Вирок № 125487981, 28.02.2025, Галицький районний суд м. Львова

461/10307/24

1-кп/461/271/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.02.2025 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши в приміщенні суду кримінальне провадження № 12024141360003002 відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 23.10.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 2008 та 2016 років народження, інвалідності не маючого, не адвоката, не депутата, не нотаріуса, військовозобов`язаного, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Галицького районного суду міста Львова від 24.09.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

де сторонами кримінального провадження є

зі сторони обвинувачення прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

зі сторони захисту

обвинувачений ОСОБА_6 ,

учасник провадження потерпіла особа цивільний позивач ОСОБА_7 ,

за участю прокурора, потерпілої особи та обвинуваченого,

ВСТАНОВИВ:

У вечірню пору доби 22 жовтня 2024 року ОСОБА_6 , перебуваючи у підїзді будинку АДРЕСА_2 , побачив велосипед червоного кольору, який вирішив викрасти. Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_6 , цього ж дня у період часу із 19.20 год. по 19.28 год., перебуваючи у підвальному приміщенні, за вищевказаною адресою, діючи в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, вважаючи, що його дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно викрав велосипед 24 «Storm 2022-13» red (24CJPr - 004367), та який належить ОСОБА_7 , після чого залишив місце події та розпорядився викраденим велосипедом на власний розсуд. Своїми протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв шкоди потерпілій на суму 6500 гривень.

Таким чином, ОСОБА_6 , вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав. Надав суду покази в яких зазначив, що 22 жовтня 2024 року у вечірній час доби він разом з ОСОБА_8 йшли по вулиці Газовій у м. Львові, оскільки у ОСОБА_8 з`явилась гостра потреба сходити в туалет, вони через ворота зайшли в арку будинку, після чого обвинувачений ОСОБА_6 залишився в арці, а ОСОБА_8 зайшов у двір будинку щоби сходити в туалет. Після цього до обвинуваченого ОСОБА_9 звернулись двоє мужчин, віком 30-40 років, які вийшли з під`їзду та були вдягнуті у спортивні штани та теплі куртки, у одного на голові був капюшон, у другого шапка. Дані мужчини запропонували ОСОБА_6 придбати велосипед за 600 грн, та показали йому велосипед червоного кольору, який ОСОБА_6 оглянув на відсутність поломок та після невеликих торгів придбав у них за 500 грн., передавши їм дану суму. Вказав, що перемовини щодо придбання велосипеда та його перебування в арці будинку тривало 10 15 хвилин. Після завершення розмови з мужчинами та придбання велосипеда, ці чоловіки повернулись у під`їзд будинку, а він, не дочекавшись повернення ОСОБА_8 , оскільки вважав, що той вже пішов, вивів велосипед за ворота арки будинку, сів на нього та поїхав додому. Також обвинувачений вказав, що в період перебування в арці будинку, він крім ОСОБА_8 та двох мужчин, які продали йому велосипед, він нікого не бачив. Вказав, що при виході з під`їзду він не зустрічав дитину. В подальшому, через декілька днів, він заклав придбаний велосипед у ломбард за грошову сумі дещо більшу за одну тисячу гривень. Підсумовуючи свої покази вказав, що крадіжку не вчиняв, замок на дверях підвалу в під`їзді не зрізав та в підвал не заходив. Вказав, що оскільки зараз він розуміє, що придбав викрадений велосипед то цивільний позов потерпілої визнає в повному обсязі.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 , повідомила суду, що вона проживає разом з сином та чоловіком. У її сина був велосипед, який зберігався в коридорі підвалу, доступ до якого мали тільки мешканці будинку, оскільки двері в підвал закривались на навісний замок і постійно були закриті, а вхід в підвал здійснюється з під`їзду, вхід в який теж обладнаний кодовим замком, на якому треба натиснути дві кнопки одночасно. Вказала, що даний велосипед червоного кольору вона подарувала сину 11.03.2024 і вартість його становила 6500,00 гривень. Також зазначила, що в кінці жовтня 2024 року, в день викрадення велосипеда, їй близько 19.30 год. подзвонив син та повідомив, що викрали велосипед і він бачив як з під`їзду вийшов мужчина з його велосипедом. Цивільний позов підтримала в повному обсязі та просила його задоволити.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що в день події він разом з обвинуваченим ОСОБА_6 йшли по вулиці, оскільки йому в терміновому порядку потрібно було справити природні потреби, він разом з ОСОБА_6 , зайшли в арку будинку, він пройшов далі у двір і перебував там деякий час за кутом, справляючи свої потреби. Зазначив, що не чув в цей час жодних розмов і ОСОБА_6 не перебував в його полі зору. В подальшому, коли він закінчив справляти природні потреби та почав йти в бік виходу на вулицю то в арці будинку він побачив ОСОБА_6 , який виходив за ворота та вів руками велосипед, а також в арці знаходилась дитина хлопець, худорлявої статури. Також вказав, що він виходячи з арки ніс коробку, коли вийшов через ворота з арки на вулицю то ОСОБА_6 він вже не бачив. Повторно він зустрів ОСОБА_6 вже через декілька днів.

Допитаний в судовому засіданні, в присутності законного представника ОСОБА_10 та психолога ОСОБА_11 , малолітній свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив суду, що 11.03.2024 року мама та вітчим придбали йому велосипед червоно чорного кольору. В день крадіжки, він близько 8 години вечора вертався додому від брата. В той час коли він зайшов в арку будинку, пройшов її, та будучи у дворі будинку підходив до під`їзду, він побачив, що з під`їзду виходить мужчина та виводить його велосипед. Цей мужчина сказав свідку що він купив велосипед, відштовхнув свідка, сів на велосипед і оскільки він для нього був дещо занизький для нього,відштовхуючись ногами від землі поїхав з двору. Після цього свідок побіг додому та зателефонував мамі (потерпілій ОСОБА_7 ), котра прийшовши виявила відсутність велосипеда та те, що відсутній навісний замок на дверях підвалу, викликала поліцію. Також на уточнюючі запитання суду свідок вказав, що події про які він розповідає, мали місце в 2024 році, мужчина, який викрав його велосипед був повністю одягнутий у чорний одяг, нижня частина обличчя була закрита чимось подібним на шарф, на голові був чорний капюшон. Взуття теж було чорного кольору. Також зазначив, що за статурою та голосом обвинувачений ОСОБА_6 подібний на мужчину, який викрав його велосипед. На момент викрадення на велосипеді була подряпина. Зазначив, що в момент викрадення велосипеда крім нього і мужчини, який викрав велосипед, він більше нікого не бачив.

Незважаючи на повне невизнання вини, винуватість ОСОБА_6 у вчиненому кримінальному правопорушенні, окрім зазначених вище показань свідків доводиться зібраними та дослідженими у судовому засіданні наступними доказами:

-Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22.10.2024 року, яким ОСОБА_7 повідомляє про те, що невідома особа о 19.24 год 22.10.2024 року викрала належний їй велосипед вартістю 6500 гривень, за адресою: Львів, вул. Газова, 16 та просить вжити відповідних заходів;

-Протоколом огляду місця події від 22.10.2024 року, яким оглянуто приміщення підвалу за адресою: м. Львів, вул. Газова, 16 та виявлено, що вхід в будинок здійснюється через металеві двері, які закриваються на кодовий замок, в подальшому знаходиться ліворуч вхід в підвальне приміщення, яке зачиняється на навісний замок колодку, яка на момент проведення огляду виявлена не була. Жодних інших речей в підвальному приміщенні виявлено також не було;

-Довідкою по кримінальному провадженню № 12024141360003002 від 22.10.2024 року, складеною за результатами аналізу відеозаписів з камер системи «Безпечне місто», з долученими відео- та фото-матеріалами на оптичному диску, з якої вбачається переміщення обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_8 до моменту вчинення крадіжки велосипеда та після з викраденим майном;

-Протоколом огляду предмету від 06.12.2024, яким оглянуто компакт диск типу DVD-R об`ємом 4.7 GB з наявними на ньому відеозаписами, які здійснені камерою зовнішнього спостереження, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Газова, 14, з якого вбачається як 22.10.2024 обвинувачений ОСОБА_6 разом із свідком ОСОБА_8 заходять в арку будинку № 16 по вул. Газовій у м. Львові та в подальшому ОСОБА_6 з викраденим велосипедом залишає місце події;

-Протоколом проведення слідчого експерименту від 26.12.2024 за участю свідка ОСОБА_8 , з долученим відеозаписом, під час огляду якого вбачається, що під час проведення слідчого експерименту свідок ОСОБА_8 вказує на місце в якому він перебував в дворі будинку АДРЕСА_2 разом з обвинуваченим ОСОБА_6 та вказує, що ОСОБА_6 сам залишив цей двір на велосипеді;

-Відповіддю ТОВ «Ломбард «Кредит Юкрейн» №845/12 від 23.12.2024 року з якої вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 04.11.2024 року звертався до ломбардного відділення ТОВ «Ломбард «Кредит Юкрейн», з приводу закладу велосипеда Crossbike Storm 24`` 2023 / рама 13, на який було звернено стягнення 07.11.2024 року.

Мотиви суду:

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2022 року по справі № 756/10060/17: Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язкуз недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманиху їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Висновки суду:

При перевірці судом кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує положення п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2009 року, яка зазначає, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв`язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп`яніння).

Таким чином підсумовуючи наведене вище, суд в сукупності проаналізувавши покази свідків та потерпілої особи, а також ретельно дослідивши подані стороною обвинувачення письмові докази приходить до висновку, що ОСОБА_6 своїми злочинними умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України і його дії кваліфіковані вірно.

