Рішення № 125502910, 05.02.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11436/24

Провадження № 2/761/2040/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошин В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в :

В березні 2024р. позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-6) до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:

1) стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за:

- договором позики № 78534338 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 04 лютого 2023р. (далі по тексту - кредитний договір 1), у розмірі 51155,0 грн.;

- договором про надання споживчого кредиту № 0229-02/2023 від 08 лютого 2023р. (далі по тексту - кредитний договір 2), у розмірі 8929,2 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 04 лютого 2023р. між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено кредитний договір 1, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у національній валюті у розмірі 13000,0 грн. у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника, емітовану банком України; строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на добу.

26 липня 2023р. між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів»» було укладено додаткову угоду № 9 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021р., у відповідності до умов якої первісний кредитор передав за плату належні йому право вимоги, а ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняв право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором 1, укладеним з відповідачем.

08 лютого 2023р. між відповідачем та ТОВ «Аванс Кредит» було укладено кредитний договір 2, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 2800,0 грн., строком на 19 днів, зі сплатою реальної річної процентної ставки - 36,5 % річних.

01 червня 2023р. між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Інвеструм Груп» було укладено договір факторингу № 1062023, у відповідності до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором 2.

27 грудня 2023р. між ТОВ «Інвеструм Груп» та позивачем було укладено договір факторингу № 27122023-1, у відповідності до умов якого кредитор передає (відступає) новому кредитору (позивачу), за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором 2.

Відповідач свої зобов`язання за кредитними договорами 1, 2 належним чином не виконує, щомісячні платежі за кредитними договорами 1, 2 і в термін, встановлений умовами кредитних договорів, не здійснює, решта заборгованості не повертається, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом про стягнення сум заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

13 квітня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 63-78), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що стороною позивача при зверненні до суду з вказаним позовом, не підтверджено належними і допустимими доказами факту укладення, з відповідачем кредитних договорів 1, 2, отримання відповідачем за цими кредитними договорами - суми кредитів у розмірах 13000,0 грн. та 2800,0 грн. відповідно. Крім того, стороною позивача невірно здійснено розрахунок сум заборгованості за кредитними договорами, а саме, не враховано строків на який надавалися кредити, та правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12. До того ж, на думку сторони відповідача, позивачем, не підтверджено, у встановленому законом порядку, набуття права вимоги до відповідача за вище зазначеними кредитними договорами 1, 2, за відповідними договорами факторингу, у зв`язку з чим, позов не підлягає до задоволення.

17 квітня 2024р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 85-105), в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав, наголошуючи, що доводи та аргументи сторони відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки кредитний договір 1 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № НОМЕР_3. Кредитний договір 2 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № НОМЕР_4, при цьому в силу правових позицій Верховного Суду у справі № 234/7159/20, договір про надання кредиту підписаний стороною за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, є підтвердженням укладання між сторонами спірного правочину.

Доводи сторони відповідача про невірний розрахунок сум заборгованості за кредитними договорами 1, 2, на думку сторони позивача є помилковими, оскільки відповідачем не були враховані положення п. 5.3 кредитного договору 1 та п. 6.5. Правил надання грошових коштів у позику, а також положення п. 4.3 кредитного договору 2, та норми ст. ст. 627, 629, 638 ЦК України. Безпідставними також вважає, сторона позивача і аргументи відповідача, що позивач не є новим кредитом за кредитними договорами 1, 2, оскільки такі твердження спростовані матеріалами справи.

22 квітня 2024р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 113-117), які за змістом є аналогічними відзиву на позов.

28 травня 2024р. на адресу суду надійшло клопотання сторони позивача, про приєднання до матеріалів справи детальних розрахунків заборгованості за кредитними договорами 1, 2, а також відомості на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, як за кредитним договором 1, так і за кредитним договором 2 (а.с. 120-131)..

29 травня 2024р. на адресу суду надійшли письмові заперечення сторони відповідача, на зазначене вище клопотання сторони позивача про долучення доказів.

В судове засідання 05 лютого 2025р. сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в прохальній частині позову, сторона позивача клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові та не заперечує проти заочного розгляду справи. Сторона відповідача поважності причин неявки не повідомила.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що:

- 04 лютого 2023р. між відповідачем та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено кредитний договір 1, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у національній валюті у розмірі 13000,0 грн. у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника, емітовану банком України; строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на добу.

- 26 липня 2023р. між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів»» було укладено додаткову угоду № 9 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021р., у відповідності до умов якої первісний кредитор передав за плату належні йому прав вимоги, а ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняв право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором 1, укладеним з відповідачем.

- 08 лютого 2023р. між відповідачем та ТОВ «Аванс Кредит» було укладено кредитний договір 2, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 2800,0 грн., строком на 19 днів, зі сплатою реальної річної процентної ставки - 36,5 % річних.

- 01 червня 2023р. між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Інвеструм Груп» було укладено договір факторингу № 1062023, у відповідності до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором 2.

- 27 грудня 2023р. між ТОВ «Інвеструм Груп» та позивачем було укладено договір факторингу № 27122023-1, у відповідності до умов якого кредитор передає (відступає) новому кредитору (позивачу), за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором 2.

Судом встановлено, що кредитний договір 1 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № НОМЕР_3. Вказана інформація викладена у реквізитах вищезазначеного договору. Кредитний договір 2 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № НОМЕР_4. Вказана інформація викладена у реквізитах вищезазначеного договору.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 131), що первісним кредитором за кредитним договором 2 були виконані умови зобов`язання та перераховані кредитні кошти в розмірі 2800,0 грн. на картковий рахунок, зазначений відповідачем НОМЕР_1 . Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на підтвердження отримання відповідачем, як боржником за кредитним договором 1 суму кредитних коштів у розмірі 13000,0 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитними договорами 1, 2, сума заборгованості відповідача за кредитними договорами 1, 2 становить - 60084,2 грн.:

1) за кредитним договором 1 - 51155,0 грн.: 13000,0 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 38155,0 грн. - сума заборгованості за відсотками;

2) за кредитним договором 2 - 8929,2 грн.: 2800,0 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 6129,2 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020р. № 127/33824/19.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказані висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018р. у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Виписки з рахунків позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором 1, проте вони суду надані не були, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача.

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, за кредитним договором 1, про які заявляє позивач у позові, матеріали справи не містять.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором 1, на який посилався позивач у позові і який досліджувався судом, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.

Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач, враховуючи те, що матеріали справи не містять відомостей отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором 1.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, в частині вимог про стягнення суми заборгованості за кредитним договором 1.

Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором 2, то в цій частині позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи вище наведені висновки Верховного Суду, щодо застосування положень ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв`язку, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягнення сума заборгованості за кредитним договором 2: 2800,0 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 53,2 грн. - відсотки за користування кредитом.

Посилання сторони позивача на положення п. 4.3 кредитного договору 2 (у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в п. 2.3. цього договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 180 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов договору), суд вважає помилковими, оскільки така відповідальність була визначена сторонами в кредитному договорі 2, в силу положень ст. 625 ЦК України та вище наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, однак, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3028,0 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 533, 551, 610, 612, 624, 1054 ЦК України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012р., суд, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 0229-02/2023 від 08 лютого 2023р. у розмірі 2853 /дві тисячі вісімсот п`ятдесят три/ грн. 20 коп.; судовий збір у розмірі 3028,0 /три тисячі двадцять вісім/ грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11 лютого 2025р.

Суддя: