Ухвала суду № 125530981, 03.03.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

03 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2146/25

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації різниці у розмірі 4463,15 грн. щомісячно за період з 23.05.2019 по 31.12.2022 у сумі 193067,23 грн відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно за період з 23.05.2019 по 31.12.2022 у сумі 193067,23 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб,

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 (щомісячні основні види грошового забезпечення: щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на? 01.01.2022 року та Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, та матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 року та Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2019 року по 31.12.2022, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 23.05.2019 року по день фактичної виплати цієї індексації,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 24.02.2025 позов залишено без руху.

26.02.2025 до суду на виконання вимог ухвали суду надано позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

В обґрунтування заяви зазначено, що про порушення права позивачу стало відомо при отриманні відповіді на запит від ІНФОРМАЦІЯ_2 у січні 2025 року. Крім того, у січні 2025 року позивачем одержано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки позивачу стало відомо про порушення права на заробітну плату (грошове забезпечення) у січні 2025 року, а звернувся позивач до суду за захистом своїх прав у лютому 2025 року, тому позивач вважає, що звернувся до суду в тримісячний строк з дня, коли дізнався про порушення свого права. Зазначає, що з моменту введення режиму воєнного стану Збройні Сили України де позивач проходить військову службу та виконує службові, бойові, спеціальні завдання переведена в режим бойової готовності, яка виконує бойові накази і розпорядження, спрямовані в першу чергу на захист безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України. Відповідні служби Збройних Сил України в цей період пріоритетними завданнями мають виконувати обов`язки і заходи, які безпосередньо стосуються посиленню оборони, боєздатності, бойової підготовки і всебічного забезпечення діючих підрозділів Сил Оборони держави. Враховуючи оголошення правового режиму воєнного стану на території України з 24.02.2022 року, активними бойовими діями по всій території України з урахуванням того, що позивач є військовослужбовцем Збройних сил України , що переведені на воєнний стан та виконує бойові завдання, які спрямовані на забезпечення інтересів оборони, суверенітету та територіальної цілісності, що має найвищий пріоритет в розумінні конституційних вимог, які має виконувати військовослужбовець недодержання строків звернення до суду з цим позовом позивачем пропущені із поважних та об`єктивних причин. З урахуванням викладеного, позивач просить суд поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду з позовом.

Відповідно до статті 122 КАС України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).

Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)..

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Відповідно до пунктом 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

З огляду на викладене, про нарахування чи ненарахування грошового забезпечення та про розмір такого грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 позивач обізнаний після отримання грошового забезпечення за кожний місяць цього періоду, починаючи із серпня 2022 року, відповідно.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.

Тобто щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 строк звернення до суду продовжувався по 30.06.2023.

У той же час суд зазначає про наявність правової позиції Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, правовими висновками в якій встановлено наступне:

"17. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

18. Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

18.1. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)

19. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

20. Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов`язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

21. Відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.

22. Пунктом 14 розділу І Загальні положення цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали.

23. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суди обчислювали з урахуванням строку дії карантину на території України.

24. Колегія суддів вважає таки висновки помилковими, з огляду на правову природу цього спору, керуючись таким.

25. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).

25.1. У цій же справі Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).

26. У контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що позов заявлено щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який звернувся до суду через два місяці після звільнення. Отже ключовим питанням є визначення предмету спору та дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.

27. Верховний Суд звертає увагу на те, що саме Порядком №260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов`язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І Загальні положення указаного Порядку №260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.

28. За такого правового регулювання, Верховний Суд констатує, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.

28.1. У таких спорах військовослужбовцю достатньо довести лише наявність порушеного права. Тому за такого правового регулювання, строки, запровадженні частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) не поширюються на період, що передував даті звільнення, а отже висновки судів у цій частині є помилковими та не відповідають правилу пріоритету правової норми."

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі LEGROS AND OTHERS v. FRANCE (заява № 72173/17 та 17 інших, рішення від 09.11.2023) Європейський суд зазначив, що ретроактивне застосування у справах, розгляд яких уже розпочався, правового висновку щодо тлумачення строків подання позову, що спричинило визнання позовів у цих справах неприйнятними порушує Конвенцію.

Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов`язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає у вагомих сумнівах - на користь людини, і даний принцип застосовується Верховним Судом у справах щодо захисту соціальних прав осіб.

Таким чином, суд застосовує під час відкриття провадження і розгляду справи останній правовий висновок Верховного Суду, який існує на момент відкриття провадження і який одночасно є найбільш сприятливим для особи, незалежно від існування інших правових висновків Верховного Суду, до моменту відступу від них Верховним Судом, а якщо провадження у справі відкрито, то суд не має право ретроактивно застосовувати інші правові позиції, які погіршують становище учасників процесу, особливо, фізичних осіб.

З огляду на викладене, оскільки позивач звернувся з цим позовом до суду після 19 липня 2022 року (30.06.2023 після завершення карантину), тобто після набрання чинності змін, внесених до статті 233 КЗпП України, то аргументи про те, що вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" щодо строку звернення до суду не застосовуються до позивача є помилковими.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 12.02.2025.

Позивач звільнений зі служби ІНФОРМАЦІЯ_2 26.12.2023, але продовжує службу офіцером відділу реєстрації та ведення обліку транспортних засобів управління безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає в с. Софіївська Борщагівка Київської області, яке знаходиться біля м. Києва.

З урахуванням викладеного вище, позивач пропустив строк звернення до суду щодо частини позовних вимог з 27.03.2024.

Надаючи оцінку доводам у заяві про поновлення пропущеного строку, суд зазначає, що зміст поданої заяви, як і зміст позову, не містять переконливих доводів та доказів з приводу того, що позивач з 27.03.2024 не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо обізнаності про порушення його прав.

Для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду. Натомість позивач таких обставин не вказав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.03.2022 по 23.07.2024, оскільки зазначені позивачем у заяві обставини не є поважними, а тому заява про поновлення цього строку не підлягає задоволенню.

До заяви про поновлення строку звернення до суду не додані докази того, що позивач не мав об`єктивної можливості звернутись за правничою допомогою з 26.12.2023, або доказів того, що позивач більшу частину часу перебував в районі бойових дій із 26.12.2023 чи перебував на лікуванні суду не надані, а також не надані докази того, що офіцер збройних сил України обмежений у пересуванні із 26.12.2023 для отримання правничої допомоги в м. Києві чи Київській області.

Позивач посилається на загальні обставини введення воєнного стану в Україні і те, що позивач проходить військову службу в збройних силах України під час особливого періоду без підтвердження таких обставин належними доказами.

Отже, позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з позовом з 27.03.2024, що є суттєвим періодом, тобто позивач не звертався до суду за захистом свого права більше одного року.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у складі Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строків звернення до суду, якщо позивач не обґрунтував неможливість такого звернення у встановленні строки.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, безперервно здійснював свою діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу, можливість реалізації права на судовий захист у межах режиму роботи суду.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що протягом трьохмісячного строку звернення до суду починаючи та до дати звернення позивача до суду, він перебував у відрядженні (відрядженнях) чи/та брав участь у бойових діях.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження будь-яких інших обставин, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та служби позивача в органах поліції, які б унеможливили чи ускладнили позивачу звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Доводи позивача про те, що позивачем у січні 2025 року отримано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , не змінюють момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач через свого представника почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не отримання виплат.

Слід також зазначити, що законом не передбачено можливості досудового порядку вирішення спорів такої категорії.

Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Позивачем не наведено обставин, які були б об`єктивно непереборними, які б не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, та які б були пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом строку звернення до суду, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин, наведені позивачем обставини носять суб`єктивний характер, повністю залежали від волевиявлення позивача та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, тому суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві 26.02.2025 про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що позивач посилається на обставини пропуску строку звернення до суду, - проходження військової служби та виконання бойових завдань в умовах воєнного стану - суд пропонує повторно позивачу, з метою найбільшого сприяння фізичній особі для захисту її соціальних прав з урахуванням його спеціального правового статусу як військовослужбовця, надати належні докази виконання бойових завдань, перебування на лікуванні або відсутності за місцем несення служби (або місця проживання) більшу частину часу із 26.12.2023 по дату звернення до суду із даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 121, 122, 123, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Продовжити строк усунення недоліків позовної заяви (зазначених у мотивувальній частині ухвали суду) відмінних від тих, які зазначені позивачем у заяві від 26.02.2025.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали.

Копію ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її підписання.

СуддяВ.І. Бевза