Рішення № 125456961, 20.02.2025, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1310/23

Номер провадження 2/556/59/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2025. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.,

при секретарі - Соловей Г.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Грабар С.А.

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Кругліцької В.М.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: служби у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області - Смолій Г.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про повернення дітей у країну прихистку,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області про повернення дітей у країну прихистку.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від спільного шлюбу у них є двоє малолітніх дітей: син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач 11 січня 2022 року виїхав на заробітки в Німеччину. Після повномасштабного вторгнення російської федерації на Україну та проголошення в Україні воєнного стану, внаслідок чого виникла реальна небезпека для здоров`я та життя його неповнолітніх дітей, дружина разом із їх спільними дітьми,15 березня 2022 року приїхали до нього в Німеччину, країну яка надала їм прихисток. Позивач винаймав двокімнатну квартиру, діти навчалися в початковій школі в м. Тросдорф.

Окрім того, держава Німеччина забезпечувала його сім`ю безкоштовним медичним страхуванням та іншими видами страхування. Також його сім`ї було призначено допомогу в розмірі 2160 євро. Окрім того, позивач працював, отримував офіційний дохід в розмірі 600 євро. Таким чином, його сім`я на території Німеччини була повністю матеріально забезпечена, а діти мали якісну освіту, медичне страхування, повноцінне якісне харчування та одяг.

24 жовтня 2022 року о 11 год., коли ОСОБА_4 перебував на роботі, йому зателефонували із школи та повідомили, що діти не з`явилися до школи. Коли позивач повернувся додому, то виявив, що його дружила забрала дітей та біля 3000 євро і втекла в невідомому напрямку.

Позивач відразу звернувся до органів поліції в місті Тросдорф із заявою про викрадення дітей.

Через тиждень, до нього зателефонувала відповідачка та повідомила, що вона з дітьми перебуває в Україні, в с. Довговоля Вараського району Рівненської області, в будинку своїх батьків. Також сказала, що не буде їхати у Німеччину, тобто, вона без його згоди змінила місце проживання їх спільних дітей, чим порушила право дітей на належне виховання обома батьками.

Відповідачка категорично відмовляється повертати дітей до держави, яка надала їм прихисток.

08 лютого 2023 року він звернувся до Федерального управління юстиції ФРН із заявою про повернення дітей до місця їх прихистку. Вважає, що його дружина незаконно утримує дітей на території України, що підпадає під дію Конвенції 1980 року.

Також позивач подав до німецьких правоохоронних органів заяву про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

В Україні діти перебувають під великим ризиком воєнних дій в регіоні, де зараз проживають. Окрім того, діти проживають в житловому будинку без належних побутових умов, у скрутному матеріальному становищі, мати не працює, діти не належно готуються до уроків та не мають можливостей для розвитку та духовного збагачення.

Водночас позивач, коли діти перебували в Німеччині, надавав їм належні умови для проживання, займався їх вихованням, створював для них всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку.

На підставі наведеного просить винести рішення, яким визнати незаконним утримання ОСОБА_1 на території України їх малолітнього сина ОСОБА_5 та малолітньої доньки ОСОБА_6 .

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 на територію Німеччини, держави яка надала їм прихисток.

Вказаний позов надійшов до суду 09 травня 2023 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 29 травня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 серпня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року зупинено провадження по цивільній справі №556/1310/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про повернення дітей у країну прихисткудо набрання законної сили судовим рішенням у справі №556/1632/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про визначення місця проживання дітей разом з батьком.

13 лютого 2024 року відновлено провадження в справі та призначено судове засідання. (ухвала Володимирецького районного суду Рівненської області від 13.02.2024)

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Заболотна Г.В. підтримала заявлені вимоги і надала пояснення в межах пред`явленого позову. У зв`язку з військовими діями на території України, з метою забезпечення безпеки неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 на початку березня 2022 року вивіз дружину і дітей - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до Німеччини, в країну, яка надала їм прихисток. Позивач працював, винаймав квартиру, діти ходили в школу, держава Німеччина призначила сім`ї допомогу, забезпечила безкоштовним медичним страхуванням. 24.10.2022 відповідачка забрала дітей і втекла, і лише на початку листопада 2022 року повідомила, що перебуває в Україні, в будинку своєї матері - в с. Довговоля Володимирецького району.

Таким чином відповідачка порушила право дітей на належне виховання обома батьками. Остання не може матеріально забезпечити дітей, немає умов для нормального проживання.

Позивач створив необхідні умови для проживання та розвитку дітей в Німеччині, а тому просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 надав суду аналогічні покази. У зв`язку з військовими діями на території України, виникла реальна небезпека для здоров`я та життя дітей. Син та дочка проживають в неналежних умовах, відповідачка живе з співмешканцем, родила від нього дитину, ніде не працює, перешкоджає йому спілкуватися з дітьми. В Німеччині він створив хороші умови для проживання, навчання та розвитку дітей. Вважає, що відповідачка незаконно утримує дітей на території України і просить повернути їх в країну прихистку. З цього приводу він звертався до Федерального управління юстиції ФРН, німецьких правоохоронних органів, Міністерства юстиції України, про що долучив до позовної заяви відповідні докази.

Представник відповідача - адвокат Кругліцька В.М. позовні вимоги не визнала, вважає їх безпідставними. Саме повномасштабне вторгнення росії, не є підставою для повернення дітей у країну прихистку. Батькові ніхто не перешкоджає брати участь у вихованні дітей. Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 10.10.2023, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, відмовлено в повному обсязі.

Вважає, що не доведено факт незаконного вивезення дітей з країни прихистку, не встановлено, що діти перебувають у небезпечних умовах.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, ствердила, що діти скаржилися, що їм важко вчитися в Німеччині. Тут, в Україні, їй допомагають батьки, чоловік, з яким вона проживає. Діти ходять в школу, навчаються, мають друзів. Вона не перешкоджає позивачу спілкуватися з дітьми.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - служби у справах дітей Володимирецької селищної ради, у судовому засіданні підтримала Висновок щодо розв`язання спору про повернення дітей в країну прихистку. Орган опіки і піклування Володимирецької селищної ради вважає доцільним та таким, що відповідатиме інтересам дітей не повертати їх до країни прихистку. Повернення дітей батьку, в іншу країну, поставить під загрозу заподіяння малолітнім фізичної та психологічної шкоди. Діти мають стійкий емоційний зв`язок саме з матір`ю. Батькові ніщо не перешкоджає спілкуватися з дітьми, приймати участь у їх вихованні. А останній надсилає на адресу служби всілякі скарги, погрози, образи.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 ствердила, що вона є бабусею малолітніх - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Відповідачка сказала, що повернулася в Україну, так як ОСОБА_1 її ображав. Остання тисне на дітей, вони говорять те, що вчить їх мати. Позивач матеріально допомагає дітям, закупив канцелярські приладдя до школи. На даний час відповідачка живе з іншим чоловіком, родила від нього дитину.

Свідок ОСОБА_8 заступник директора по виховній роботі Довговільського ліцею, де навчаються діти, суду пояснила, що оплату за харчування дітей - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 у 2023, 2024 роках проводив батько. Діти забезпечені шкільними приладдями. Безпосередньо з дітьми спілкується класний керівник.

Свідок ОСОБА_11 , вчитель початкових класів Довговільського ліцею, пояснила, що 14.11.2023 до неї в клас привели ОСОБА_6 . Дитина не знала ні букв, ні цифр. Мати говорила, що дівчинка ходила в перший клас, виїхали в Німеччину, там в школу не ходила. ОСОБА_11 займалася з дитиною кожен день. На даний час ОСОБА_6 на інклюзивному навчанні, і має додаткові корекційні години. Мати цікавиться дітьми, займається їх вихованням, телефонує в школу. Діти ходять чисті, охайні, виконують домашні завдання, мати турбується про них. Вони прив`язані до матері. Не хочуть до бабусі, тому що бояться, що їх заберуть до батька. Їхати до батька не хочуть, говорять, що тато ображав маму, бив, були сварки.

Психолог і соціальний педагог працювали з цими дітьми. Ходили додому до відповідачки, там були створені всі умови для дітей. Батько ОСОБА_12 вже більше року до ОСОБА_11 , як класного керівника, не телефонує, не цікавиться дочкою, однак постійно пише у телефоні всілякі погрози, образи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи, свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав:

05.10.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 (шлюбне прізвище ОСОБА_13 ) було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Вила-Ярузької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, актовий запис № 05.

Також судом встановлено, що сторони по справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 .

Діти народилися в Україні, є громадянами України.

В березні 2022 року відповідачка разом із малолітніми дітьми виїхали в Німеччину, де вже перебував ОСОБА_1 та проживали в м.Тросдорф, де діти відвідували початкову школу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідував 02с клас, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - 01b клас,що підтверджуються перекладеними копіями Академічних довідок початкової школи від 20.10.2022.

Згідно довідки №124 від 05 квітня 2023 року, виданої Бабчинецькою сільською радою Могилів-Подільського району Вінницької області, ОСОБА_1 та неповнолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Акту обстеження умов проживання дітей у сім"ї ОСОБА_1 від 24.08.2023, складеного комісією у складі начальника служби у справах дітей ОСОБА_20, спеціаліста служби у справах дітей ОСОБА_15 , в.о.директора ЦСС ОСОБА_16 , умови проживання дітей в АДРЕСА_2 , задовільні. Наявна побутова техніка, продукти та гаряче харчування. Засобами гігієни забезпечені. Окреме місце для сну має ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - спільно з мамою. Місце для зберігання речей наявне, під місце для навчання облаштовано кухонний стіл. Мати про дітей дбає у міру своїх можливостей, самостійного доходу не має. Батько надсилав продуктові набори, кошти на лікування,тощо. Діти прихильні більше до матері.

Відповідно до Висновку щодо розв`язання спору про повернення дітей у країну прихистку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області №84 від 28 червня 2023 року, з листопада 2022 року Службі у справах дітей стало відомо про перебування сім"ї ОСОБА_13 в селі Довговоля. 21.11 та 29.11.2022 батько дітей, ОСОБА_4 , звернувся до Служби із заявами, у яких повідомляв про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків та те, що мати чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми. Щодо невиконання батьківських обов`язків матір`ю - факти не підтвердились, а 13.12.2022 питання «Про усунення перешкод у спілкуванні» було розглянуте на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, де було прийняте рішення № 35 про визначення часу для спілкування засобами зв`язку та рекомендовано матері не чинити перешкод у спілкуванні батька з дітьми.

3 метою забезпечення належного утримання дітей, питання стану виконання батьківських обов`язків було розглянуте на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на якому прийняте рішення № 13 від 21.03.2023 про попередження батьків про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків та взяття селищним центром соціальних служб на облік сім`ї ОСОБА_4 як таку, що опинилася в складних життєвих обставинах.

Зі слів ОСОБА_4 , по приїзду в Україну сім`я жила на заощадження, накопичені у ФРН, а вже орієнтовно з кінця зими до червня 2023 року виключно на кошти, які надсилав чоловік та допомогу рідних.

Відповідно до характеристики від 17.03.2023 № 106, виданої Вила-Ярузьким старостинським округом Бабчинецької сільської ради ОСОБА_1 як батько, в повній мірі виконував свої батьківські обов`язки відносно малолітніх дітей, приймав участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні сім`ї.

Мати намагається у міру своїх можливостей забезпечити належні умови проживання, навчання та розвитку для дітей, проте довідки про доходи не надала, власного житла не має. Зі слів ОСОБА_4 , будь-які заощадження відсутні, на даний час має неофіційний сезонний підробіток, продуктові набори та подарунки на свята, кошти на лікування надсилає бабуся дітей ОСОБА_7 . Батько, через продавчиню місцевого магазину, купує для дітей продукти харчування, переважно ласощі.

25.04.2023 до Служби у справах дітей надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо визначення місця проживання дітей з матір`ю та режиму побачень батька з дітьми, а 03.05.2023 року надійшла заява від адвоката Войткової-Головенко Ю.В., що представляє інтереси ОСОБА_1 , щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 за місцем його тимчасового проживання у ФРН.

Відповідно до ч.3 ст. 19 Сімейного кодексу України звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. На даний час розгляд вищезгаданих заяв припинено, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою, щодо визначення місця проживання дітей з ним, до суду.

Зі слів ОСОБА_4 , чоловік повертатися в Україну не бажає, оскільки є військовозобов`язаним та таким чином ухиляється від мобілізації. На її думку, наклепи зі сторони батька та його вчинки, не сприяють гармонійному розвитку їхніх дітей та є поганим прикладом для наслідування, а його аморальна поведінка, психологічний тиск, постійні образи та погрози при дитині не дозволяють їй довіряти чоловіку виховання дітей.

Місцем реєстрації громадянки ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики від 07.06.2023 року № 309, виданої виконкомом Володимирецької селищної ради, громадянка ОСОБА_1 спиртних напоїв не вживає, на неналежне виконання батьківських обов`язків від сусідів чи жителів села скарг не надходило, за час проживання на території громади зарекомендувала себе посередньо. Не працює,

Відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного хворого, надісланих Володимирецькою БЛ від 08.06.2023 № 742/01-20/23, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спостерігаються у лікаря-педіатра ОСОБА_17 , У зимово-весняний період обоє хворіють простудними захворюваннями, переважно лікуються амбулаторно. В ОСОБА_3 виявлено затримку психомовного розвитку. Мама постійно з`являється на медичні огляди, рекомендації щодо лікування виконує.

Згідно з актом оцінки потреб сім`ї ОСОБА_4 № 113 від 12.06.2023, наданого селищним центром соціальних служб: діти почувають себе добре, забезпечені речами першої необхідності, мають мінімальний набір сезонного одягу та частковий запас продуктів. Мати зобов`язалася придбати все необхідне. Наявне гаряче харчування. Зі слів дітей, вони не хочуть тісного спілкування з батьком, дається взнаки проживання в різних країнах та наявність колишніх образ.

Діти навчаються в Довговільському ЗЗСО І-ІІІ ступенів, ОСОБА_2 переведено до 4 класу, ОСОБА_3 - до 3. Відповідно до психолого-педагогічних характеристик на дітей від 08.06.2023, хлопчик має достатньо-середній рівень розвитку, дівчинка - низький, навчається на інклюзивній формі навчання, вже має значні успіхи з читання та написання. Діти мають позитивний емоційний стан під час перебування на навчальних заняттях. Мама дбає про добробут дітей, почала більше часу приділяти навчанню ОСОБА_3 , але в ОСОБА_2 часто не виконані домашні завдання або виконані з великою кількістю помилок. Діти пропускають заняття лише з поважних причин, тільки через хворобу. За результатами психологічних та соціально-педагогічних досліджень, діти більш схильні до матері, мріють про міцну сім`ю, де проживатимуть разом з мамою, проте готові їздити разом в гості до бабусі у Вінницьку область.

Діти від народження до березня 2022 року проживали на Вінничині, поруч з дідусем та бабусею, за час проживання було встановлено тісні родинні зв`язки та різного роду сприяння та допомога бабусі у вихованні та утриманні онуків.

З метою підготовки висновку щодо вирішення спору та захисту якнайкращих інтересів дітей, ОСОБА_1 був повідомлений Службою у справах дітей листом від 06.06.2023 № 200 щодо надання необхідних документів у найкоротші терміни. Також його поінформовано, що документи повинні бути перекладені, засвідчені та надіслані належним чином. Жодних документальних доказів щодо створення батьком належних умов для виховання та утримання дітей у ФРН не надано, обстежити та дослідити умови проживання, створені для дітей, в ОСОБА_1 за межами країни немає можливості, як і встановити чи має він самостійний дохід. Центр соціальних служб не може забезпечити проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності батька виконувати обов`язки з виховання дітей та догляду за ними. Запити до Посольства України у ФРН від 27.02.2023 №вих.-559/03-30/23 та до Міністерства закордонних справ від 04.05.2023 №вих.-1173/03-30/23 щодо сприяння в отриманні інформації від Посольства України у ФРН про існування причин, що унеможливлюють виїзд із ФРН до України громадянина ОСОБА_1 , з метою відвідування та участі у вихованні дітей, вказавши чи мають місце факти вчинення правопорушень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на території ФРН, залишились без відповіді.

З метою з`ясування особистої прихильності дітей до батьків в бесіді з працівниками Служби у справах дітей та селищного центру соціальних служб, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили, що з татом жити не бажають, що їм тяжко вчити німецьку мову, що тато п`є та б`ється, що їм добре поряд з мамою, вони мають тут друзів, з якими спілкуються рідною мовою, як і з сімейним оточенням, та тут відчувають себе в безпеці. Попри можливі комфортніші умови проживання в Німеччині та кращий добробут, діти обирають життя тут, бо там немає друзів, чужа країна, мова і все чуже та невідоме. Надаючи пояснення, діти віддають перевагу на користь проживання з мамою в Україні.

Зваживши усі обставини щодо розв`язання спору, врахувавши думку дітей, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , стосовно повернення та те, що діти в Україні перебувають у відносно безпечному регіоні, який, зокрема, приймає внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій, вони не утримуються всупереч їхньої волі, спілкуються з батьком у телефонному режимі та за допомогою технічних засобів зв`язку. Також батько вільно може приїхати в Україну до дітей. Дружина не створює перешкод у спілкуванні батька з дітьми, не заперечує щодо його участі у вихованні. Батько не втрачає можливості брати активну участь у вихованні дітей, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан, зміцнення і покращення їхнього здоров`я, фізичний і моральний стан. Права одного з батьків не можна виділяти як першочергові, коли мова йде про захист якнайкращих інтересів дитини.

Виходячи з принципу рівності прав батьків у вихованні дитини та принципу забезпечення найважливіших інтересів дитини, враховуючи обставини, що країна, яка надала прихисток, не є країною постійного місця проживання дітей, права дітей на піклування не порушені, діти вже прижилися у своєму новому середовищі, перебувають у психологічно благополучному психоемоційному стані, висловлюють бажання проживати спільно з матір`ю, заперечують проти повернення до ФРН та досягли такого віку та рівня зрілості, при якому слід брати до уваги їхню думку (частина друга ст. 13 Конвенції), існує серйозний ризик того, що повернення поставить дітей під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дітей нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13 Конвенції) орган опіки та піклування Володимирецької селищної ради вважає доцільним та таким, що відповідатиме інтересам дітей не повертати до країни прихистку та намагатися дружно вирішити спірне питання, оскільки діти мають повне право на належне виховання обома батьками.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , про визначення місця проживання дитини разом з батьком відмовлено в повному обсязі.

Малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передати на виховання та проживання бабі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , пенсіонерці, яка проживає в АДРЕСА_1 .

Постановою Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2024 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кругліцької Валентини Михайлівни задоволено. Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року, в частині передання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на виховання та проживання бабі - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , пенсіонерці, яка проживає в АДРЕСА_1 , скасовано.

У задоволенні заяви третьої особи - ОСОБА_7 про передання їй малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено.

У решті - рішення суду залишено без змін, а саме взадоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 про визначення місця проживання дитини разом з батьком відмовлено в повному обсязі.

Рішення набрало законної сили - 25 січня 2024 року.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. ( постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року, справа № 520/11429/17 , провадження № 61-19719св19, постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року, справа № 641/1793/17, провадження № 61-15766св19)

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, вище згаданим, рішенням, що набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_18 у визначенню місця проживання дітей разом із батьком, а тому дані факти не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Також позивачем не надано доказів щодо створення батьком належних умов для виховання та утримання дітей у ФРН.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком неповнолітніх дітей вимоги про їх повернення до Німеччини згідно з правилами Гаазької конвенції 1980 року.

І як зазначено у Постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року, у справі №607/23708/21, правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».

Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання;

b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);

по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);

по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.

Вищевказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у Постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.

Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов`язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.

Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо. (Постанова Верховного суду від 20 вересня 2023року у справі № 127/17880/22)

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду про необхідність врахування фактичного місця проживання дитини під час вирішення питання щодо забезпечення найкращих інтересів дитини, викладеними в постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) та у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18337св21), від 06 липня 2022 року у справі № 333/3895/19 (провадження № 61-20904св21), від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 (провадження № 61-6421сво23).

У статті 50 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Гаазька конвенція 1996 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій.

Гаазька конвенція 1996 року укріплює Гаазьку конвенцію 1980 року, підкреслюючи первинну роль органів влади Договірної держави постійного місця проживання дитини у прийняття рішень про заходи, які можуть бути необхідні для довгострокового захисту дитини.

Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі №607/23708/21 зазначено що, звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Як встановлено в судовому засіданні малолітні - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 народилися в Україні, проживали в Україні до березня 2022 року, мають сталі сімейні зв"язки.

Враховуючи вказані норми міжнародного і цивільного права, а також те, що на момент пред`явлення позову, малолітні діти проживають на території України разом із матір`ю, що свідчить про те, що Україна є звичайним місцем їх проживання в розумінні частини першої статті 5 Гаазької конвенції 1996 року, спір між сторонами підлягає під юрисдикцію суддів України.

ОСОБА_1 звертався до Міністерства юстиції України з заявою про забезпечення повернення дітей з України до ФРН. Згідно долучених позивачем відповідей, йому рекомендовано звернутися до компетентного суду України з позовом про повернення дітей.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини 1989 року), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року).

Відповідно до статті 8 цієї Конвенції 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції 1950 року, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року Гаазькою Конвенцією 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов`язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95, рішення від 25 січня 2000 року; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51, рішення від 01 лютого 1997 року; та «Maumousseau та Washington», § 60, рішення від 06 грудня 2007 року) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire», § 72; «Maumousseau та Washington» рішення від 06 грудня 2007 року, і «Neulinger та Shuruk», § 132, рішення від 06 липня 2010 року), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67, рішення від 12 листопада 2008 року).

Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62, рішення від 6 грудня 2007 року), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.

Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 14-21звц21) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції 1950 року при вирішенні судом справи.

