Рішення № 125455859, 27.02.2025, Бородянський районний суд Київської області

Справа № 939/1581/23

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2025 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі : головуючої - судді Міланіч А.М.

при секретарі - Слухай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона (позивачка) володіє на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 3221080500:03:003:0119, що розташована за адресою СТ «Полісся-2006», Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області по АДРЕСА_1 . На зазначеній земельній ділянці знаходиться житловий будинок, який не був введений в експлуатаццію. Вона (позивачка) проживала в цьому будинку разом зі своєю родиною, чоловіком та двома синами з 2021 року і до повномаштабного вторгнення Російської Федерації на територію України. Під час збройної агресії з боку Російської Федерації проти України, вищезазначений будинок був пошкоджений, що неуможливлює його експлуатацію в подальшому та позбавило її сім`ю житла. Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюди прояви насильсьва та порушення прав людини на території України, призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання у власному будинку. Життя до військово нападу було налагодженим, матеріально забазпеченим, мала можливість вести повноцінне життя на рідній землі, у власному будинку, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, котрі гарантовані кожній людині.

Тому, просила стягнути з відповідача на її (позивачки) користь на відшкодування завданої внаслідок пошкодження її майна під час збройної агресії з боку РФ проти України майнової шкоди 11 973 000 грн. та моральної шкоди 1 954 865 грн.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

11 жовтня 2023 року від представника позивача Гетьман Н.О. надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій остання просила збільшити позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків до 199112354 грн.

28 листопада 2023 року від представника позивача Гетьман Н.О. надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій остання просила стягнути з російської федерації матеріальні та моральні збитки на користь позивача у розмірі 19 912 324 грн. (що за офіційним курсом НБУ становить 502 076 євро), визначеному за результатами судово-будівельної експертизи.

27 червня 2024 року від представника позивача Гетьман Н.О. надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій остання просила стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації компенсацію, що становить 13 168 862,90 грн., що складає різницю між фактичною вартістю об`єкта та вартістю, зазначеною у отриманому позивачкою житловому сертифікаті.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гетьман Н.О. у судовому засіданні позов, з урахуванням заяви про змешення позовних вимог, підтримала і викладене підтвердила.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, відзив на позов не надав.

Вислухавши пояснення предстаника позивачки, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою: СТ «Полісся» Блиставицької сільської ради /а.с.16-23,24-25/.

З акту депутата Бучанської міської ради від 30 травня 2022 року, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником нерухомого майна, що знаходится за адресою: АДРЕСА_2 , з 2021 року і по теперішній час, проживає разом з родиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с.7/.

Із акту обстеження неруховомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричиненою військовою агресією Російської Федерації від 30 травня 2022 року, складеного виконавчим комітетом Бучанської міської ради, будинок за адресою: СТ «Полісся-2006», Блиставицької сільської ради АДРЕСА_2, пошкоджений внаслідок прямого влучення боєприпасу /а.с.10-13/.

Згідно з висновком експерта № 23в/22 від 09 червня 2023 року за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи, вартість відновлювального ремонту, пошкодженого під час збройної агресії Російської Федерації, закінченого будівництвом дачного будинку літ.А з гостьовим будинком літ.Б в приватному котеджному містечку садового товариства «Полісся-2006» в с.Блиставиця, Бучанського району, Київської області, розташованого на земельній ділянці площею 0,1200 га з кадастровим № 3221080500:03:003:0119, що належить ОСОБА_1 , становить 18768260 грн. Вартість матеріальних збитків, за результатами пошкодження під час збройної агресії російської федерації, закінченого будівництвом дачного будинку літ.А з гостьовим будинком літ.Б в приватному котеджному містечку садового товариства «Полісся-2006» в с.Блиставиця, Бучанського району Київської області, розташованого на земельній ділянці площею 0,1200 га, з кадастровим № 3221080500:03:003:0119, що належить ОСОБА_1 , становить 19912354 грн. /а.с.89-134/.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на спричинення їй матеріальної та моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації, внаслідок чого було зруйновано її будинок, який є непридатним для подальшого проживання та користування.

Зобов`язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Загальновідомим є факт проведення бойових дій на території Бучанського району військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24 лютого 2022 року. Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово оукпованих територій України від 22 грудня 2022 року № 300, з послідуючими змінами, с.Блиставиця Бучанського району Київської області перебувало в окупації з 24 лютого 2022 року по 1 квітня 2022 року.

Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).

Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації був пошкоджений будинок позивачки внаслідок прямого влучання боєприпасу.

З урахуванням наведеного, з відповідача Російської Федерації на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана державою-агресором Російською Федерацією в сумі 13 168 862,87 грн. (19 912 354 грн. - 6 743 491,13 грн.).

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Тому, беручи до уваги перебування позивачки у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвела до пошкодження власного будинку, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди в сумі 1 505399 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.

Оскільки позивачка при поданні позову була звільнена від сплати судового збору, то відповідно до ст.141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача Російської Федерації на користь держави.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід бюджету судовий збір в розмірі 15 140 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166,1167 ЦК України, ст. 10-13, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на відшкодування майнової шкоди 13 168 862 (тринадцять мільйонів сто шістдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят дві) гривні 87 копійок та на відшкодування моральної шкоди 1 505399 (один мільйон п`ятсот п`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з держави Російська Федерація в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Повне рішення суду складено 27 лютого 2025 року.

Головуючий-суддяА.Міланіч