Ухвала суду № 125507784, 26.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

26 лютого 2025 року м. Київ № 320/8862/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у м. Києві про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління БЕБ у м. Києві, в якому просить суд зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років час роботи в державних органах з 21.06.2011 по 17.05.2013 в місцевих органах державної виконавчої влади, з 20.05.2013 по 16.06.2015 в органах Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, з 17.06.2015 по 22.07.2024 в органах Державної служби України з питань праці, що становить 13 років 01 місяць 01 день, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ, як такий, що відповідає абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Цим способам повинні відповідати і позовні вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду.

Також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Водночас при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Суд звертає увагу, що відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає лише порушене право, а не спосіб відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, наявність вказівки у законі на можливість оскарження рішення до суду не є безумовною підставою для задоволення позову.

Відсутність предмету захисту у суді, без визначення права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, фактично вказує на безпредметність позову.

Отже, за наведених обставин, в контексті заявлених вимог та наявних обґрунтувань позову, позивачеві слід надати пояснення щодо наявності порушеного права саме станом на час звернення позивача до суду.

Суд зауважує, що здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30 32 рішення у справі Наталія Михайленко проти України (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це право на суд, в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах Рош проти Сполученого Королівства (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та Салонтаджі-Дробняк проти Сербії (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються,

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

У контексті наведеного, позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги.

Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, оскільки саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що містяться в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійсненні судочинства за його позовною заявою.

При цьому, суд звертає увагу, що позовні вимоги не мають юридичної визначеності з урахуванням приписів статті 5 КАС України.

Натомість, звертаючись до суду позивач формулює лише вимогу зобов`язального характеру, а саме зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років час роботи в державних органах з 21.06.2011 по 17.05.2013 в місцевих органах державної виконавчої влади, з 20.05.2013 по 16.06.2015 в органах Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, з 17.06.2015 по 22.07.2024 в органах Державної служби України з питань праці, що становить 13 років 01 місяць 01 день, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ, як такий, що відповідає абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Тобто, позовна заява не містить обґрунтувань протиправності дій чи бездіяльності відповідача.

При цьому, із викладеної частини позовних вимог неможливо встановити які саме, на думку позивача, протиправні дії вчинено відповідачем, які дії необхідно визнати протиправними, як саме такі протиправні дії або бездіяльність сприяли або мали наслідком порушення прав позивача.

Суд зауважує, що у пункті 10 частини другої статті 245 КАС України дійсно передбачено право суду захистити право позивача в інший спосіб, аніж це передбачено у попередніх пунктах цієї норми, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

Також згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23.

Відтак, позивачеві необхідно уточнити прохальну частину заявленого позову, привівши зміст позовних вимог у відповідність до суб`єктного складу у справі, обставин, якими такі вимоги обґрунтовує, визначитись із належним способом захисту порушеного права та конкретизувати свої позовні вимоги.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги фактично стосуються наказу з питань публічної служби від 25.07.2024 року.

Верховний Суду у своїх постановах неодноразово зазначав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Поважність причин пропуску звернення до суду та що позивачу перешкоджало без зайвих зволікань, в розумний строк після ознайомлення з оскаржуваним наказом, чи не отриманням виплати за надбавку за вислугу років, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до уповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації жодним чином не обґрунтував.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Також, відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI Про судовий збір (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено судом, позивачем заявлена 1 вимога немайнового характеру.

Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2025 року становить 3028,00 грн.

Таким чином, при зверненні до суду із цим адміністративним позовом позивачеві необхідно було сплатити 1211,20 грн судового збору (3028*0,4).

Проте, до позовної заяви не долучена квитанція на суму 1211,20 грн.

Тому, позивачу необхідно заплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:

- письмові пояснення стосовно того, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань, в розумний строк після ознайомлення з оскаржуваним наказом, чи не отриманням виплати за надбавку за вислугу років, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до уповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації;

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права, в частині вимог, які виходять за межі місячної позовної давності в даній категорії справ;

- уточненої позовної заяви (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи та один для суду), яка відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме уточнити спосіб захисту прав та інтересів згідно з способами захисту порушеного права (свободи, законного інтересу), визначеними частиною першою статті 5 КАС України);

- оригіналу документа про сплату 1211,20 грн судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі Судова влада України за інтернет-адресою http://adm.ko.court. gov.ua/sud1070//tax, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у м. Києві про зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Встановити позивачеві п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою шляхом завантаження відповідних матеріалів в електронному вигляді до Електронного суду до цієї справи.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.