прокурор, за результатами технічної інвентаризації могла та була зобов`язана дізнатись про наявність спірного приміщення у власності фізичних осіб, державна реєстрація чого відбулася ще у 2009 році, але позивачем не подано і матеріали справи не містять жодних документів, які б вказували на проведену роботу за цим напрямком.

Відтак, оскільки позивач міг довідатись про порушення інтересів держави ще задовго, відповідач вважає, що прокурор звернувся в інтересах держави до суду з пропуском строку позовної давності.

Також відповідач наголошує на тому, що позивач зазначає, що приміщення підвалу є протирадіаційним укриттям, що відмічено на онлайн мапі укриттів м. Одеси.

Однак ці твердження не відповідають дійсності, оскільки на відповідній онлайн мапі бомбосховищ м. Одеси (посилання: https://omr.gov.ua/ua/citizens/map-shelter/) за адресою Велика Арнаутська, 89 будь-які укриття відсутні.

Крім того, відповідач зазначає, що наявні спірні правовідносини мають приватно-правовий характер, а тому даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Протокольною ухвалою від 17.02.2025 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 1 до суду не з`явився.

Представник відповідачів 2, 3,4, 5 проти позову заперечує та просить суд відмовити прокурору у задоволені позову.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з книгами обліку захисних споруд цивільного захисту протирадіаційних укриттів та сховищ, наданих Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією, на території Приморського району м. Одеси по вул. Велика Арнаутська, 89, розташоване протирадіаційне укриття №57048.

Відповідно до листа-відповіді Головного управління ДСНС в Одеській області №6001.3-4771/6010 від 05.07.2023, за даними загальнодержавного електронного обліку споруд Одеської (який ведеться з 2007 року), за адресою м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 89 обліковується ПРУ №57048, приватної форми власності, балансоутримувачем якої за обліком є Чебан Кирило Іванович та Бахчеван Микола Володимирович.

Відповідно до облікової картки, укриття №57048 розташоване за адресою: м. Одеса, Приморський р-н, вул. Чкалова (вул. Велика Арнаутська), 89 та вбудоване у п`ятиповерхову будівлю. Загальна площа укриття 104,7 кв. м, загальний об`єм 295 куб. м, місткістю 170 осіб; у захисній споруді передбачено 2 входи та 1 аварійний вихід. Протирадіаційне укриття №57048 прийнято в експлуатацію 30.12.1958 та належало Одеському суперфосфатному заводу Міністерства хімічної промисловості СРСР.

Управлінням з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту Одеської міської ради у 2007 році видано паспорт сховища (протирадіаційного укриття) №57048, в якому зазначено основні характеристики захисної споруди. Загальна площа протирадіаційного укриття у паспорті 2007 року становить вже 123 кв. м порівняно із обліковою карткою, в якій зазначено 104,7 кв. м.

Як вказує прокурор у позові, не зважаючи на деякі відмінні характеристики укриття (відхилення по площі), вказані в обліковій картці та паспорті протирадіаційного укриття, це жодним чином не впливає на предмет спору у справі, оскільки з 1958 року параметри будівлі зазнали змін. Необхідно зазначити, що це одна і та сама споруда цивільного захисту, з огляду на ідентичні адресу розташування та обліковий номер протирадіаційного укриття.

Приморською окружною прокуратурою м. Одеси, для з`ясування законності переходу ПРУ №57048 за адресою: М. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 89 у приватну власність, направлено запит до КП «БТІ» Одеської міської ради.

КП «БТІ» ОМР листом №2242/03.01-09 від 11.07.2023 повідомило окружну прокуратуру про наявну в бюро інформації щодо переходу права власності за вказаною адресою та надіслало відповідну правовстановлюючу документацію щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення підвалу (захисну споруду).

Так, судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №756 від 26.07.2007 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» видані наступні свідоцтва:

-свідоцтво про право власності серія ЯЯЯ №968399 від 26.09.2007 року, яке посвідчує, що нежилі підвальні приміщення №509, загальною площею 85,8 кв. м, відображених у технічному паспорті від 21.06.2007 року, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 89 належать на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради:

-свідоцтво про право власності серія ЯЯЯ №968398 від 26.09.2007 року, яке посвідчує, що Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради належать нежилі підвальні приміщення №510, загальною площею 90.2 кв. м. відображених у технічному паспорті від 21.06.2007 року, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

Отже, на підставі Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №756 від 26.07.2007 року , Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради було видано свідоцтва про право власності на нежилі підвальні приміщення №509 та №510 за вищезазначеною адресою (п. 72-73 Рішення №756).

Рішення №756 від 26.07.2007 Виконавчого комітету Одеської міської ради, прийнято відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-1 від 25.11.1991 року «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», яке було прийнято на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом №01-19/1341,1362 від 12.07.2023 року на запит, адресований прокурором Одеській міській раді з приводу отримання інформації про приватизацію ПРУ №57048, за адресою: АДРЕСА_4 , повідомив, що нежилі підвальні приміщення №509, загальною площею 85,8 кв. м та нежилі підвальні приміщення №510, загальною площею 90,2 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Арнаутська, 89 передано у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25.03.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюком В.К. На виконання вказаного договору сторонами складено акт приймання-передавання від 14.04.2009 року.

Отже, судом встановлено, що нежилі підвальні приміщення №509, загальною площею 85,8 кв.м. та АДРЕСА_5 , які наразі мають статус звичайних нежилих приміщень, є колишнім протирадіаційним укриттям №57048, та які з 25.03.2009 року та по сьогоднішній день належать фізичним особам на праві приватної власності.

Дослідивши матеріали справи, та заслухавши думки учасників процесу, суд дійшов наступного висновку.

Так, предметом спору в даному випадку є приміщення протирадіаційного укриття №57048, яке у 2007 році було фактично поділено на два окремих нежилих приміщення №509 площею 85,8 кв.м., та №510 площею 90,2 кв.м.

Станом на момент розгляду справи Господарським судом, вказані приміщення перебувають у приватній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі Договорів купівлі продажу №1403 та №1404 від 31.07.2009 року, тобто на підставі правочинів.

Відповідно до ст. 317 К України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з встановленим судом фактичних обставин, та з матеріалів справи вбачається, що фактичними володільцями та користувачами спірного майна, протирадіаційного укриття №57048, яке з 2007 року та на момент розгляду справи має вигляд двох окремих нежилих приміщень №509 площею 85,8 кв.м., та №510 площею 90,2 кв.м. є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (з 05.01.2021 року по нинішній час.)

До ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактичними володільцями даних приміщень були особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (з 2009 року по 2021 рік).

До громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , фактичним володільцем спірних приміщень була Одеська міська рада, на підставі свідоцтв про право власності від 26.09.2007 року.

Таким чином, судом встановлено, що у 2009 році відбулось фактичне вибуття спірних приміщень із володіння Одеської міської ради.

Отже, станом вже на 2009 рік, та, відповідно, на час розгляду справи, ані Одеська міська рада, ані держава не були та не є фактичними володільцями спірного майна, оскільки за наявними матеріалами справи, спірні нежилі приміщення належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Такі висновки сформульовані в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №653/1096/16-ц від 04.07.2018 року.

Отже, з встановлених судом обставин вбачається, що держава, в інтересах якої звернувся прокурор не є фактичним володільцем спірного майна, нежилих приміщень №509 площею 85,8 кв.м., та №510 площею 90,2 кв.м.

Відтак, вимоги прокурора про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57048 шляхом його повернення ТГ м. Одеси не є вимогами негаторного характеру, а є вимогами віндикаційного характеру.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Приписи про застосування строків позовної давності поширюються, зокрема, на віндикаційні позови Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 29.01.2025 у справі № 927/1128/23, від 17.12.2024 у справі № 910/10982/23.

Так, згідно з планом заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)», органи місцевого самоврядування були визначені відповідальними за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисні споруди, що перебувають у державній власності.

Таким чином, держава, в інтересах якої виступає прокурор, за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов`язаний дізнатись про наявність спірного приміщення у власності фізичних осіб, державна реєстрація чого відбулася ще у 2009 році, але позивачем не подано і матеріали справи не містять жодних документів, які б вказували на проведену роботу за цим напрямком.

Відповідно до пунктів 70-71 Рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо застосування гарантій, визначених у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі №927/432/19.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади, а отже, наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Так, за змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах.

Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Такий висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

Таким чином, в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі №927/432/19.

Так, як вбачається з матеріалів справи, перше відчуження на користь фізичних осіб спірних нежилих приміщень відбулось у 2009 році.

Отже, реалізуючи принцип «належного урядування», відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування, мав належним чином виконати розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)», та провести відповідну технічну інвентаризацію захисних споруд цивільної оборони.

Відсутність таких дій з боку державних органів свідчить про їх бездіяльність, або неналежне виконання посадовими особами своїх обов`язків, що не може обгрунтовувати та пояснювати необізнаність держави в особі певних органів про факт відчуження протирадіаційного укриття.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відтак, суд вважає, що наявні підстави для застосування строку позовної давності до вимог прокурора, адже матеріали справі свідчать про заявлення прокурором саме віндикаційного а не негаторного позову, та бездіяльність органів державної влади, що полягла у невиконанні розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)», та що призвело до виявлення факту відчуження приміщення протирадіаційного укриття на користь фізичних осіб лише у 2023 році, не зупиняє та не перериває перебіг таких строків.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволені позову Заступника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до відповідачів: 1. Одеська міська рада; 2. ОСОБА_1 ; 3. ОСОБА_2 ; 4. ОСОБА_3 ; 5. ОСОБА_4 про усунення перешкод, шляхом визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути майно- відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 05 березня 2025 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов