Ухвала суду № 125574008, 04.03.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

04 березня 2025 рокуСправа №160/19893/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з поданим рапортом від 17.06.2024 №05.07.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №160/19893/24 позовні вимоги задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі №160/19893/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 без змін.

29 січня 2025 року від відповідача - військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про роз`яснення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №160/19893/24. Необхідність роз`яснення рішення суду викликана тим, що на момент набрання законної сили рішенням у справі №160/10893/24 позивач ОСОБА_1 переведений для проходження військової служби до іншої військової частини НОМЕР_3 .

Зокрема, наказом командира військової частини від 20.09.2024 №316 солдат ОСОБА_1 , сапер розмінування 2 відділення розмінування 3 взводу розмінування 2 роти розмінування батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 , призначений наказом командира НОМЕР_4 бригади охорони (по особовому складу) від 10.09.2024 №39-РС, вважається таким, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 .

Так, з 20.09.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Зазначені обставини було встановлено при виконанні військовою частиною НОМЕР_1 рішення суду від 25.01.2024 у справі №160/19893/24 у зв`язку з поданим рапортом заступника начальника штабу начальника відділення персоналу військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2025.

Станом на день ухвалення судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №160/19893/24 наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.2024 №316 щодо виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не був предметом судового розгляду, протиправним не визнавався та не скасовувався.

Отже, на момент набрання законної сили рішенням суду у справі №160/19893/24 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , та не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на зміну суб`єктного складу у справі №160/19893/24 для відповідача є незрозумілим порядок виконання рішення суду у справі №160/19893/24.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року витребувано у військової частини НОМЕР_3 належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини НОМЕР_3 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 , а також письмове підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Також, ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 та від 25.02.2025 витребувано у Міністерства оборони України належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини НОМЕР_3 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 та письмове підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

25 лютого 2025 року від військової частини НОМЕР_3 надійшла інформація про юридичну адресу та ідентифікаційний код зазначеної військової частини разом з копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 20.09.2024 №12 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

Відтак, знайшли підтвердження обставини того, що на момент виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/19893/24 позивача ОСОБА_1 переведено для проходження військової служби до іншої військової частини, яка не є відповідачем у справі.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Отже, виходячи зі змісту наведеної вище норми, правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Відтак, закон, окрім процесуального правонаступництва, визначає також компетенційне правонаступництво, яке допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Відтак, ухвала про здійснення компетенційного правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України).

Питання правонаступництва в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) було предметом розгляду Верховним Судом, який у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 11 жовтня 2019 року у справі №812/1408/16.

Так, Верховний Суд у цій постанові здійснив системне тлумачення норм Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) у взаємозв`язку зі статтями 52 і 379 КАС України і сформулював висновок, відповідно до якого публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок: ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити у судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду слід залучити до участі у справі їх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи.

Повертаючись до обставин справи №160/19893/24, судом встановлено протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII. Також, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.

Відтак, суд констатував наявність у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби взагалі.

Натомість, виконання рішення суду у справі №160/19893/24 повинно забезпечити поновлення того юридичного стану, який існував до порушень прав позивача.

Судом встановлено, що відповідно до витяга з наказу командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 .

Зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 вказує на те, що військова частина НОМЕР_1 вибула з відносин, щодо яких виник спір. Натомість, передання компетенції щодо звільнення позивача з військової служби перейшло до військової частини НОМЕР_3 .

Враховуючи викладене вище, забезпечуючи виконання судового рішення у цій справі в цілях сприяння реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності заміни відповідача - Військової частини НОМЕР_1 на його правонаступника у спірних правовідносинах - Військову частину НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_5 ).

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №2а/0612/649/11, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

Керуючись статтями 52, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача в адміністративній справі №160/19893/24 з Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_6 ) на Військову частину НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_5 ).

Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала, відповідно до змісту ч. 1 ст. 256 та п. 20 ч. 1 ст. 294 КАС України, набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя А.О. Сластьон