Рішення № 125507728, 28.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2025 року № 320/47088/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського апеляційного суду, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду щодо не нарахування та не виплати відрядженому судді ОСОБА_1 добових за період з 01.01.2024 по останній день роботи 20.09.2024, до звільнення у відставку;

зобов`язати Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 добові за час перебування у відрядженні з 01.01.2024 по 20.09.2024, включно, в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців та також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що починаючи з 07.10.2022, щомісячно як особою, яка перебуває у відрядженні, позивачем подавалися до бухгалтерії Дніпровського апеляційного суду звіти для виплати добових в розмірі 300 грн на день. Добові за період з 07.10.2022 по 31.12.2022 та за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 позивачу було сплачено відповідачем у грудні 2023 року, а з 01.01.2024 взагалі не виплачувалися.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 № 2757/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного суду (відряджена до Дніпровського апеляційного суду для здійснення правосуддя), у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно наказу голови Дніпровського апеляційного суду № 211/к від 20.09.2024 у зв`язку з поданням заяви про відставку, 20.09.2024 позивача відраховано зі штату Дніпровського апеляційного суду. При звільненні відповідачем на користь ОСОБА_1 було нараховано та сплачено загальну суму суддівської винагороди, яка складається з основного окладу, вислуги років, вихідної допомоги судді в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації за відпустки.

20.09.2024 позивачу стало відомо, що відповідач не нарахував їй добові з 01.01.2024 по день відрахування зі штату, а тому сплачувати їх при звільненні не буде.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У поданому відзиві відповідач вказує, що 09.01.2024 Державною судовою адміністрацією України було затверджено Кошторис для Дніпровського апеляційного суду на 2024 рік, в якому не передбачено Код 2250, тобто - витрат на відшкодування видатків на відрядження. Тому відповідач не мав можливості виплачувати позивачці добові за відрядження за період з 01.01.2024 по день її відрахування зі штату ДАС. Також відповідач звертає увагу, що позивачкою до бухгалтерії ДАС надавались звіти про використання коштів на відрядження або під звіт, заповнені не належним чином, а саме не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема, дати складання та реєстраційних даних.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 указом Президента України від 14.12.2005 № 1764/2005 призначена на посаду судді Будьоннівського районного суду міста Донецька строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 13.01.2011 № 2934-VІ обрана на посаду судді Донецького апеляційного суду безстроково.

Рішенням Голови Верховного Суду № 470/0/149-22 від 29.09.2022 позивача було відряджено із Донецького апеляційного суду до Дніпровського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 30.09.2022.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 № 2757/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного суду (відряджена до Дніпровського апеляційного суду для здійснення правосуддя), у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до наказу голови Дніпровського апеляційного суду № 211/к від 20.09.2024 у зв`язку з поданням заяви про відставку, 20.09.2024 позивача відраховано зі штату Дніпровського апеляційного суду.

При звільненні відповідачем на користь ОСОБА_1 було нараховано та сплачено загальну суму 832428,06 грн, яка складається з основного окладу, вислуги років, вихідної допомоги судді в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою та компенсації за відпустки. При цьому відповідачем не нараховано та не виплачено позивачці добові з 01.01.2024 по день відрахування зі штату при звільненні.

Вважаючи бездіяльність Дніпровського апеляційного суду щодо не нарахування з 01.01.2024 по 20.09.2024 та не виплати позивачу добових при звільненні протиправною, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів», далі - Закон №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402) у період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України (ч. 5 ст. 55 Закону № 1402).

Пунктом 56 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 тимчасово встановлено, що в період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює такі повноваження, зокрема: приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються (п. 2)

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Рішенням ВРП від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), далі - рішення № 54/0/15-17, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин)

Пунктом 1 розділу VI вищевказаного рішення встановлено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

В п. 3 розділу VI рішення вказано, що зазначені виплати здійснюються судом, до якого відряджений суддя.

Додатком 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - Постанова № 98, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що сума добових витрат на відрядження в межах України складає 300,00 грн.

Відтак, рішенням ВРП № 54/0/15-17 встановлено, що судді, якого направлено у відрядження для здійснення правосуддя нараховуються та виплачуються добові витрати розмір яких, у межах України, складає 300,00 грн., що не заперечується відповідачем.

Відповідач вказує, що несплата позивачу добових зумовлена відсутністю відповідних бюджетних асигнувань для їх нарахування та виплати, однак суд вказані посилання вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява N 63134/00) від 08.11.2005 ЄСПЛ зауважив п. 23: «… що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.».

Водночас у п. 26 вказаного рішення зазначено: «Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III).».

Відтак, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату спірних коштів, як на підставу для відмови у задоволені позовних вимог є незмістовними.

Щодо посилань відповідача на неналежність оформлення позивачем звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, зокрема, відсутність у таких звітах дати їх складання та реєстраційних даних, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем додано до відзиву звіти про використання коштів щодо позивача за період з 01.01.2024 по 20.09.2024. Отже такі звіти складались і подавались позивачем до Дніпровського апеляційного суду. А тому кожен з поданих позивачем звітів мав перевірятись відповідачем та, за наявності недоліків, повертатись заявниці або остання принаймні мала бути повідомлена про виявлені недоліки.

Жодних доказів про повідомлення ОСОБА_1 про виявлені у звітах недоліки матеріали справи не містять.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 (набуло статусу остаточного 20.01.2012) п. 71: «Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).».

Враховуючи викладене, суд вважає неприйнятними доводи відповідача щодо посилання на недоліки у звітах про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.

Враховуючи вищевикладене, обов`язок відповідача виплатити позивачу добові за час перебування у відрядженні, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому належним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Дніпровського апеляційного суду щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових за період з 01.01.2024 по 20.09.2024 та зобов`язання Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові за час перебування у відрядженні з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно, в порядку і розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців та також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових за період з 01.01.2024 по 20.09.2024.

Зобов`язати Дніпровський апеляційний суд (49030, м. Дніпро, вул. Харківська, буд. 13, код ЄДРПОУ 42270629) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) добові за час перебування у відрядженні з 01.01.2024 по 20.09.2024 включно, в порядку і розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців та також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.