У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk», рішення від 06 липня 2010 року).

Спірні правовідносини необхідно вирішувати виходячи із найкращих інтересів малолітньої дитини.

А як зазначено в Постанові Верховного Суду від 27.01.2019 у справі №752/24280/17, недоведеність того, що певна держава була постійним місцем проживання дитини до моменту її виїзду в Україну, а також, враховуючи, що з часу переміщення дитини до часу розгляду справи судом пройшло більше двох років, дитина прижилася в новому середовищі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки наявні передбачені Конвенцією виключні підстави для відмови у визнанні утримування дитини незаконним та її поверненні у пену державу.

Судом встановлено, що повернення дітей - ОСОБА_19 та ОСОБА_6 у Німеччину, де діти мали тимчасове місце проживання виключно за місцем роботи батька, нанесе більшої шкоди їх інтересам, усталеному побуту, моральному, фізичному розвитку, ніж їх залишення за постійним місцем проживання в Україні.

Щодо зазначення позивачем у позові на безпекову ситуацію в Україні, ведення воєнних дій на території України, а саме на території, де проживають діти, то судом встановлено наступне.

ЄСПЛ у справі "Х проти Латвії" ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункти 101, 107)) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування цієї Конвенції (стаття 13 (а) та існування "серйозного ризику" (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 Конвенції національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого суд розглядає відповідно до вказаної Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою. Стаття 8 Конвенції покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про "серйозний ризик" для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення з наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.

Судом встановлено, що за місцем постійного проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в Україні: с. Довговоля , Вараського району Рівненської області бойові дії не ведуться, а тому загрозлива безпекова ситуація, відсутня.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд надавши оцінку усім доказам у справі, у тому числі Висновку органу опіки та піклування, встановивши фактичні обставини у справі, виходячи із найкращих інтересів дітей, дійшов до висновку про те, що неповнолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уже прижилися у своєму новому середовищі, в якому знаходяться більше одного року, відвідують школу, перебувають на обліку у лікаря. Також суд враховує тісний емоційний та психологічний зв"язок між матір"ю та дітьми. Можлива розлука дочки і сина, які є малолітніми, із матір`ю і зміна місця проживання з України до ФРН, де вони нікого не знають, не володіють німецькою мовою, оскільки розуміють лише українську мову, яку чують від матері і сімейного середовища, від вчителів та друзів, буде для них стресовою ситуацією, яка негативно вплине на їх психологічний та фізичний розвиток.

Отже існують реальні ризики того, що повернення дітей до Німеччини, негативно вплине на дітей, спричинить їм психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню якнайкращих їх інтересів. Малолітні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянами України, народились і проживали в Україні до виїзду в ФРН в березні 2022 року.

Діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уже прижилися у своєму новому середовищі, в Україні, де вони народилися і раніше проживали, і в якому знаходяться більше одного року , а тому повернення дітей у ФРН загрожує заподіянням їм психічної шкоди й створить для них нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року). Отже, відповідачка надала достатні й належні докази, які судом оцінено у сукупності та взаємозв`язку із іншими доказами, на спростування позову, що є її процесуальним обов`язком (стаття 13 Гаазької Конвенції 1980 року)

Посилання позивача на порушення його прав як батька малолітніх дітей не є підставою для повернення дітей у Німеччину, в країну прихистку. При цьому відсутні будь-які перешкоди участі позивача у житті сина та дочки та відвідування їх за місцем проживання дітей.

Оскільки встановлена Гаазькою Конвенцією презумпція повернення дитини не є абсолютною, на підставі поданих сторонами доказів, суд прийшов до висновку, що повернення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у Німеччину, де діти мали тимчасове місце проживання разом із матір`ю, і за умови категоричного заперечення дітьми проти повернення, нанесе більшої шкоди їх інтересам, моральному та фізичному розвитку, ніж їх залишення за постійним місцем проживання в Україні, враховуючи, що з часу переміщення дітей до часу розгляду справи судом пройшло більше двох років та діти прижилася в цьому середовищі, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про повернення дітей у країну прихистку, слід відмовити.

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі наведеного, керуючись ст. 9 Конституції України, ст. 15, 19 Закону України "Про міжнародні договори і угоди", ст.ст. 3, 9 ч.1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 1, 3, 12, 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, ст.ст. 10, 59, 60, 131, 141, 169, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд,

Ухвалив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про повернення дітей у країну прихистку, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2025 року.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , електрона адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області: місцезнаходження: селище Володимирець, вул. Повстанців,21, Вараський район, Рівненська область.