Рішення № 125524601, 10.02.2025, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа №611/46/25

Провадження №2/611/78/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

05 лютого 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря - Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

20 січня 2025 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі представника Романенко М.Е. звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.05.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №2225620. Зазначений договір укладено з використанням особистого кабінету позичальника на сайті позикодавця шляхом подання заявки на отримання кредиту та подальшого погодження заявки. Заявка підписана електронним підписом позивальника.

На виконання умов договору про споживчий кредит №2225620 від 20.01.2025 позичальнику були перераховані грошові кошти у сумі 7 400 гривень.

Однак, позичальник своїх обов`язків щодо повернення коштів не виконав та не сплачував відсотки за користування кредитом та комісію, передбачену договором.

Внаслідок укладення договорів факторингу від 10.08.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відбулась заміна сторони кредитора в кредитному зобов`язанні» .

Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора.

Згідно тверджень позивача, станом на дату подання позову загальний розмір заборгованості відповідача становить 33 781 грн.

Відповідач добровільно взятих на себе зобов`язань не виконує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 21 січня 2025 року справу прийнято до провадження та відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29 січня 2025 року від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями на позов. Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» визнає частково, а саме в частині стягнення з нього на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за Договором про споживчий кредит № 2225620 від 14 травня 2021 року тіла кредиту у сумі 7 400 грн.

Представник позивача вказує, що приймаючи до уваги визначені Договором про споживчий кредит № 2225620 від 14 травня 2021 року суму грошових коштів, наданих у кредит, а саме 7 400 грн., процентну ставку за користування кредитом, встановлену розміром 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, строк кредитування, обмежений періодом часу з 14 травня 2021 року по 29 травня 2021 року, а також порядок нарахування процентів за користування кредитом, який здійснюється починаючи з дати наступної за днем надання кредиту, тобто у період часу не з 15 травня 2021 року, можна дійти висновку, що сума процентів за користування кредитом за Договором про споживчий кредит № 2225620 від 14 травня 2021 року дорівнює сумі 2 775 Документ сформований в системі «Електронний суд» 29.01.2025 9 грн. (7 400 грн. тіла кредиту * 2.50% * 15 днів строку кредитування). У свою чергу, визначена позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» у позові сума процентів за користування кредитом за Договором про споживчий кредит № 2225620 від 14 травня 2021 року у розмірі 24 975 грн. є такою, що нарахована неправомірно, адже з долучених до позову Відомостей про щоденне нарахування та погашення вбачається, що періодом нарахування позивачем відповідачу процентів за користування кредитом є період з 15 травня 2021 року по 28 липня 2021 року, що виходить за межі строку кредитування за Договором про споживчий кредит № 2225620 від 14 травня 2021 року.

Разом з тим, вимоги щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України ТОВ «Діджи Фінанс» не заявляє, а за положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, то сторона відповідача вважає необхідним зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

04 лютого 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, вказав на безпідставність та необґрунтованість відзиву на позовну заяву. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, 14.05.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладеного кредитний договір № 2225620.

За змістом цієї анкети-заявки на кредит та умов пунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2 кредитного договору, сума кредиту 7 400 гривень, строк, на який надано кредит 15 днів, комісія за надання кредиту 1406 гривень, проценти за користування кредитом 2775 гривень, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, процентна ставка фіксована.

Згідно з платіжним дорученням № 46233172 від 14.05.2021 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало відповідачу грошові кошти у сумі 7 400 гривень, в призначенні платежу відображений номер кредитного договору 2225620 (а. с. 25).

Зазначені обставини свідчать про те, що між сторонами спору виникло кредитне зобов`язання, умови якого деталізовані у відповідних пунктах кредитного договору № 2225620

Позивальнику було перераховано грошові кошти у сумі 7 400 гривень, строк користування 15 днів.

Відповідач, як позичальник, не заперечує факт укладення договору та отримання грошових коштів, доказів повного чи часткового повернення грошових коштів не надав.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що факт укладення кредитного договору і його невиконання боржником підтверджений належним чином.

10.08.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» уклали Договір факторингу № 06Т на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором, що підтверджується також додатком до договору факторингу, реєстром вимог передачі та не оспорюється відповідачем.

Суд вважає, що спірні правовідносин сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» .

Згідно пункту 1 частини 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1, 2, 4 ст. 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як передбачено ч. 1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Пунтком 5 частини 1 статті 3 цього закону визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Як передбачено п. 12 ч. 1 ст. 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», визначено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638ЦК України, договір єу кладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочину та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договір укладено та він є регулятором спірних правовідносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частино 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено ч. 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З урахуванням викладеного, за відсутності доказів повного чи часткового виконання умов договору позичальником та повернення коштів, суд приходить до висновку, що відповідачем порушені умови кредитного договору.

Аналізуючи фактичні та правові підстави для заміни кредитора у спірному зобов`язанні, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як передбачено ч. 1 статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 1177 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Системний аналіз зазначених правових норм засвідчує, що договір відступлення права вимоги є підставою для заміни сторони в зобов`язанні, в тому числі й кредитора.

При цьому, з огляду на презумпцію правомірності правочинів та враховуючи межі судового розгляду, передбачені статтею 13 ЦПК України, за відсутності заперечень відповідача щодо правомірності та чинності означених вище договорів факторингу, та за відсутності відомостей про їх нікчемність, суд приходить до переконання, що позивачем правомірно отримано право вимоги до відповідача в межах кредитного договору № 1311055 від 08.02.2020 року.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повного чи часткового виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, про що погоджуться і представник відповідача у наданому відзиві, існують достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 7 500 гривень.

В частині стягнення стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за умовами договору кредит надано на 15 днів до 29.05.2021, договором чітко визначено, що проценти за користування кредитом становлять 2775 гривень.

Отже, строк користування кредитом складав 15 днів і в межах цього строку повинні бути нараховані проценти за користування кредитом.

Передбачений ч. 1 ст. 1054 ЦК України обов`язок сплати процентів за користування кредитом існує в межах визначеного договором строку користування кредиту, поза межами цього строку проценти не нараховуються, а діють правилами ч. 2 ст.625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки висловлені в Постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах визначеного договором п`ятнадцятиденного строку у сумі 2775 грн.

Також, не підлягає стягненню визначена в пункті 1.5.1 договору комісія за надання кредиту у сумі 1406 грн, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно доч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Відповідні умови щодо сплати комісії за надання кредиту є несправедливими у розумінні приписів ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» .

Правова позиція щодо неможливості встановлення комісії за надання кредиту висловлена в Постанові ОП КЦС ВС від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15.

Отже, у зв`язку з вищевикладеним на користь позивача з відповідача підлягають стягненню 7 500 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2775 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, а всього загальний розмір стягнення складає 10 175 грн.

Згідно з ч. 1 ст.141ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (30,12%) у розмірі 729,62 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, 1) витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою, представником позивача додано: копію договору про надання правової допомоги, довіреність, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), детальний опис робіт (наданих послуг).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 42649746, заборгованість за кредитним договором у розмірі 10175 (десять тисяч сто сімдесят п`ять) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 42649746, понесені судові витрати 729 (сімсот двадцять дев`ять) гривень 62 копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 42649746, витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 10 лютого 2025 року.

Суддя Ю.А. Коптєв