Суд критично ставиться до позиції обвинуваченого, який вказує, що він не викрадав велосипед, а придбав його у двох невідомих мужчин які вийшли до нього з під`їзді, оскільки така позиція обвинуваченого, на думку суду лише спрямована на уникнення покарання за вчинене кримінальне правопорушення та спростовується в сукупності протоколом слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 та показами свідків ОСОБА_8 , який вказує що не чув жодних розмов між ОСОБА_6 та іншими особами та не бачив жодних інших осіб в дворі, крім ОСОБА_6 та дитини хлопчика, а також показами малолітнього свідка ОСОБА_12 , який вказує, що крім ОСОБА_6 він жодних інших осіб в дворі не бачив, а також зазначає, що ОСОБА_6 не просто знаходився на подвір`ї будинку, а виходив з під`їзду, де знаходиться вхід в підвал, в якому зберігався викрадений велосипед. Суд не вбачає підстав для критичного ставлення до показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , а також наявності підстав, за яких останні можуть свідомо вводити суд в оману.

При цьому розгляд кримінального провадження проводився стосовно обвинуваченого в межах пред`явленого йому обвинувачення. При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає повністю доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

При визначенні міри покарання суд враховує приписи ч. 2 ст. 50 КК України, за якимипокарання має на меті не тільки кару і виправлення засудженого, а й запобігання вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

При призначенні покарання ОСОБА_6 , на підставі ст.ст.65-67 КК Українисуд враховує суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином проти власності, дані про особу обвинуваченого, те, що він не працює, має місце постійного проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, не одружений, вчинив злочин під час відбування покарання за попереднім вироком, що свідчить про небажання обвинуваченого змінювати свій світогляд та ставати на шлях виправлення. Суд враховує, той факт, що обвинувачений свідомо вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення незважаючи на те, що раніше він вже притягався до кримінальної відповідальності та незважаючи на це знову вчинив злочин проти власності.

Обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого,відповідно дост. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи конкретні обставини справи, суспільну небезпеку скоєного, посягання на чуже майно, особу обвинуваченого, який тривалий час не бажає ставати на шлях виправлення і продовжив вчиняти корисливі злочини, в тому числі в умовах воєнного стану, суд приходить до висновку про необхідність засудження ОСОБА_6 , до покарання у видіпозбавлення волі з реальним його відбуттям.

Призначення іншого виду покарання, на думку суду, не буде відповідати характеру скоєного кримінального правопорушення, його суспільної небезпеки, не буде належним чином сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним інших злочинів.

Кримінальне правопорушення, що інкримінується ОСОБА_6 вчинено 22.10.2024 року, тобто під час відбування покарання призначеного вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року.

Отже, на час ухвалення даного вироку ОСОБА_6 вже відбув частину покарання, призначеного за вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року і невідбута обвинуваченим частина покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року на час постановлення даного вироку становить 1 рік 6 місяців 24 дні пробаційного нагляду, що згідно до пп. а-1, п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України відповідає 9 місяцям 12 дням позбавлення волі.

У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Оскільки ОСОБА_6 був засуджений вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років пробаційного нагляду, однак вчинив нове кримінальне правопорушення, тому при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі слід визначити остаточне покарання ОСОБА_6 із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК та ст. 72 КК.

Отже, при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 71 КК, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, обставини справи та дані виннуватої особи, ОСОБА_6 слід визначити остаточне покарання із застосуванням ст. 72 КК України шляхом приєднання до знову призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України частини невідбутої частини покарання обвинуваченого за вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2024 року, яка становить 1 рік 6 місяців 24 дні пробаційного нагляду або 9 місяців 12 днів позбавдення волі.

На підставі п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. При цьому невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, зокрема, невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання. А при вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався, - то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.

Визначаючи остаточне покарання за сукупністю вироків суд враховує положення ч. 4 ст. 71 КК України, відповідно до якої воно має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання на підставі ч. 1ст. 71 КК Україниза сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Галицького районного суду міста Львова від 24.09.2024 у виді 6 місяців позбавлення волі, до покарання за цим вироком у виді 5 років позбавлення волі, визначивши до відбування обвинуваченому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Підстав для застосування вимог ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому покарання нижче нижчої межі суд не вбачає.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно дост. 368 КПК Українизобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Арешти на майно в даному кримінальному провадженні не накладались.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Згідно із ч. 5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичній особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Із врахуванням вказаних норм, оскільки обвинуваченим ОСОБА_6 кримінальним правопорушенням завдано матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_7 , цивільний позов слід задовольнити.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Долю речових доказів слід вирішити згідно ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.100, 369-371, 373-376, 381-382, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1, 4 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Галицького районного суду міста Львова від 24 вересня 2024 року, остаточно призначити ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання відраховувати з моменту набрання вироком законної сили та звернення його до виконання.

Цивільний позов потерпілої особи ОСОБА_7 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) заподіяну матеріальну шкоду в сумі 6500 (шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Речові докази по справі:

-два оптичних диска DVD-R ємністю 4.7 GB залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя ОСОБА_14