Рішення № 12554095, 30.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.11.10 р.                     Справа № 14/71                               

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Завод коксохімобладнання”,

ЄДРПОУ 00191543, м.Донецьк

до відповідача Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою

відповідальністю „Азовімпекс”, ЄДРПОУ 23605421, м.Маріуполь

про стягнення 2192201 грн. 20 коп.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

                                                                      Суддя                     Мартюхіна Н.О.

                                                                      Суддя                     Лейба М.О.

Представники:

від позивача: Нежигай І.О.-по дов.

від відповідача: не з’явився

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду

оголошувалась перерва з 06.04. по 14.04.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Завод коксохімобладнання”, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Зовнішньоекономічне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 2192201,20 грн., у тому числі основний борг в сумі 2081131,50 грн., інфляція в сумі 18730,18 грн., три проценти річних в сумі 7013,13 грн. та пеня в сумі 85326,39 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір від 28.09.2006р. №617/06-359, акти приймання-передачі, акт звірки взаємних розрахунків, розрахунок суми позову.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.04.2010р. №617/157 проти позовних вимог заперечував, посилаючись на недійсність договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги. Одночасно відповідач також стверджує про порушення позивачем права відповідача на досудове врегулювання спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судом, 28.09.2006р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір №617/06-359.

За змістом розділу 1 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 позивач зобов’язався передати відповідачу технічну документацію на виготовлення пересувних міксерів, на систему управління і автоматизації виробу, на здійснення монтажу, наладки та експлуатації виробу, на футеровку.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пунктом 4 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість, зокрема, послуг, а також вимоги до їх якості.

За висновками суду, у п.1.1.1 розділу 1 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 сторонами було узгоджено перелік технічної документації, яка має бути передана позивачем відповідачу.

Одночасно, судом також встановлено факт узгодженості сторонами ціни договору від 28.09.2006р. №617/06-359.

Зокрема, згідно з п.2.1 договору вартість технічної документації згідно додатка №1 становить 28209469,68 грн., у тому числі ПДВ 4701578,28 грн. Ціни по п.2.1 зафіксовані при курсі НБУ грн./євро на рівні 6,40542. У випадку зміни курсу НБУ більш ніж на 3% вартість технічної документації, яка підлягає сплаті, перераховується за курсом НБУ грн./євро на дату виконання платежу шляхом підписання додаткової угоди (п.2.2 договору).

За приписом ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як встановлено судом, в п.8.10 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 сторонами вказано, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Таким чином, за висновками суду, сторонами також було узгоджено таку істотну умову господарського договору як строк його дії.

За приписом п.4.1 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 постачання технічної документації здійснюється на умовах DDP м.Маріуполь, Україна, згідно Інкотермс 2000 за адресою: 87500 Україна, м.Маріуполь, пр.Леніна, 68.

Постачання технічної документації у кількості 2 примірників в робочому форматі та 1 електронної версії буде здійснено в строки та обсязі згідно додатку №1, який є невід’ємною частиною цього договору (п.4.2 договору).

16.10.2006р. між позивачем та відповідачем був підписаний акт №1 приймання-передачі за договором від 28.09.2006р. №617/06-359, за змістом якого позивачем було передано відповідачу технічну документацію на суму 4688767,44 грн.

27.03.2008р. між сторонами також був підписаний акт №9 приймання-передачі за договором від 28.09.2006р. №617/06-359, за змістом якого позивачем було передано відповідачу технічну документацію на суму 4831516,82 грн.

Таким чином, з урахуванням вказаних документів, які підписні уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень або заперечень, у жовтні 2006р. та березні 2008р. позивачем було передано відповідачу технічну документацію.

Перелічені вище акти підписані з боку представника відповідача без будь-яких зауважень або заперечень. Тобто, відповідач внаслідок підписання цих актів повністю погодився з фактом та вартістю наданої позивачем технічної документації.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.3.1 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 відповідач здійснює оплату вартості технічної документації шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті за курсом НБУ на день оплати, на рахунок позивача протягом 15 банківських днів від дати отримання технічної документації у повному обсязі та надання позивачем наступних документів: рахунку-фактури, акту приймання-передачі технічної документації.

За поясненнями позивача, наданими в судовому засіданні 30.11.2010р., відповідні рахунки-фактури були надані ним відповідачу разом з актами приймання-передачі. Вказані обставини з боку відповідача не спростовані.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи та підписані сторонами акти приймання-передачі, судом встановлено, що відповідач мав виконати свої обов’язки зі сплати вартості отриманої технічної документації за договором від 28.09.2006р. №617/06-359 в строк: за актом приймання-передачі від 16.10.2006р. – до 06.11.2006р., за актом приймання-передачі від 27.03.2008р. – до 17.04.2008р.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 2081131,50 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

Згідно з наданим до матеріалів справи актом звірки взаємних розрахунків станом на 28.10.2009р. заборгованість відповідача за надану позивачем технічну документацію становить 2081131,50 грн.

За приписом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України позивачем за грудень 2009р. нараховано та пред’явлено до стягнення інфляцію в сумі 18730,18 грн. та три проценти річних в сумі 7013,13 грн. за період з 23.11.2009р. по 02.01.2010р.

За висновками суду, розрахунок інфляції та трьох процентів річних є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

На підставі п.5.2 договору від 28.09.2006р. №617/06-359 позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення пеню в сумі 85326,39 грн. за період з 23.11.2009р. по 02.01.2010р.

За висновками суду, позов в частині вимог про стягнення пені підлягає залишенню без задоволення.

