Рішення № 12555324, 18.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.10                                                                                           Справа № 2/149

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Кіпчарського О.М., представника третьої особи Коваля Н.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “Ілізіум ЛТД”, м. Львів до Комунального підприємства “Аптека №293”, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Петелька”, м. Львів про стягнення 41148 грн. 98 коп.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Ілізіум ЛТД”, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства “Аптека №293”, м. Львів про стягнення 48790 грн. 62 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 27.09.2010р. призначив розгляд справи на 12.10.2010р., залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Петелька”. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалі суду, в судових засіданнях оголошувалась перерва.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між третьою особою та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково. У зв’язку з цим відповідачу було надіслано претензію, яка залишена без розгляду та задоволення. 27.04.2010р. між позивачем та третьою особою було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким третя особа передала позивачу право вимоги до відповідача за вищевказаним договором поставки. В подальшому було укладено додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги, за якою третя особа передала позивачу право вимоги щодо оплати вартості посталеного товару згідно накладних. Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 31038 грн. 08 коп. Враховуючи наведене, просив стягнути з відповідача вартість поставленого та неоплаченого товару в розмірі 31038 грн. 08 коп., а також пеню в сумі 11036 грн. 79 коп., 3% річних в сумі 1473 грн. 54 коп. та інфляційні втрати в сумі 5232 грн. 21 грн.

03.11.2010р. через канцелярію суду представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 29930 грн. 35 коп. основного боргу, 7336 грн. 71 коп. пені, 2837 грн. 92 коп. втрат від інфляції, 1044 грн. 00 коп. 3% річних.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що між відповідачем та третьою особою не укладався договір поставки. Також з долучених до матеріалів справи накладних не вбачається обов’язку відповідача щодо оплати вартості отриманого товару, не встановлено накладними розміру штрафних санкцій, які нараховані позивачем. При нарахуванні пені позивачем недотримано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та пропущено річний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій. З огляду на викладене, на думку представника відповідача, позов є безпідставним та до задоволення не підлягає.

Представник третьої особи позов підтримав, просив задоволити.

Представникам сторін, третьої особи роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 18.11.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 23.11.2010р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.

ТзОВ “Петелька” з 07.11.2008р. по 10.04.2009р. було поставлено КП “Аптека №293” згідно накладних №0001649 від 07.11.2008р., №125 від 19.11.2008р., №177 від 20.11.2008р., №237 від 24.11.2008р., №422 від 01.12.2008р., №526 від 04.12.2008р., №748 від 15.12.2008р., №842 від 18.12.2008р., №1156 від 02.01.2009р., №1342 від 15.01.2009р., №1361 від 16.01.2009р., №1459 від 21.01.2009р., №1591 від 29.01.2009р., №1699 від 04.02.2009р., №1744 від 06.02.2009р., №1765 від 09.02.2009р., №2512 від 10.04.2009р. товар на загальну суму 29930 грн. 35 коп.

15 червня 2009р. ТзОВ “Петелька” надіслало КП “Аптека №293” претензію, в якій вимагало оплатити вартість поставленого товару. КП “Аптека №293” вказану претензію залишило без розгляду, суму коштів не оплатило.

27 квітня 2010р. між ТзОВ “Петелька” (первісний кредитор) та ПП “Ілізіум ЛТД” (новий кредитор) було укладено договір №3 про відступлення права вимоги (цесія).

6 серпня 2010р. ТзОВ “Петелька” та ПП “Ілізіум ЛТД” уклали додаток №1 до договору цесії №3 від 27.04.2010р. (про зміну та доповнення частини умов договору).

Згідно п. 1.1. договору №3 від 27.04.2010р. з наступними змінами, внесеними додатком №1 від 06.08.2010р., первісний кредитор (третя особа) передає належне йому право вимоги згідно з накладними на товар, підписаними між ТзОВ “Петелька” та КП “Аптека №293” (відповідач), а новий кредитор (позивач) приймає право вимоги що належне первісному кредитору за накладними.

Пунктом 1.4. договору №3 від 27.04.2010р. з наступними визначено перелік накладних, по яких передається право вимоги.

По акту прийому-передачі до договору №3 від 27.04.2010р. третя особа передала позивачу накладні на товар.

06.07.2010р. позивач надіслав відповідачу повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав не виконав, на дату судового розгляду заборгованість відповідача перед позивачем становить 29930 грн. 35 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до укладеного договору (усних домовленостей, які досягнуті сторонами), третя особа здійснила поставку відповідачу товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними. Таким чином, третя особа вчинила дії щодо передачі товару та передала такий, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладних та скріпленням печаткою.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Оскільки строк виконання зобов’язання сторонами визначений не був, третя особа, в порядку ст. 530 ЦК України, направила відповідачу претензію (вимогу) про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до позивача по договору перейшло право вимоги до боржника (відповідача) у зв’язку з несплатою ним вартості товару, отриманого згідно накладних. Факт отримання товару відповідачем не спростовано. У зв’язку з несплатою вартості отриманого товару, відповідачу надсилалася претензія про оплату, яка останнім не була розглянута, сума боргу не погашена.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог цієї статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період з 24.06.2009р. по 16.09.2010р. 3% річних в сумі 1044 грн. 00 коп. та з серпня 2009р. по серпень 2010р. втрати від інфляції в сумі 2837 грн. 92 коп.

Оскільки у зобов’язанні між сторонами не було встановлено строку оплати вартості товару, то, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов’язаний був провести оплату вартості товару протягом семи днів з дня отримання вимоги. Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, претензія (вимога) була надіслана 15.06.2010р. У зв’язку з цим право нарахування інфляційних втрат та 3% річних у позивача виникає після спливу семи днів (з врахуванням часу на поштовий обіг) з дня пред’явлення такої претензії (вимоги), тобто з 24.06.2010р. Враховуючи те, що позивач здійснив нарахування 3% річних з 24.06.2009р., а інфляційні втрати з липня 2009р., то вищевказані суми 3% річних та втрати від інфляції нараховані правомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 7336 грн. 71 коп.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК України, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Однак, позивачем не представлено правочину в письмовій формі, з якого б вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені. Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 7336 грн. 71 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 29930 грн. 35 коп. основного боргу, 2837 грн. 92 коп. інфляційних втрат, 1044 грн. 00 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 598, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства “Аптека №293”, м. Львів, вул. Г.Мазепи, 25 (ідентифікаційний код 23270721) на користь Приватного підприємства “Ілізіум ЛТД”, м. Львів, вул. Виговського, 13а/21 (ідентифікаційний код 37073069) 29930 грн. 35 коп. основного боргу, 2837 грн. 92 коп. втрат від інфляції, 1044 грн. 00 коп. 3% річних, 338 грн. 11 коп. державного мита та 193 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя