Рішення № 125486860, 26.02.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/986/2025 Справа № 490/9696/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі судді Гуденко О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін позовну заяву Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги,-

установив:

30.10.2024 року МКП «Миколаївводоканал» звернулось до суду з позовом до відповідачів про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення. Позов обґрунтований тим, що позивач є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Відповідачі, в свою чергу, споживають вказані послуги за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зареєстровані за вказаною адресою. Відповідачі користуються послугами МКП «Водоканал», але оплату за воду та послуги каналізації не здійснюють у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 37 812, 82 грн станом на вересень 2024 року, яка складається з 37 225, 58 грн заборгованості з наданих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та 590,24 грн. абонентської плати, яку позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку , а також стягнути понесені судові витрати: судовий збір в розмірі 3028 грн.

16.12.2024 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну відповідача, в якому зазначає, що власником вказаної квратири є лише вона , її чоловік ОСОБА_3 , та її донька ОСОБА_1 фактично не проживають у вкзааній квратирі та послугами водовідведення не корситувалися , отже є неналежними відповідачами по справі. Просить закрити провадження по спрваві відносно цих відповідачів як неналежних.

26.12.2024 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, в якому відповідачка не погоджується з позовними вимогами МКП «Миколаївводоканал» з огляду на таке. За змістом позовних вимог та розрахунку заборгованості, доданого до позову вбачається, що МКП «Миколаївводоканал» звернулося до суду за стягненням заборгованості за надані послуги з розрахунку тарифу на трьох за реєстрованих осіб за нормою 9,1 куб.м. на одну людину на місяць.

Проте в квартирі відповідачі ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 не проживають та послугами позивача не користуються, а оскільки прилади обліку у квартирі відсутні , то тариф на централізоване водопостачання та водовідведення складає 34,044 грн.

Крім того, з початком повномасштабного вторгнення вона з родинолю була вимушена виїхати за межі миколаєва, тже взагалі ніхто не корситувався послугами позивача, а відповідно до ст. 20 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" вони мають право на несплату вартсоті за житлдово-комунальні послуги за період тимчасової відсутності споживача.

Також зазначає, що з часу повернення до ОСОБА_4 нею було сплачено за послуги МКП "Миколаївводоканал" 13.11.2024 року - 3087 грн, 7000 грн та 230 грн, та 13.12.2024 року у сумі 1000 грн. Також повністю сплачено на рахунок Водоканалу судовий збір у розмірі 3255 грн. Зазначає, що позивачем не доведено, що за цей період були надані послуги належної якості і в заявленому обсязі. Просить відмовити в задволенні позову в повному обсязі.

30.12.2024 року надано відповідь на відзив позивачем до суду , в якому зазначають,що споживачами своєчасно та в повному обсязі не проводилася оплата за надані послуги з водопостачаня , при цьому скарг від споживачів про ненадання послуг не надходило, як не надходило і заяв про припинення водопостачання. Зазначають, що за цей період відповідчаами дійсно був відшкодований судовий збір та частково сплачено борг за надані послуги, отже остатоточно просять стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 30 826,45 грн, з яких заборгованість по абонентській платі 628,32 грн, заборгованість з поточних платежів 30 198,13 грн. До відповіді на відзив додано детальний розрахунок заборгованості.

09.01.2025 року від відповідача ОСОБА_2 , наддійшли заперечення на відповідь на відзив , в яких наголошує, що вона є одноособовим власником квартири за вказаною адресою, про відсутність обов`язку сплачувати за комунальні послуги, яких фактично споживачі не отримували (адже вимушені були виїхати з Миколаєва з початку війни), посилається на обов`язок споживача здійснювати щомісячну оплату за отримані послуги у строк , вказаний законом або договором - в зв`язку з чим просить відмовити у задволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від від 06.11.2024 року відкрито спрощене провадження у справі без проведення судового засідання.

Позивач є виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення у житловий будинок у якому розташована квартира, у якій зареєстровані відповідачі.

Відповідачем надано Акт про пломбування лічильника водопостачання за адресою АДРЕСА_2 від 13.11.2024 року , з якого вбачається, що прилад обліку води вперше встановлений за цією адресою в листопаді 2024 року.

Відповідачка ОСОБА_2 є власником всієї квартири адресою АДРЕСА_2 в цілому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.2003 року.

Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади станом на 06.12.2023 усі відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , а також з 19.03.2016 року дитина 2015 р.н. ОСОБА_5 .

Згідно даних МКП «Миколаївводоканал», відповідачі є споживачами названих послуг позивача. Наведені обставини відповідачами не заперечуються. Судом встановлено, що, за вказаною адресою АДРЕСА_2 , було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для розрахунків за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Позивач у період з 01.09.2010 року по 30.09.2024 року надав послуги загальною вартістю 37225 , 58 грн ( з розрахунку за нормою споживання на трьох осіб , а з серпня 2016 року - з розрахунку на 4-х осіб) та абонентської плати у сумі 590,24 грн. Відповідачі у вказаний період не сплачували за послуги позивача. Матеріалами справи підтверджується, що за вказаною адресою МКП "Миколаївводоканал" за вказаний період не був прийнятий на абонентський облік прилад обліку води, заборгованість нарахована за нормами споживання води .

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 3 ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9.11.2017.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 закону передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п. 5 ч.2 ст. 7 такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про їхнє надання не може бути підставою для звільнення від оплати.

Такий сталий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2023 у справі № 643/17352/20 від 08.03.2023, у справі № 753/20733/19 від 18.05.2020 у справі № 176/456/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 14-280цс18.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами сплату отриманих послуг або не доведе іншого розміру заборгованості.Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції Закону від 24 червня 2004 року № 1875-VІ) передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг.

Відповідачем у відзиві не надано суду жодного доказу того, що у вказаний період за вказаною адресою не споживалися послуги з водопстачання та водовідведення, адже взагалі не надано доказів ані звернення до позивача щодо припинення водопостсачання, ані доказів виїзду за межі Миколаєва (довідка ВПО тощо).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції Закону від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частиною 3 ст. 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Оскільки квартира є приватною власністю, то належним відповідачем є ОСОБА_2 , як власник квартири, відносно якої позивачем надаються послуги з водопостачання. Разом з тим, інші відповідачі ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 є лише зареєстрованими за адресою надання позивачем послуг . Отже, оскільки квартира є приватною власністю, то належним відповідачем є ОСОБА_2 . Схожі висновки про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги із співвласників майна, які зобов`язанні нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, за відсутності іншої домовленості з особами, які не є власниками нерухомого майна, щодо утримання квартири, викладені в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №522/7683/13-ц.

Власність зобов`язує (ч.4 ст.319 ЦК України), тягар утримання майна лежить на співвласниках квартири (ст. 322 ЦК України),відтак ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не є співвласниками квартири, відтак, є неналежними відповідачами за вимогами про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані по квартирі, що є приватною власністю.Член сім`ї власника житла, який проживає разом з ним, має право на користування житлом, обов`язки власника житла на нього не переходять (ст.405 ЦК України).

Відповідно до пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 р. відповідачем не надавалось до Позивача заяв та підтверджувальних документів з питання тимчасової відсутності або заяв на опломбування запірних вентилів у квартирі, не надходило заяв щодо припинення користування послугами, скарг чи претензій також від відповідачів для здійснення перерахунку вартості послуг за період її неподання, надання невідповідної якості не надходило.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, якими є не тільки законні, а й підзаконні нормативно-правові акти. За відсутності таких умов та вимог зобов`язання виконується відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_2 є споживачем комунальної послуги, що надає позивач, оскільки між позивачем і нею встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг постачання холодної води і водовідведення, однак вона не сплачують вартість послуг, що порушує право позивача на отримання коштів за надані послуги у встановлений законодавством строк, та в повному обсязі. За такого, у відповідача виникло зобов`язання сплатити заборгованість за спожиті послуги, а у позивача право вимагати від нього виконання свого обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Нарахування за наданні послуги відбувалось відповідно до затверджених норм згідно благоустрою помешкання, на підставі рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №385 від 26.06.1988 року, №592 від 14.07.2017 року, №661 від 28.07.2021 року, за нормою 9,10/8,94 куб.м. на одну людину на місяць, які діяли у зазначений у заборгованості період.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, які діяли до 1 травня 2022 року, плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання, що установлена органом місцевого самоврядування.

Аналогічні положення містятться в пункті 21 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85), які діяли після 1 травня 2022 року, з урахуванням положень пункту 9 розділу 1 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358).

Загальні положення про плату за комунальні послуги та строки їх внесення передбачені ст.ст. 67, 68 Житлового кодексу України, та визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальнихпослуг є: послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення.

Згідно ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний в тому числі оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею 22 Закону України «Про питну воду та питне водовідведення» встановлено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання;

Згідно п. 47 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затверджених Постановою КМУ №690 від 05.07.2019 року (із мінами та доповненнями) Індивідуальний споживач зокрема зобов`язаний: оплачувати надані послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Відповідно до пунктів 35, 37, 38, 39 вищезазначеної Постанови, плата за послуги, абонентське обслуговування та плата за технічне обслуговування і поточний ремонт внутрішньобудинкових систем централізованого водопостачання та водовідведення багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однією сумою в порядку та розмірах, визначених договором. Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажаннямспоживача оплатапослуг можездійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг.

Відповідно до ст. ст.525,526 ЦК Українизобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань і одностороння зміна умов договору не допускається. Положеннями ст. ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 750/12850/16-ц від 26.09.2018 зазначено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За зазначеним особовим рахунком з лютого 2022 року встановлена також абонентська плата в розмірі 19,04 грн на місяць.

Враховуючи, що приміщення, в якому зареєстровані відповідачі, не було обладнане лічильником обліку , нарахування мали проводитися згідно благоустрою приміщення за нормами споживання на одну особу на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 592 від 14 липня 2017 року - 8,2 куб.м. , та 9,1 куб.м. на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 661 від 28 липня 2021 року .

Розрахунок заборгованості, що наданий представником позивача містить відомості про: норму, об`єм споживання, тариф, суму до сплати, сплачену суму та суму боргу.

Відповідачами не надано до суду доказів того, що вони у встановленому законом порядку відмовилися від надання послуг позивачем, а також не надано доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати.

Заперечення споживача щодо суми заборгованості, нарахованої за відповідними нормами споживання можуть бути визнані обґрунтованими виключно у випадку, коли споживач доведе, що за період нарахування спірної заборгованості облік спожитих послуг відбувався квартирним засобом обліку, який згідно із законом дозволяється застосовувати, тобто який пройшов повірку, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про повірку, або надасть докази того, що він (членів сім`ї споживача) має право на отримання пільги, про які він заздалегідь повідомив надавача послуг.

За такого, суд вважає, що позивачу належить право вимагати оплати наданих послуг від відповідачів саме у розмірі, визначеному на підставі розрахунків, здійснених за нормами споживання за відповідним особовим рахунком - з розрахунку на кількість зареєстрованих осіб - 4 особи, адже ОСОБА_2 , не доведено суду, що зареєстрвоані в квартирі особи там реально не проживали та не корситувалися наданими послугами ( жодних відомостей про інше місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з дитиною суду не надано, і на таке відповідачка навіть не поситлалася у своємол відзиві) , а також за нараховану абонплату.

Між тим, відповідач не повністю розраховувалася за отриманні послуги.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву , заперечуючи проти періоду стягнення фактично заявили про подовжений строку стягнення, тим більше за період воєнного стану, що суд розцінює як заяву про застосування позовної давності.

Як зазначено у Постанові КЦС ВС від 26.06.2019 року у справі № 521/19151/14-ц, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Тобто при солідарному обов`язку будь-який із відповідачів може заявити про застосування позовної давності.

За змістом статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, з урахуванням статті 257 ЦК України, позивач вправі був звернутися до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права з вимогами про стягнення заборгованості, яка утворилася з вересня 2010 року, у строк не пізніше 01 жовтня 2013 року ( і так аналогічно за кожним щомісячним платежем) , позов подано 30.10. 2024 року.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку" і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2024 № 3564-ІХ , яким затверджено Указ Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 05.02.2024 № 49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.02.2024 на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, враховуючи введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2024 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, то період заборгованості з 24 лютого 2019 року по 01.12.2021 року, за який виникла нарахована заборгованість, не виходить за строки позовної давності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, частина позовних вимог стосується стягнення заборгованості за період щодо якого сплив строк позовної давності, а саме з вересня 2010 року по січень 2019 року включно.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим задовольнити позов частково та стягнути на користь позивача заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення за період з лютого 2019 по вересень 2024 включно в загальному розмірі 13 668,26 грн, з яких: 13078,02 грн - заборгованість за водопостачання та водовідведення ( 37225,58 заявлено заборгованості - 12997,55 грн заборгованості до лютого 2019 року - 11 150 грн сплачених відповідчаем в добровільному порядку ) , а також 590,24 грн. абонентської плати .

Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте суд враховує, що відповідачем вже сплачено судовий збір у добровільному порядку.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 18, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про стягненняборгу занадані послуги , заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позов Міськогокомунального підприємства«Миколаївводоканал» (54055,м.Миколаїв,вул.Погранична,161,код ЄДРПОУ31448144)до ОСОБА_2 про стягненняборгу занадані послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» 13 668,26 грн, з яких: 13078,02 грн - заборгованість за водопостачання та водовідведення , 590,24 грн. абонентської плати .

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.А. Гуденко