Зокрема, згідно п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як було встановлено судом вище, відповідач мав виконати свій обов’язок зі сплати вартості отриманої технічної документації за договором від 28.09.2006р. №617/06-359 в строк до 06.11.2006р. та, відповідно, до 17.04.2008р.

Як наслідок, з урахуванням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування пені за несвоєчасне проведення розрахунків припиняється відповідно 06.05.2007р. та 17.10.2008р.

Відповідних позовних вимог про стягнення пені за вказаний період позивачем не заявлено.

Одночасно, враховуючи неправомірність нарахування пені за період з 23.11.2009р. по 02.01.2010р., позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 85326,39 грн. підлягає залишенню без задоволення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.04.2010р. №617/157 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на недійсність договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги. Одночасно, відповідач також стверджує про порушення позивачем права відповідача на досудове врегулювання спору.

Суд вказані заперечення відповідача до уваги не приймає, враховуючи наступне:

Згідно ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Також юридична особа може набувати прав та обов'язків через інститут представництва. Правовідносини представництва виникають відповідно на підставі закону, договору або акту органу юридичної особи (ст.237 Цивільного кодексу України).

Тобто, законодавством визначено, що юридична особа бере участь у цивільному обороті через органи юридичної особи або через представників. При цьому визначальною є підстава, за якою діє суб'єкт - статут чи довіреність.

Виходячи зі змісту преамбули договору від 28.09.2006р. №617/06-359, від імені відповідача, Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь, цей договір укладає виконавчий директор Будяк С.В., який діє на підставі довіреності №617/686 від 21.07.2004р.

Як вказує відповідач у відзиві на позов, підпис особи, яка підписала договір від 28.09.2006р. №617/06-359 не відповідає підпису Будяка С.В.

Згідно із ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як встановлено судом, в матеріалах справи містяться договір від 28.09.2006р. №617/06-359 з додатками, акти приймання-передачі від 16.10.2006р., 27.03.2008р., підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, внаслідок чого вказані документи приймаються судом до уваги як письмові докази у даній справі відповідно до ст.36 Господарського процесуального кодексу України.

Підпис представника відповідача на договорі від 28.09.2006р. №617/06-359, додатках до нього скріплений печаткою відповідача як юридичної особи. Згідно Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України №17 від 11.01.1999р., (пункт 3.2.6) господарські об’єднання можуть мати тільки по одному примірнику основної печатки. Можуть виготовлюватися додаткові печатки з цифрами “1”, “2” і т.д., а також прості круглі печатки та різні штампи. Відповідно до п.3.4.1 Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників господарських об’єднань. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. Пунктом 3.1.12 тієї ж Інструкції передбачено у разі крадіжки, втрати печаток чи штампів керівники господарських об’єднань зобов’язані вжити заходів задля їх розшуку, а також негайно повідомити про це органи внутрішніх справ.

Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки; рішення відповідних органів згідно ст.97 Кримінального процесуального кодексу України за результатами розгляду вказаного звернення, позивач до суду не надав.

Крім того, доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого не уповноваженою особою, повідомлення продавця про повернення помилково перерахованих часткових оплат отриманого, відповідач до суду не надав.

За вказаних обставин доводи позивача стосовно того, що підпис Будяка С.В. був проставлений іншою особою, а також щодо відсутності волевиявлення з боку відповідача під час підписання спірного договору з додатками не відповідають фактичним обставинам справи. Підпис представника відповідача скріплений печаткою підприємства, в подальшому спірний договір виконувався сторонами, що свідчить у сукупності згідно ст.241 Цивільного кодексу України про наступне схвалення правочину відповідачем.

Твердження відповідача про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спорів суд вважає безпідставними, враховуючи, що право особи на звернення до суду не може бути ніяким чином обмежене.

Відповідно до частини другої ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім того, мотивуючи прийняття такого рішення Конституційний Суд вказав, що обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідністі підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

За змістом ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст.1 Господарського процесуального кодексу України особа, права якої нарушені, вправі звернутися до господарського суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таке право згідно із ст.124 Конституції України не може бути будь-яким чином обмежено, в тому числі і необхідністю направлення на адресу відповідача претензії з вимогою про сплату заборгованості.

За таких обставин, враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу, інфляції та трьох процентів річних доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову є безпідставними, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 2081131,50 грн., інфляції в сумі 18730,18 грн. та трьох процентів річних в сумі 7013,13 грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Клопотання від 04.04.2010р. №617/159 Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь про передачу цієї справи до справи №27/20б судом залишено без задоволення як неправомірне.

Клопотання від 22.11.2010р. №617/622 Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь про відкладення розгляду справи судом також залишено без задоволення, враховуючи, що розгляд цієї справи триває з 24.03.2010р., внаслідок чого у сторін було достатньо часу для надання суду пояснень по суті спору, необхідних доказів тощо.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Завод коксохімобладнання”, м.Донецьк до Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь задовольнити частково.

Стягнути з Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь на користь Відкритого акціонерного товариства „Завод коксохімобладнання”, м.Донецьк основний борг в сумі 2081131 грн. 50 коп., інфляцію в сумі 18730 грн. 18 коп. та три проценти річних в сумі 7013 грн. 13 коп., всього заборгованість в сумі 2106874 грн. 81 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 21069 грн. 24 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 226 грн. 82 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „Завод коксохімобладнання”, м.Донецьк до Зовнішньоекономічного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Азовімпекс”, м.Маріуполь відмовити.

В судовому засіданні 30.11.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 30.11.2010р.

Головуючий суддя                               

Суддя Лейба М.О.

Суддя Мартюхіна Н.О.