Ухвала суду № 125552856, 03.03.2025, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/1091/25

Провадження №: 2-а/332/26/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 р. м. Запоріжжя

Суддя Заводського районного суду м.Запоріжжя Погрібна О.М., розглянувши позовну заяву адвоката Плецької Юлії Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержанта поліції Коробки Владислава Едуардовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

встановила:

28 лютого 2025 року до суду надійшла позовна заява адвоката Плецької Ю.В. в інтересах ОСОБА_1 до інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержанта поліції Коробки В.Е., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови ЕАР №6200564 від 21.11.2022 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.

Оглянувши матеріали справи за вказаним позовом, суддя дійшла наступного висновку.

При перевірці дотримання позивачем правил підсудності, суддя виходить з наступного.

За нормами ч.1 ст.25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В позовній заяві позивач зазначає своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак при зверненні до суду з позовом позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження свого зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування, знаходження) за адресою: АДРЕСА_1 , що, в свою чергу, позбавляє суд можливості визначитись стосовно підсудності вказаної справи саме Заводському районному суду м.Запоріжжя.

Разом з тим, суддя вважає за необхідне звернути увагу позивача на те,що згідно з вимогами ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи;документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Таким чином, приймаючи до уваги положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» позивачу слід надати до суду документи, які б належним чином підтверджували його зареєстроване у встановленому законом порядку місця проживання (перебування, знаходження) за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо поновлення строку звернення до суду із позовом.

Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви.

Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" заява №11681/85, рішення від 07 липня 1989 року, пункт 35 Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином питання про поновлення строку є оціночним і повинно вирішуватися в кожному конкретному випадку на підставі належних і допустимих доказів.

Як зазначено в позові, про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 14.02.2025 року, отримавши відповідь Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжі від 14.02.2025 №10053/29.24-35 про закінчення виконавчого провадження №76749606, до якої була надана копія відповідної оскаржуваної постанови. Саме з цієї дати, на думку позивача, має обраховуватись 10-денний строк для оскарження в судовому порядку постанови про накладення адміністративного стягнення про справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

У зв`язку із вищевикладеними обставинами, що, на думку позивача, об`єктивно вплинули на можливість звернення до адміністративного суду з даним позовом у встановлений статтею 122 КАС України строк, з метою забезпечення доступу до правосуддя, позивач просить суд поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Водночас позивачем до позовної заяви долучене повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції на ім`я ОСОБА_1 від 21.11.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 запрошено для розгляду адміністративного правопорушення 22.11.2022 о 09.00 годині за місцезнаходженням: м.Запоріжжя, вул.Перемоги, 96, Управління патрульної поліції, а також зазначено, що у разі неприбуття та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи, справа про адмінправопорушення розглядатиметься відповідно до вимог статті 268 КУпАП.

Суддя критично ставиться до твердження представника позивача щодо того, що про наявність постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАР №6200564від 22.11.2022про накладенняадміністративного стягненняу справіпро адміністративнеправопорушення позивач дізнався лише 14.02.2025.

Так, в повідомленні про запрошення до підрозділу патрульної поліції на ім`я ОСОБА_1 від 21.11.2022 міститься відмітка від імені ОСОБА_1 «Розгляд справи прошу розглянути в суді 21.11.2022р.».

Матеріали справи не містять зазначення про те, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про перенесення розгляду справи та позивач не надав доказів того що його не допустили до розгляду справи. Також в повідомленні відсутні заперечення позивача щодо дати та часу розгляду справи.

Відповідно ст.289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частина 2 ст.286 КАС України, вказує що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

У статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Статтею 123 цього Кодексу встановлені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, а саме, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суддя зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тодіможливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип остаточності судового рішення), особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Суддя вважає за необхідне зазначити про те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбаченихКодексом адміністративного судочинства Українипевних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Тому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Як зазначалося раніше, підставою для звернення до суду із даним позовом слугувала незгода позивача із діями відповідача щодо притягнення його, позивача, до адміністративної відповідальності.

Суддя констатує, що позивач мав реальну можливість дізнатися про порушені права та звернутися до суду за їх захистом своєчасно, починаючи з дати розгляду справи про адміністративне правопорушення та постановлення постанови, що мало місце саме 22.11.2022, враховуючи обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суддя вважає за необхідне вказати, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об`єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо).

Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.

Суддя також звертає увагу на те, що небажання позивача вчасно реалізувати процесуальні права та недоведення факту того, що можливість подання ним позовної заяви у визначені законом строки не залежала від його волевиявлення або було зумовлено вагомими та непереборними обставинами, свідчить про втрату можливості захисту порушених, на думку позивача, прав у судовому порядку.

Такий підхід відповідає принципу правової визначеності (res judicata) як складової верховенства права, а також законності (заборони незастосування норми закону, яка відповідає критерію якості, передбачуваності та легітимної мети).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. Однак, у будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.

Такий правий висновок міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №460/626/19 та від 29 вересня 2022 року у справі № 640/26257/21.

Отже, суд має вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.

Такий правовий підхід у застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду визначений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21 та підтриманий в інших постановах.

Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, а також правові позиції Верховного Суду, суддя дійшла висновку про необхідність запропонувати позивачу надати пояснення щодо дотримання строку звернення до суду з позовом про оскарження спірної постанови та/або клопотання про поновлення строку звернення до суду із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову.

Крім того, згідно з ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.8 ст.160 КАС України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 543/775/17 від 18 березня 2020 року, відступивши від позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року, вказала, що при поданні позовної заяви у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір сплачується у порядку і розмірах, визначених законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, у постанові № 543/775/17 від 18 березня 2020 року Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року становить 3028 гривень.

Отже, за подання до суду позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Позивачем суду доказів про сплату судового збору не надано.

У зв`язку із зазначеним позивачу слід усунути зазначений недолік, доплативши за вказаними реквізитами: Отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап.Заводс./22030101, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), Код банку отримувача (МФО)899998, Номер рахунку (IBAN): UA348999980313191206000008510, Код класифікації доходів бюджету: 22030101, судовий збір у розмірі 605,60 грн та надати суду оригінал документу сплати вказаної суми судового збору.

Також, у прохальній частині позову представник позивача просить витребувати на підставі ч.4 ст.9 ст.80 КАС України у Відповідачів відеозапис з бодікамери № 470497 від 21.11.2022.

Згідно зі ст.79,80 КАС Українипозивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Позивачем не надано докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідних доказів та неможливості самостійно надати докази, в порядку, передбаченомуст.80 КАС України, а тому позивачу пропонується також надати докази звернення до відповідача з відповідним клопотанням та отримання відповіді, з якої вбачається про неможливість отримання ним зазначених у клопотанні доказів.

Відповідно до ч.1ст.169 КАС Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями160,161цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Тому позивачу необхідно усунути зазначені недоліки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160,161,169,248 КАС України, суддя, -

постановила:

Позовну заяву адвоката Плецької Юлії Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 до інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержанта поліції Коробки Владислава Едуардовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишити без руху.

Надати позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя: О.М.Погрібна