Рішення № 125586951, 03.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2025Справа № 910/14789/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Марка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пещерін Фуд Процесінг"

про стягнення 46334,55 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП МАРКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пещерін Фуд Процесінг" про стягнення 46334,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 2201 від 06.02.2018.

Ухвалою суду від 09.12.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.12.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду від 09.12.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/14789/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 23.12.2024 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0610217774260 за адресою, що зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: (02094, місто Київ, вулиця Червоноткацька (перейменовано на Вінстона Черчилля), будинок 75).

Втім, вказане поштове відправлення повернулось до суду не врученим, причиною повернення зазначено "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.12.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПП Марка" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пещерін Фуд Процесінг" (покупець) укладено договір поставки № 2201, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується прийняти даний товар і сплатити ціну, визначену у накладній відповідно до кожного конкретного факту поставки товару.

Покупець зобов`язаний провести передоплату за товар протягом 3 календарних днів з моменту виписки рахунку у розмірі 100% від загальної суми замовленого рахунку. Датою відвантаження вважається дата виписки продавцем видаткової накладної. Розрахунок за придбаний товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок продавця (п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору підпис уповноваженої особи покупця на видатковій накладній про прийняття товару свідчитиме про факт здійснення покупцем перевірки товару за кількістю та якістю, а також про відповідність товару кількісним та якісним показникам, зазначеним у цього договорі, сертифікаті відповідності та накладних.

Як передбачено в п. 6.2 договору у разі прострочення сплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день протермінування.

Згідно п. 9.1, 9.4 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018. Закінчення терміну дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання всіх передбачених договором зобов`язань. Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік, якщо жодна із сторін не виявила у письмовій формі бажання припинити дію договору не пізніше аніж 30 днів до дати закінчення.

Позивач виставив згідно умов договору відповідачу наступні рахунки на оплату: № 188/07 від 27.07.2018 на суму 33379,20 грн., № 34/08 від 06.08.2018 на суму 940,80 грн, № 7/0063 від 18.07.2019 на суму 57105,36 грн. Загальна сума виставлених позивачем рахунків становить 91425,36 грн.

На суму виставлених рахунків позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними на загальну суму 91425,36 грн: № 1001 від 11.09.2019 на суму 49640,40 грн (рахунок № 7/0063), № 1094 від 24.09.2019 на суму 2916,00 грн (рахунок № 7/0063), № 1260 від 09.10.2019 на суму 4548,96 грн на суму 4548,96 грн (рахунок № 7/0063), № 1422 від 10.08.2018 на суму 4296,00 грн (рахунок № 188/07), № 1424 від 10.08.2018 на суму 940,80 грн (рахунок № 34/08), № 1509 від 22.08.2018 на суму 29083,20 грн (рахунок № 188/07). Видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох контрагентів.

Відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару. В підтвердження оплати до матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 135 від 07.04.2023 на суму 1000,00 грн (з урахуванням листа про зміну призначення платежу від 07.04.2023), № 680 від 30.07.2018 на суму 16689,60 грн за рахунком № 188/07 від 27.07.2018, № 2795 від 28.07.2021 на суму 2000,00 грн за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019, № 2802 від 28.07.2021 на суму 2000,00 грн за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019, № 3571 від 20.09.2021 на суму 5000,00 грн за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019, № 142 від 15.01.2021 на суму 15000,00 грн за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019, № 5985 від 09.09.2019 на суму 28552,68 грн за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019. Крім того, суду надано лист відповідача про зміну призначення платежу від 07.04.2023 № 07-01, з якого вбачається, що сплачені грошові кошти згідно платіжного доручення № 354 від 09.06.2022, у сумі 50,56 грн зарахувати як оплату за рахунком № 188/07 від 27.07.2018.

Зазначені вище докази підтверджують оплату відповідачем товару у сумі 70292,84 грн. А отже не оплаченої лишилась вартість товару у сумі 21132,52 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частинами 1, 2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК України).

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4 ст. 692 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 ЦК України (ст.663 ЦК України).

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст.530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст.538 ЦК України (ч.1 ст.693 ЦК України).

Отже, продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків. Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання.

У ст.193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (ч.7).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

Означена вище правова позиція була викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду № 927/211/22 від 18.03.2023.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що покупець зобов`язаний провести передоплату за товар протягом 3 календарних днів з моменту виписки рахунку у розмірі 100% від загальної суми замовленого рахунку.

Отже, відповідач зобов`язаний був сплатити суму 100% попередньої оплати протягом 3 днів, з дати виставлення рахунку.

Оплата за рахунком № 188/07 від 27.07.2018 на суму 33379,20 грн мала бути здійснена до 30.07.2018, за рахунком № 34/08 від 06.08.2018 на суму 940,80 грн - до 09.08.2018, за рахунком № 7/0063 від 18.07.2019 на суму 57105,36 грн - до 22.07.2019.

Відповідач лише частково виконав свої грошові зобов`язання на суму 70292,84 грн, а отже сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 21132,52 грн і підлягає стягненню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у сумі 4342,59 грн за період з 26.07.2018 по 29.10.2024, втрати від інфляції у розмірі 15102,44 грн за період з 26.07.2018 по 29.10.2024 та пеню у розмірі 5757,00 грн за період з 22.07.2019 по 21.01.2020 (нарахована на суму 57105,36 грн з 22.07.2019 по 09.09.2019 та на суму 28552,68 грн з 10.09.2019 по 21.01.2020).

Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що позивачем невірно було визначено періоди нарахування, зокрема враховано в період прострочення останній день, наданий відповідачу для виконання його зобов`язань. Крім того, позивач в період прострочення включено дати часткового погашення заборгованості, що є безпідставним, оскільки, прострочення має тривати цілий день для застосування відповідної санкцій, а отже, база нарахування в день оплати має бути зменшена на суму здійсненої відповідачем оплати. Проте, не зважаючи на допущені помилки в періодах і сумах нарахування, згідно перерахунку суду сума втрат від інфляції та 3% річних є більшою, ніж нарахував позивач. Оскільки, суд позбавлений повноважень виходити за межі позовних вимог згідно приписів ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню 3% у розмірі 4342,59 грн та втрати від інфляції у розмірі 15102,44 грн (у розмірах визначених позивачем).

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як передбачено в п. 6.2 договору у разі прострочення сплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день протермінування.

Водночас, положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач врахував приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та нормативне обмеження пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Згідно перерахунку суду, сума пені є більшою, ніж визначена позивачем, а отже згідно приписів ст. 237 ГПК України з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі, визначеному позивачем - 5757,00 грн.

З урахуванням всіх встановлених судом обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пещерін Фуд Процесінг" (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 75, ідентифікаційний код 36820911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Марка" (79039, Львівська область, м. Львів, вул. Золота, буд. 21, корп.. 106, ідентифікаційний код 40945483) заборгованість у розмірі 21132 (двадцять одну тисячу сто тридцять дві) грн 52 коп., 3% річних у розмірі 4342 (чотири тисячі триста сорок дві) грн 59 коп., втрати від інфляції у розмірі 15102 (п`ятнадцять тисяч сто дві) грн 44 коп., пеню у розмірі 5757 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 2442 (дві тисячі чотириста сорок дві) грн 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко