Рішення № 125513816, 28.02.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2025 рокусправа № 380/10940/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-1), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.02.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно статті 58 Закону № 1788-ХІІ як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 02.02.1957 по 03.03.1960 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років» від 17.04.1991 № 962-ХІІ.

Суд ухвалою від 24.01.2025 залучив до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач-2) в якості другого відповідача та продовжив строк розгляду та вирішення цієї адміністративної справи до 24.03.2025 включно.

Позивач не погоджується з відмовою відповідача здійснити йому підвищення до пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому статтею 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також провести перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні. Зазначає, що тричі звертався до пенсійного органу із заявами про проведення перерахунку його пенсії та тричі отримував відмову (лист ГУ ПФУ у Львівській області № 5459-4674/Д-52/8-1300/24 від 26.02.2024, № 8414-8062/Д-52/8-1300/24 від 25.03.2024 та рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 913170152980 від 03.05.2024).

Відповідач-1 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Звертає увагу суду, що ГУ ПФУ у Львівській області листами № 5459-4674/Д-52/8-1300/24 від 26.02.2024, № 8414-8062/Д-52/8-1300/24 від 25.03.2024 лише надало роз`яснення позивачу на його заяви у порядку Закону України «Про звернення громадян». Рішення про відмову у перерахунку пенсії було прийняте ГУ ПФУ в м. Києві від 03.05.2024, яке відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 від 25.04.2024 року.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, де проти позовних вимог заперечив. Пояснив, що позивач 25.04.2024 року звернувся до територіального органу ПФУ із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії як члену сім`ї реабілітованої особи, проте рішенням ГУ ПФУ в місті Києві йому було відмовлено у такому перерахунку, оскільки надане до заяви посвідчення реабілітованого, видане Львівською обласною радою, не відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому Постановою № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Суд з`ясував зміст заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм спірні правовідносини:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Усолля-Сибірське Усольського району Іркутської області РРФСР (а.с. 13). Батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 07.08.2009 № 4/4-740, видана про те, що ОСОБА_3 1929 р.н. разом з сім`єю 18.01.1946 року були виселені із села Устя, Миколаївського району, Львівської області з конфіскацією майна на підставі рішення Особливої наради при КДБ СРСР виселені на спецпоселення в Іркутську область з політичних мотивів, як члени сім`ї учасника УПА, звідки звільнені 03.03.1960 року. На підставі Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» перелічені особи (в т.ч. ОСОБА_3 ) реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.11).

Відповідно до довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 07.08.2009 № 4/4-742, видана про те, що ОСОБА_2 1923 р.н. разом з сім`єю 19.01.1946 року були виселені із села Дністрик, Старосамбірського району, Львівської області з конфіскацією майна на підставі рішення Особливої наради при КДБ СРСР виселені на спецпоселення в Іркутську область з політичних мотивів, як члени сім`ї учасника УПА, звідки звільнені 02.08.1958 року. На підставі Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» перелічені особи (в т.ч. ОСОБА_2 ) реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.12).

Відповідно до довідки Головного управління внутрішніх справ в Іркутській області від 02.09.2009 року № 9/31-Д-23 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на спецпоселенні в Іркутській області разом з батьками, які в 1946 році були вислані з Львівської області як члени сім`ї учасника УПА; на підставі частини 1 статті 1.1 Закону РФ № 1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ОСОБА_1 реабілітований (а.с. 10).

Львівська обласна рада видала ОСОБА_1 посвідчення № 30/23-П від 14.02.2012 на підтвердження статусу реабілітованої особи та наявності на території Львівської області права на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с. 8).

ОСОБА_1 08.02.2024 року звернувся до органу ПФУ із заявою про здійснення перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 14). До заяви долучив копію посвідчення репресованої особи № 30/23-П від 14.02.2013.

ГУ ПФУ у Львівській області надало відповідь листом від 26.02.2024 року, де зазначило, що у матеріалах його пенсійної справи відсутні документи про визнання його репресованим та про відсутність підстав для встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788. Також повідомило, що головне управління буде розглядати питання встановлення підвищення до пенсії як реабілітованій особі за умови надання відповідних документів (а.с. 15-16).

ОСОБА_1 08.03.2024 року повторно звернувся до органу ПФУ із заявою про здійснення перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 17). До заяви долучив: - копію посвідчення репресованої особи № 30/23-П від 14.02.2013; - копію довідки № 9/31-Д-23 про визнання ОСОБА_1 реабілітованим; - копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

ГУ ПФУ у Львівській області надало відповідь листом від 25.03.2024 року, де зазначило, що його заява не відповідає встановленому у Порядку № 22-1 зразку заяви про перерахунок пенсії (а.с.18-19).

ОСОБА_1 25.04.2024 року втретє звернувся до органу ПФУ із заявою про здійснення перерахунку підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До заяви долучив: - копію паспорта; - ідентифікаційний код; - копію посвідчення репресованої особи № 30/23-П від 14.02.2013; - копію довідки № 9/31-Д-23 про визнання ОСОБА_1 реабілітованим; - копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Рішенням від 03.05.2024 року № 913170152980 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, оскільки надане до заяви від 25.04.2024 № 1632 посвідчення, видане 14.02.2012 Львівською обласною радою, не відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою № 48, та не надано документів про визнання гр. ОСОБА_1 членом сім`ї реабілітованого, якого було примусово переселено (а.с. 20).

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII, в редакції від 31.12.2009, чинній на час набуття позивачем статусу реабілітованого) реабілітованими особами належить вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Стаття 3 Закону № 962-XII у вказаній редакції містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Відповідно до статті 6 Закону № 962-XII у наведеній редакції реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Пунктом 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління ПФУ від 07.07.2014 №13-1) визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту г) статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІІ репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частиною четвертою цієї статті визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654) установлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

05.05.2018 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 №2325-VIII (далі - Закон №2325-VIII), яким внесені зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Так, серед іншого:

- змінена назва Закону - «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

- викладено в новій редакції статті 1, 3, внесені зміни до статті 6 Закону № 962-ХІІ, Закон доповнено статтями 11 - 14.

Відповідно до статті 12 Закону № 962-ХІІ реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Стаття 13 Закону № 962-ХІІ передбачає, що потерпілими від репресій визнаються:

1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;

2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;

3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом; заслання - це примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №962-XII заслання визначене однією із форм репресій.

Відповідно до частини 8, 9 статті 6 Закону № 962-ХІІ реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 19 травня 2021 р. № 535 затверджений зразок посвідчення реабілітованої особи.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 535 установлено, що посвідчення реабілітованого, видане до набрання чинності цією постановою за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 р. № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ЗП УРСР, 1991 р., № 6, ст. 51), є дійсним протягом строку його дії.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку № 22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»)

Пунктом 2.13 Порядку № 22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Статтею 58 Закону № 1788-ХІІІ визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З долучених до матеріалів справи письмових доказів суд встановив, що ОСОБА_1 :

- в розумінні Закону № 962-XII є репресованою особою як член сім`ї, яка народилася на спецпоселенні, під час перебування репресованих осіб (матері ОСОБА_3 та батька ОСОБА_2 ) на засланні, що були примусово виселені з Львівської області на спецпоселення в Іркутську область із 1946 по 02.08.1958 (батько) та по 03.03.1960 (мати);

- є особою потерпілою від репресій на підставі статті 13 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

- отримує пенсію за віком на підставі Закону № 1058, до складу якої входить надбавка членам сімей реабілітованих в сумі 43,52 грн. на підставі п. 4.2 Постанови № 654, тобто розмірі, що є значно меншим за встановлений пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Виходячи із цього нормативного положення суд дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, слід застосовувати положення Закону № 1788-ХІІІ, а не Постанови № 654.

Оскільки ОСОБА_1 є реабілітованою особою як член сім`ї, який народився у спецпоселенні, під час перебування репресованих осіб (матері ОСОБА_3 та батька ОСОБА_2 ) на засланні, суд дійшов висновку, що надані ним документи свідчать про необхідність нарахування та виплати позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За таких обставин рішення відповідача-2 щодо відмови виплачувати позивачу надбавку до пенсії у розмірі, визначеному пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ є протиправним.

Щодо позовних вимог про призначення надбавки в розмірі 50%, то такі є безпідставними, оскільки позивач народився у спецпоселенні, під час перебування репресованих батьків на засланні, тому в розумінні пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ є членом сім`ї репресованих, яких було примусово переселено.

Щодо аргументів відповідачів про невідповідність долученого до заяви посвідчення реабілітованого № НОМЕР_3 , виданого Львівською обласною радою, затвердженій Кабміном формі посвідчення, суд керується такими мотивами:

- Львівська обласна рада представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст і не є виконавчим органом відповідної сільської, селищної, міської ради, а тому не наділена повноваженнями видавати посвідчення реабілітованого на підставі статті 6 Закону №962-ХІІ у формі, визначеній Постановами №№48, 535;

- посвідчення не відповідає формі посвідчення, яка на підставі Закону № 962-ХІІ була визначена Постановою №48, ані за назвою, ані за змістом, а також не містить вказівки про те, що це посвідчення діє на всій території України.

Суд враховує, що Львівська обласна рада в рамках реалізації програми соціальної підтримки окремих категорій громадян Львівської області, яка фінансувалася із обласного бюджету, прийняла нормативно-правові акти локального рівня, якими з метою підвищенння соціального захисту мешканців Львівської області певних категорій визначала додаткові критерії визнання їх реабілітованими чи потерпілими від політичних репресій, що не були передбачені Законом № 962-ХІІ. Напр., рішенням №850 від 10.03.2009 "Про визнання громадян потерпілими від політичних репресій", визначено нові (не визначені законом) критерії, за якими Львівська обласна рада визнала мешканців Львівської області особами, потерпілими від політичних репресій; в 2011 році прийняла рішення №280 від 20.10.2011 "Про посвідчення для реабілітованих і потерпілих від політичних репресій" та затвердила його зразок. В рішеннях Львівської обласної ради щодо виплат адресних допомог та затвердження комплексних програм соціальної підтримки громадян Львівська обласна рада розмежовує пільги, що надаються певним категоріям осіб в залежності від їх статусу: 1) підтверджується посвідченнями, виданими за формою, визначеною Постановами №№ 48,535;2) підтверджується посвідченнями, виданими Львівською обласною радою для отримання визначених нею (радою) доплат та/або пільг (рішення № 167 від 13.07.2021, № 209 від 30.09.2021). Отже, "посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій", видане Львівською обласною радою на виконання її власних рішень, діє лише на території Львівської області та є підставою для отримання соціальної допомоги у формі та обсязі, визначених самою Львівською обласною радою за рахунок коштів її бюджету. Водночас це посвідчення, що не відповідає формі та змісту посвідчення, передбаченого Постановами №№48, 535, не є підставою для підтвердження статусу «реабілітованого» чи «потерпілого від репресій» особи в розумінні Закону № 962-XII та, відповідно, не є підставою для встановлення підвищення до пенсії на підставі пункту «г» статті 77 Закону № 1788.

Разом з тим, звертає увагу, що відповідно до пункту 2.13 Порядку № 22-1 визначено, що для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Позивач до заяви від 25.03.2024 року, крім описаного вище посвідчення, долучив довідку Головного управління внутрішніх справ в Іркутській області від 02.09.2009 року №9/31-Д-23 про те, що він, знаходився на спецпоселенні в Іркутській області разом з батьками, які в 1946 році були вислані з Львівської області, та про визнання ОСОБА_1 реабілітованим (а.с. 10), що відповідає пункту 2.13 Порядку № 22-1.

Отже, відмова пенсійного органу встановити підвищення до пенсії з мотивів лише неналежної форми посвідчення є необґрунтованою, оскільки позивач надав також інші документи на підтвердження свого статусу реабілітованого (довідку від 02.09.2009 року №9/31-Д-23).

За таких обставин рішення ГУ ПФУ в місті Києві № 913170152980 від 03.05.2024 щодо відмови виплачувати позивачу надбавку до пенсії у розмірі, визначеному пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІІ є протиправним.

Щодо позовних вимог про норми статті 6 Закону України № 962-XII у редакції, що набрала чинності 05.05.2018 та статті 58 Закону № 1788-ХІІІ визначають зарахування особі, яка перебувала на спецпоселенні і в подальшому реабілітована, терміну перебування в засланні до її стажу в потрійному розмірі. Таким чином, частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом № 2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано (як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018). За обставин цієї справи ОСОБА_1 народився у спецпоселенні та перебував там із батьками у період із 02.02.1957 по 03.03.1960, що відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» кваліфікується як заслання та форма репресій, тому має право на зарахування цього періоду у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до норм статті 98 Закону № 1788-ХІІ: - перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку; - якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв`язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.

ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ із заявою від 25.04.2024 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому враховуючи норми частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ дійшов висновку, що перерахунок може бути здійснено за період не більш як за 12 місяців з дня звернення позивача до територіального органу ПФУ із заявою від 25.04.2024 про встановлення підвищення до пенсії, тобто з 01.02.2024 відповідно до заявлених вимог.

Щодо вимог про зобов`язання здійснити перерахунок підвищення пенсії згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та зарахування часу перебування в засланні (з 02.02.1957 по 03.03.1960) до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд зазначає таке:

відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в місті Києві, яке прийняло рішення про відмову у перерахунку пенсії. Тому дії щодо перерахунку підвищення пенсії згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІ із розрахунку 25% та зарахування часу перебування в засланні (з 02.02.1957 по 03.03.1960) до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.02.2024 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що прийняв оскаржуване рішення, у цій справі - ГУ ПФУ в місті Києві.

Водночас ГУ ПФУ у Львівській області є неналежним відповідачем за заявленими позивачем позовними вимогами, оскільки не приймало оскаржене рішення про відмову в перерахунку підвищення до пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІ, тому в задоволенні позовних вимог до цього відповідача слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи ефективний спосіб відновлення порушених прав позивача, керуючись ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що:

- ОСОБА_1 належить виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Оскільки відповідач-2 відмовляється це робити за його заявою, його слід зобов`язати здійснити перерахунок позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 01.02.2024 (з урахуванням виплачених сум);

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 913170152980 від 03.05.2024;

- відповідачу-2 слід зарахувати час заслання ОСОБА_1 до його стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до норм статті 132 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.

Керуючись ст.ст. 19-22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 913170152980 від 03.05.2024 щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплаті підвищення пенсії на підставі пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити зарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, часу перебування в засланні (з 02.02.1957 по 03.03.1960) до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 01.02.2024.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати не розподіляти.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення, апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович