Ухвала суду № 125523118, 31.01.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53618/24-ц

пр. № 2-4303/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2025 р.

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явилась,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін клопотання представника відповідача про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), в якому просить стягнути з Державного бюджету України за період часу з 25.01.2024 року по 11.11.2024 року три проценти річних у розмірі 15 грн. 00 коп. та інфляційні втрати в розмірі 41 грн. 00 коп., а всього 56 грн. 00 коп.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.11.2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2024 року вирішено здійснювати розгляд вказаної цивільної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 31.01.2025 року.

04.12.2024 року від представника відповідача - ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В обґрунтування заяви зазначає, що виходячи з предмету позову, а саме, стягнення індексу інфляції за прострочення виплати основного боргу та 3% річних у зв`язку з невиконанням додаткової постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 року у справі № 200/1710/23 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області судового збору у сумі 644,16 гривень, то даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки зобов`язання про відшкодування грошових сум, передбачене положеннями статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, та залежить від основного зобов`язання, відтак підлягає розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір, а тому справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Позивач у судове засідання не з`явилась; про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином; подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши клопотання про закриття провадження у справі та матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, до юрисдикції адміністративних судів відносяться спори фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа.

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відтак, до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Так, звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач зазначає, що додатковою постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 року у справі № 200/1710/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов?язання вчинити певні дії стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 644,16 грн.

18.10.2023 року позивач відправила до Державної казначейської служби України виконавчий лист № 200/1710/23, виданий 25.09.2023 року Донецьким окружним адміністративним судом. Станом на 11.11.2024 року (день пред`явленням позову) додаткова постанова не була виконана в строк, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845. Відтак, оскільки боржник прострочив виконання зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України, з Державного бюджету України підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання судового рішення.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Ураховуючи акцесорний характер, визначених частиною другою статті 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 461/2035/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Відтак, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про стягнення передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки основний спір був розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних мають похідний характер.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на зазначені висновки Верховного Суду, оскільки після відкриття провадження у цій справі судом встановлено, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися до відповідного адміністративного суду за вирішенням спору в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 255, 256, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних - задовольнити.

Провадження у цивільній справі № 757/53618/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних - закрити.

Роз`яснити, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України суд роз`яснює позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції окружного адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 31.01.2025 року.

Суддя Є.С. Хайнацький