Рішення № 125470018, 27.02.2025, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №943/2376/24

Провадження №2/943/368/2025

27 лютого 2025 року м.Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді - Коса І.Б.,

секретаря судового засідання - Дутки С.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буську цивільну справу за позовом позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «Іннова Фінанс» через представника за довіреністю Топчий Д.А. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 12 січня 2024 року між сторонами по цій справі укладено Договір про надання грошових коштів у позику №2685500124, за яким відповідачка отримала у кредит грошові кошти в розмірі 5000,00 грн., строком користування на 30 днів, тобто до 11.02.2024 року, який відповідачка зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування цим кредитом у розмірі базової процентної ставки 2,5%, що становить 3750,00 грн. Проте, відповідачка не виконала своїх кредитних зобов`язань перед первісним кредитором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку відповідачка добровільно не погашає, що на день подання цього позову становить загальну суму заборгованості в розмірі 40 000,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту складає 5000 грн.; заборгованість за процентами становить 35000 грн., що нараховані позивачем включно до 17 жовтна 2024 року, зважаючи на пролонгацію цього кредитного договору. Оскільки відповідачка добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою судді від 22.10.2024 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позивач явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, незважаючи на повідомлення судом про дату, час і місце судового засідання, а представник позивача за довіреністю Топчий Д.А. у позовній заяві просить розгляд справи проводити без участі представника позивача, а проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила, а відзиву на позовну заяву не подавала, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла, що в силу вимог ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи згоду представника позивача за довіреністю Топчий Д.А., яка у позовній заяві просить розгляд справи проводити без участі представника позивача та не заперечує проти заочного розгляду справи, а відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання та не з`явилася в судове засідання без повідомлення причин, а тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням частини першої статті 280 ЦПК України.

Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 а звернулася до позивача ТОВ «Іннова Фінанс» з метою отримання кредитних послуг, уклавши Договір про про надання грошових коштів у позику №2685500124 від 12.01.2024, згідно якого позивач направив відповідачці ОСОБА_1 електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор «8w23ftzet» на електронну пошту відповідачки «bozhenalondiukh@gmail.com», підтвердивши таким чином прийняття умов вищевказаного Кредитного договору, тобто уклала із позивачем електронний договір шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

За вищевказаним Договором про надання грошових коштів у позику №2685500124 від 12.01.2024 року відповідачка ОСОБА_1 отримала у позивача ТОВ «Іннова Фінанс» кредит, а саме: грошові кошти в розмірі 5000,00 грн., строком їх користування на 30 днів, тобто до 11.02.2024 року, який відповідачка зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування цим кредитом у розмірі базової процентної ставки 2,5%, що становить 3750,00 грн.

Також судом установлено, що позивач ТОВ «Іннова Фінанс» перерахував на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 грошові кошти згідно Кредитного договору №2685500124 від 12.01.2024 року в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції №19734-1354-81395765 від 12.01.2024.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).

Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.

Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася із умовами електронного Кредитного договору (Договір про надання грошових коштів у позику №2685500124 від 12.01.2024 року), який відповідачка ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором «8w23ftzet» у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», згідно якого відповідачка підтвердила прийняття умов вказаного Кредитного договору шляхом використання нею одноразового ідентифікатора «8w23ftzet», а також отримала у первісного кредитора грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн. шляхом перерахування ТОВ «Іннова Фінанс» цих коштів на картковий рахунок відповідачки, що підтверджується долученою до позовної заяви і наявною у матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції №19734-1354-81395765 від 12.01.2024.

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, як убачається із наявної у матеріалах справи Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №2685500124 від 12.01.2024, що заборгованість ОСОБА_1 становить суму в розмірі 40 000,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту складає 5000 грн.; заборгованість за процентами становить 35000 грн. (проценти нараховувалися по 17.10.2024 року включно).

Разом із тим, судом встановлено, що позивачем ТОВ «Іннова Фінанс» обчислено заборгованість ОСОБА_1 в частині нарахування процентів на загальну суму 35000 грн., які нараховані, як у межах тридцятиденного строку кредитного довору (12.01.2024-11.02.2024), так і через пролонгацію цього кредитного договору, позивач нарахував проценти за користування кредитом після закінчення цього строку, зокрема, у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день такого прострочення по 17 жовтня 2024 року включно.

Проте, суд вважає необгрунтованим згадане нарахування позивачем процентів за користування кредитом після закінчення обумовленого сторонами у п. 1.2 Кредитного договору строку, який становить 30 днів, виходячи із таких мотивів.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п. 1.3, п. 1.4 та/або 1.5 цього Договору, його додатків.

Згідно п. 1.1.4 Кредитного договору дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс») - 0,99% на день (361,35 річних). Процентна ставка згідно п. 1.1.5 Кредитного договору є позаакційна (базова) - 2,99% на день (1091,35% річних), а строк позики (строк дії цього Кредитного договору) становить 30 днів ( п. 1.2 Кредитного договору).

Пунктом 1.3 Кредитного договору передбачено, що орієнтовний строк повернення позики - на останній день дії договору з моменту отримання позики або достроково.

Згідно п. 1.3.1, п. 1.3.2 Кредитного договору дата надання позики - 12.01.2024, а дата повернення позики - 11.02.2024.

Відтак, за умовами Договору про споживчий кредит №101583278 від 02.06.2021 року сторони погодили строк його дії до 17.06.2021 року. Отже, починаючи із зазначеної дати, нарахування процентів за користування кредитом є необґрунтованим. Більше того, що правова підстава, визначена п. 4.2 Кредитного договору, на яку покликається представник позивача, прямо передбачає, що обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає лише після відповідної вимоги кредитодавця, однак жодних належних і допустимих доказів цьому представником позивача до суду надано не було.

Крім того, суд вважає безпідставним нарахування позивачем процентів за спірним кредитом поза межами строку кредитування згідно частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та забезпечується в охоронних правовідносинах щодо прав та інтересів позивача.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, де Судом зроблено висновок, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 зазначила, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відтак, суд вважає помилковими доводи представника позивача щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку дії Кредитного договору та застосування до такого нарахування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, і відповідно, суд вважає безпідставним нарахування позивачем розміру заборгованості по процентах за користування кредитом після спливу строку Договору про споживчий кредит №101583278 від 02.06.2021 року (тобто, після 17.06.2021) правовим позиціям Верховного Суду, зокрема, вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, а покликання представника позивача на п.п. 1.6, 4.2 Кредитного договору, як правову підставу для нарахування процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 5% після закінчення строку повернення кредиту (17.06.2021) та нарахування іншого розміру процентів за період із 18.06.2021 по 16.08.2021, на думку суду, не може застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки відповідний обов`язок позичальника по сплаті таких процентів поставлено у залежність після відповідної вимоги кредитодавця, якої не було.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, умовами договору погоджено строк позики на 30 днів, а також дату повернення позики 11.02.2024 (1.3.2 Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору на періоду строку, визначеного п. 1.2 цього договору, нарахування процентів здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,99% від суми позики за кожен день користування позикою.

У межах строку позики, якщо відбулась пролонгація відповідно до розділу 4 Кредитного договору, застосовується позаакційна (базова) процентна ставка, визначена у п. 1.1.5 цього договору, якщо інше не буде визначено в додатковій угоді, укладеній між сторонами (п. 1.5.1 Кредитного договору).

Пунктом 1.6 Кредитного договору визначено, що у випадку користування позикою понад строк, встановлений п. 1.2 цього договору, з наступного дня після спливу такого строку умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,99% на день перераховуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується позаакційна (базова) процентна ставка у розмірі 2,5% на день від суми позики за кожен день користування позикою.

Отже, наведене дає підстави вважати, що погоджений сторонами строк кредитування, визначений п. 1.2, п. 1.3.2 Кредитного договору, закінчився 11 лютого 2024 року. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази пролонгації договору, у зв`язку із чим, після настання дати повернення позики ТОВ «Іннова Фінанс» втратило право нараховувати позичальнику проценти за користування позикою за межами погодженого тридцятиденного строку дії цього договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що із відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» підлягає стягненню сума процентів за користування кредитом, нарахована у визначений Кредитним договором строк кредитування, а саме із 12.01.2024 до 11.02.2024 (30 днів) із урахуванням невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за ставкою 2,5% за кожен день (п. 1.1.5 Кредитного договору) протягом строку 30 днів (п. 1.2 Кредитного договору), що становить 3750 грн. та визначено п. 1.4.2.1 Кредитного договору (за базовою ставкою за весь строк користування кредитом 3750 грн.).

Виходячи з наведеного, вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом за період із 12.02.2024 до 17.10.2024 включно є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають, а тому суд вважає, що із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн., а також узгоджений сторонами Кредитного договору розмір процентів в сумі 3750 грн., що відповідає припису п. 1.1.5, п. 1.2 цього Договору, що відповідає припису п. 1.5.1 Кредитного договору, а всього із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитом на загальну суму 7450 грн.

Відтак, суд приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитом на загальну суму в розмірі 8750,00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000 грн. та заборгованості за процентами в сумі 3750 грн., що нараховані за передбачений п. 1.2, п. 1.3.2 Кредитного договору строк (30 днів) та відповідає приписам пункту 1.4.2.1 цього договору.

Крім того, представником позивача в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення із відповідачки витрат зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

Приписами частини першої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні цього позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а тому враховуючи часткове задоволення цього позову (8750/42422,40 х 100% = 20,63%), сплачений позивачем судовий збір у сумі 2422,40 грн. підлягає стягненню із відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 499,74 грн. (2422,40х20,63%).

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 280, 354 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість в сумі 8750,00 грн. (вісім тисяч сімсот п`ятдесят гривень) та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, поверх 9, код ЄДРПОУ 44127243).

Представник позивача: Топчий Дар`я Андріївна (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, поверх 9, РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя: І. Б. Кос