Постанова № 12551569, 25.11.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2010 р.Справа №2а-12187/10/4/0170 о 14:39

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Антоновій А.В., за участі представників сторін:

від позивача Резніченко Є.А.;

від відповідача Гришин Р.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Карадазького природного заповідника Національної академії наук України

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення

Суть спору: Карадазький природний заповідник Національної академії наук України (далі позивач) 21.09.2010 року звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення від 15.09.2010 року №0000332200 про застосування штрафних санкцій.

Позов мотивовано тим, що приймаючи спірне рішення податковий орган дійшов невірних висновків про порушення позивачем порядку розрахунків, установленого статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет №15-93). Позивач зазначає, що фактично розрахунки за договорами про наукове співробітництво із нерезидентом здійснювались через уповноваженого працівника Карадазького природного заповідника Національної академії наук України в валюті України, що не потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. При виконанні вказаних договорів не здійснювались операції по продажу або покупці товарів і не здійснювався торгівельний оборот, що, на думку позивача, свідчить про те, що положення статті 7 Декрету №15-93 спірних відносин не регулюють. Крім того, позивач зазначає, що при застосуванні фінансових санкцій відповідачем було пропущено строк, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України.

Ухвалами суду від 25.10.2010 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що за результатами перевірки встановлено, що позивачем були укладені з нерезидентами договори про наукове співробітництво, умовами яких передбачалось здійснення оплати на користь позивача коштів в іноземній валюті та «умовних одиницях». Перевіркою також встановлено, що сплата таких коштів у касу підприємства відбувалась через працівника позивача у гривнях. При цьому, на думку відповідача, підприємством було порушено вимоги ст. 7 Декрету №15-93, оскільки: якщо розрахунки проводились в іноземній валюті позивач не довів, що вони здійснювались через уповноважені банки, а якщо в валюті України у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України. Стосовно посилань позивача на порушення ст. 250 ГК України, представник відповідача зазначив, що положення ГК України не застосовуються до адміністративних та інших відносин управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 03534363.

На підставі наказу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим від 17 серпня 2010 року №104 (а.с. 89), направлення на проведення перевірки від 18 серпня 2010 року №39 (а.с. 88) посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку додержання позивачем валютного законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 07.09.2010 року №598/22-2/03534363 (а.с. 13-23), за висновками якого встановлено здійснення позивачем розрахунків у сумі 571897,49 грн. в межах торгівельного обороту без участі уповноваженого банку та без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення таких операцій.

Крім того, за наслідками перевірки встановлено факт порушення ст. 9 Декрету №15-93, що полягало у неподанні до Феодосійської МДПІ і ГУ НБУ у перевіреному періоді декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

На підставі даного акту та відповідно до ст. 16 Декрету №15-93, п. 2.2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року N 542, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за N 712/4005, п. 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року N 49, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 року за N 209/4430, позивач прийняв спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 571897,49 грн.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним і скасування рішення про застосування штрафних санкцій, суд зобовязаний перевірити, чи здійснювалася перевірка позивача відповідачем на підставі закону, які повноваження мала Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція АР Крим щодо проведення цієї перевірки, чи діяли посадові особи податкового органу безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно у звязку з проведенням позапланової перевірки і прийняттям рішення про застосування штрафних санкцій.

Суд встановив, що підставою проведення перевірки у наказі від 17 серпня 2010 року №104 зазначено п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509). Інших підстав проведення позапланових перевірок, перелік яких встановлено ч. 6 ст. 11-1 Закону №509 у цьому наказі на зазначено, про існування таких підстав представник відповідача не зазначав під час судового розгляду справи та суд таких підстав не встановив.

Відповідно до ч. 6 ст. 11-1 Закону №509 позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності однієї з перелічених і цій частині обставин, зокрема за пунктом 2 такою обставиною є «платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом».

Таким чином, для проведення позапланової перевірки потрібно встановлення факту неподання платником податку податкової декларації або розрахунку у встановлений строк.

Разом із тим, в акті перевірки жодних відомостей про неподання позивачем податкових декларацій (розрахунків) не встановлено. Не надано таких доказів відповідачем і під час судового розгляду справи.

Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

В висновках за актом перевірки зазначено про встановлення факту неподання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Декрету №15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Проте виходячи з затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 року N207 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 січня 1996 року за N 18/1043) форми відповідної декларації, на її підставі не здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу), тобто така декларація не є податковою декларацією (розрахунком), про які йдеться у п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону №509.

Тож факт неподання такої декларації у будь-якому разі не є підставою для проведення позапланової перевірки на підставі п. 2 ч. 6 ст. 11-1 Закону №509.

За таких обставин, суд визнає, що перевірку проведено податковим органом із порушенням вимог закону, тож, відповідно до вимог ч. 3 ст. 70 КАС України, докази отримані за наслідками такої перевірки, не є належними для розгляду справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у справі та досліджуючи обставини, повязані із прийняттям спірного рішення, суд встановив наступне.

15.03.2006 року між Центром захисту, реабілітації та відтворення морських ссавців «Dolphins Star» (Кушадаси, Айдин, Республіка Туреччина) та позивачем укладено контракт № 4-Д (1) (а.с. 29-32), метою якого є проведення спільних науково-дослідних робіт та науково-практичних робіт, а також екологічно-освітньої та екологічно-виховної діяльності з використанням морських ссавців для вивчення особливостей оцінки впливу на стан тварин антропогенних факторів, у тому числі риболовецького промислу, промислової діяльності, туризму та рекреації.

З умов даного договору вбачається, що Карадазький природний заповідник направляє групу з трьох чорноморських дельфінів афалін, у тому числі двох основних тварин та одного резервного. Також контрактом передбачено, що позивач направляє для забезпечення проведення робіт і нормального утримання тварин в дельфінарії групу спеціалістів, у тому числі наукових, науково-технічних співробітників і ветеринарного спеціаліста (п. 8 контракту). При цьому тварини та їх потомство є власністю Карадазького природного заповідника, даний контракт не може бути підставою для переходу права власності на тварин та їх потомство до Центру спасіння, реабілітації та відтворення морських ссавців «Dolphins Star» та інших юридичних та фізичних осіб (п.7 контракту).

Відповідно до п. 17 контракту «Dolphins Star» компенсує Карадазькому природному заповіднику всі фінансові втрати, повязані із відсутністю тварин і спеціалістів в Україні. Компенсація таких втрат складає 2000,00 доларів США. Гроші повинні бути перераховані на банківський рахунок Карадазького природного заповіднику або виплачені керівникові групі українських спеціалістів. Платежі повинні проводитись і євро, американських доларах або в будь-якій іншій валюті, погодженій сторонами.

Крім того, 30.11.2008 року між Dubai Dolphinarium (Sea Magic Recreational Services) та Карадазьким природним заповідником Національної академії наук України з метою проведення досліджень модифікацій поведінки у дельфінів в процесі їх навчання, тренування та застосування для взаємодії з людьми укладено договір № 116/01-08 (а.с. 41-46).

На виконання умов договору Dubai Dolphinarium надає та підтримує у справному технічному стані дельфінарій, а Карадазький природний заповідник веде науково-дослідницькі роботи, використовуючи тимчасово перебуваючих у Дубайському дельфінарії (Дубай, Обєднані Арабські Емірати) морських ссавців, що належать Національній академії наук України (п.3 договору).

Група морських ссавців буде включати трьох тренованих дельфінів афалін, що є власністю Національної академії наук України, та право власності на цю групу та її можливе потомство не може бути змінено, обмежено чи бути предметом розгляду по даному договору (п. 5 договору).

Пунктом 10 договору передбачено, що за проведення робіт, передбачених договором, Dubai Dolphinarium сплачує Карадазькому природному заповіднику Національної академії наук України щомісячно або щоквартально 5000,00 умовних одиниць за місяць (за умовну одиницю приймається 1 долар США). Сплата здійснюється шляхом перерахування Карадазькому природному заповіднику або керівникові групі українських спеціалістів, що проводять роботи в Дубайському дельфінарії.

В касу заповідника поступали кошти в національній валюті України по контракту від 15.03.2006 року № 4-Д(1) з фірмою «Dolphins Star Turizm» та договору від 30.11.2008 року № 116/01-08 з фірмою «Dubai Dolphinarium Sea Magic Recreational Services» за надані наукові роботи від наукового співробітника заповідника ОСОБА_1

Сума отриманих коштів за перевірений відповідачем період складає 571897,49 грн., чого не заперечує позивач.

Згідно із наявними в матеріалах копіями прибуткових касових ордерів та записами в касовій книзі (а.с. 104-142) у касі підприємства від ОСОБА_1 оприбутковані кошти:

05.09.2007 року 9920,00 грн.;

11.12.2007 року 50100,00 грн.;

19.03.2008 року 40800,00 грн.;

15.04.2008 року 8700,00 грн.;

15.05.2008 року 11500,00 грн.;

12.09.2008 року 28080,00 грн.;

28.11.2008 року 26960,00 грн.;

10.03.2009 року 8660,00 грн.;

10.03.2009 року 38500,00 грн.;

10.03.2009 року 19250,00 грн.;

06.05.2009 року 96250,00 грн.;

10.07.2009 року 114377,49 грн.;

23.12.2009 року 118800,00 грн.

В матеріалах справи наявна копія пояснень ОСОБА_1 (а.с. 102), наданих на імя начальника Контрольно-ревізійного відділу м. Феодосія, згідно із якими він отримував грошові кошти від фірми «Dolphins Star Turizm» та фірми «Dubai Dolphinarium Sea Magic Recreational Services» готівкою в доларах США та згідно наданого рахунку здавав кошти в касу заповідника в національній валюті України гривнях.

Відповідно до акту перевірки, за даними бухгалтерського обліку позивача станом на 01.07.2010 року відсутня дебіторська заборгованість за контрактом № 4-Д (1) від 15.03.2006 року з «Dolphins Star»; заборгованість за контрактом № 116/01-08 від 30.11.2008 року з фірмою «Dubai Dolphinarium Sea Magic Recreational Services» становить 15000,00 доларів США. Зазначених обставин позивач також не заперечує.

Згідно із частинами 1, 3 статті 7 Декрету №15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 16 Декрету №15-93 за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Аналогічні положення передбачені п. 2.2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року N 542, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за N 712/4005, п. 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року N 49, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 року за N 209/4430.

Відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 27.06.1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету №15-93, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Представник позивача наполягав на тому, що у відносинах між позивачем і нерезидентами (фірмами «Dubai Dolphinarium Sea Magic Recreational Services» та «Dolphins Star») не здійснювався продаж товарів і не відбувався торговий оборот, що унеможливлює застосування у даному випадку положень ст. 7 Декрету №15-93.

При цьому позивач посилається на те, що згідно з Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженим постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 484, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за N 1430/10029 (далі Положення №484) розрахунки в межах торговельного обороту це рух коштів між резидентами і нерезидентами, пов'язаний з обслуговуванням операцій з продажу (купівлі) товарів.

Суд вважає зазначені доводи позивача обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідач не заперечує того факту, що при виконанні договорів від 15.03.2006 року № 4-Д(1) з фірмою «Dolphins Star Turizm» та від 30.11.2008 року № 116/01-08 з фірмою «Dubai Dolphinarium Sea Magic Recreational Services» продажу (купівлі) товарів не здійснювалось, а предметом даних договорів була спільна науково-дослідницька діяльність.

Податковий орган підставою для застосування санкцій у спірному рішенні вказує порушення порядку проведення розрахунків, передбаченого статтею 7 Декрету. Водночас, в матеріалах перевірки відсутні відомості про проведення розрахунків в іноземній валюті, усі кошти за договорами з нерезидентами оприбутковані у касі позивача у національній валюті України.

Втім, можливості отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України для здійснення розрахунків у гривні позивач не мав, оскільки розрахунки здійснювались не у межах «торгівельного обороту», в розумінні значення цього терміну, яке наведено у Положенні №484.

Крім того, оцінюючи доводи позивача щодо пропуску встановлених ГК України строків застосування фінансових санкцій, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. ст. 238, 250 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Санкції, застосовані відповідачем за спірним рішенням є адміністративно-господарськими і на них поширюється правило щодо строків їх застосування, встановлене ст. 250 ГК України.

Спірне рішення прийнято 15.09.2010 року, а порушення правил здійснення господарської діяльності, за яке відповідачем застосовано штрафну санкцію, відбувались у період з 05.09.2007 року по 23.12.2009 року (про що зазначено в акті перевірки), при цьому лише оприбуткування 23.12.2009 року коштів у сумі 118800,00 грн. сталось у межах річного строку до дати прийняття спірного рішення.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо непоширення на спірні відносини Господарського кодексу України.

Правомірність застосування до відносин за участі органів державної податкової служби України щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій, не повязаних із оподаткуванням, положень глави 27 Господарського кодексу України підтверджується численними судовими рішеннями Верховного суду України (наприклад: постанова Верховного суду України від 23 червня 2009 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові до ВАТ «Чернігівнафтопродукт», постанова Верховного суду України від 25 березня 2008 року у справі за позовом ВАТ «Мотор Січ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, постанова Верховного суду України від 13 лютого 2007 року у справі за позовом ТОВ «Альфа Черкаси» до Черкаської об'єднаної державної податкової інспекції).

Крім того, положення ст. 250 ГК України застосовувались Вищим адміністративним судом України до відносин щодо рішення податкового органу, прийнятого саме на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 16 Декрету №15-93, про що зазначено в ухвалі цього суду від 28.02.2007 року у справі № 32/371 за позовом ЗАТ «Київський вітамінний завод» до СДПІ м. Києва по роботі з великими платниками податків.

Таким чином, санкції у спірному рішенні застосовані із порушення строків, встановлених ст. 250 ГК України.

При цьому суд зазначає, що до компетенції адміністративного суду входить перевірка законності рішення субєкта владних повноважень, а не зміна цього рішення, у тому числі підстав, з яких воно прийнято.

Рішення відповідача від 15.09.2010 року №0000332200 не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому воно підлягає скасуванню, а позов задоволенню у повному обсязі.

Також суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

В судовому засіданні 25.11.2010 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 30.11.2010 року.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним і скасувати рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим від 15.09.2010 року №0000332200 про застосування до Карадазького природного заповідника Національної академії наук України(ідентифікаційний код юридичної особи 03534363) штрафних (фінансових) санкцій на суму 571897,49 грн.

3.Стягнути на користь Карадазького природного заповідника Національної академії наук України 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання її копії.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.