Ухвала суду № 125573647, 04.03.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про передачу адміністративної справи з

одного адміністративного суду до іншого

м. Вінниця

04 березня 2025 р.Справа № 120/2584/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Єрьоміною В.А., до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Так, відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Перевіряючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам, суд зазначає наступне.

Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І КАС України та визначається останнім як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статтей 25-30 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).

Відтак, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.

Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.

Отже, стаття 25 КАС України пов`язує підсудність справи за вибором позивача з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача.

Відповідно до частини 6 статті 171 КАС України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Так, із отриманої на запит суду відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1166044 від 04.03.2025 слідує, що місцем реєстрації позивача на даний час є АДРЕСА_1

Натомість у позовній заяві позивач зазначає адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 та надає довідку від 11.04.2022 № 504-5001009244 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача, а не за фактичним.

Іншими словами, фактичне місце проживання позивача без реєстрації не може вважатися місцем проживання позивача "зареєстрованим у встановленому законом порядку" для цілей застосування статті 25 КАС України при визначені підсудності такої справи.

Так, відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Наведене вище визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.

Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі за текстом - "Закон № 1382-ІV").

У статті ст. 3 Закону № 1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:

місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;

місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За змістом положень ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі Постанова № 509).

Відповідно до пункту 1 Постанови № 509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Постанови № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім`я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.

Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, вищевказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування заявника за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік як внутрішньо-переміщеної особи, а не факт реєстрації її місця проживання/перебування (нового чи тимчасового).

Так, діюче законодавство передбачає наступний порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи.

Зокрема, механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 цього Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 265 декларація формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до відомостей, зазначених у пункті 9 цього Порядку.

Пунктом 9 Порядку № 265 визначено, що у декларації зазначаються такі відомості про особу: 1) прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності); 2) стать; 3) дата народження; 4) місце народження (країна, область, район, населений пункт (за наявності); 5) відомості про громадянство; 6) адреса житла, в якому декларується місце проживання; 7) попереднє місце проживання (перебування) із зазначенням адреси житла (якщо попереднє місце проживання (перебування) особи задекларовано/зареєстровано); 8) контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, інші засоби зв`язку (за наявності); 9) реквізити паспортного документа особи (серія та/або номер, дата видачі паспорта громадянина України, найменування уповноваженого суб`єкта, що видав, строк дії (за наявності); для дитини віком до 14 років, крім іноземців та осіб без громадянства, серія та номер свідоцтва про народження або реквізити документа про реєстрацію народження, виданого компетентним органом іноземної держави і легалізованого у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, за умови підтвердження таких відомостей засобами електронної інформаційної взаємодії; 10) реквізити паспортного документа іноземця чи особи без громадянства (за наявності) для осіб, які декларують місце свого проживання на підставі посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання, оформленої засобами Єдиного державного демографічного реєстру; 11) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності); 12) реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); 13) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр військовозобов`язаних) (за наявності) або відомості військово-облікового документа (тип військово-облікового документа, найменування районного (об`єднаного районного), міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), в якому особа перебуває та/або перебувала на військовому обліку; для військовозобов`язаних та резервістів також серія та/або номер військово-облікового документа (за наявності); 14) прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, інші засоби зв`язку (за наявності) батьків або інших законних представників чи одного з них, за адресою якого (яких) здійснюється декларування місця проживання дитини; 15) прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, інші засоби зв`язку (за наявності) та найменування посади уповноваженої особи житла, яка надала згоду на декларування місця проживання особи у випадках, встановлених законодавством; 16) відомості про сплату адміністративного збору; 17) дата формування декларації.

Отже, декларування/реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється у зазначеному вище порядку. І обов`язок щодо декларування свого місця проживання стосується в тому числі і щодо внутрішньо переміщених осіб.

При цьому, як вже попередньо наголошувалось судом, сама по собі довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування особи, а лише підтверджує факт внутрішнього переміщення та взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 46 вказаного Порядку № 265 визначено, що посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення:

приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи;

вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265;

формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265.

Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.

Натомість, позивач отримавши статус внутрішньо переміщеної особи 11.04.2022 не надав суду жодних доказів про те, що станом на дату подання цього позову ним здійснено заходи щодо реєстрації свого місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 .

Наразі матеріалами справи підтверджується, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: є АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що надана позивачем довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування позивача за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік без проведення реєстрації місця проживання/перебуваня.

Підсумовуючи, суд зазначає, що для застосування положень ч. 1 ст. 25 КАС України, яка визначає підсудність справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Подібні правові висновки про те, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється лише з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи були підтримані і Верховним Судом у постанові від 24.06.2024 по справі № 554/7669/21. Зокрема, досліджуючи спірне питання щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого, Верховний Суд у наведеній вище справі вказав, що результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Таким чином положення процесуального законодавства імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Підсумовуючи Верховний Суд зазначив, що в нормах процесуального Кодексу передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Отже, незважаючи на те, що у згаданій справі Верховним Судом надавалась оцінка визначення підсудності справи за правилами ЦПК України, проте такі правові висновки є релевантними й до обставин цієї справи, позаяк процесуальні норми ЦПК та КАС в правилах визначення підсудності справ саме за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача є ідентичними.

Відповідно, беручи до уваги те, що на момент подання цієї позовної заяви зареєстрованим місцем проживання позивача є м. Харків, так само і місцезнаходженням відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є м. Харків, тому дана справа не підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду.

Згідно з пунктом другим частини 1 статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

З огляду на викладене і враховуючи те, що вирішення адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії не належить до юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду, суд доходить висновку про необхідність передачі цієї справи за підсудністю до уповноваженого адміністративного суду.

При цьому оскільки зареєстрованим місцем проживання позивача є м. Харків, а місцезнаходженням відповідача є також м. Харків, а тому ця справа підсудна окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на Харківську область, тобто Харківському окружному адміністративному суду,

За таких обставин суд доходить висновку про необхідність передачі даної адміністративної справи за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Додатково суд вважає за необхідним зазначити, що відповідно до статті 318 КАС України прийняття судового рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви " 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Вирішуючи справу "Занд проти Австрії", рішення від 12 жовтня 1978 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", цю адміністративну справу належить передати на розгляд іншого адміністративного суду на підставі пункту 2 частини 1 статті 29 КАС України.

Керуючись ст.ст. 25, 29, 30, 171, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративну справу № 120/2584/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії передати за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович