Ухвала суду № 125454695, 27.02.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/14348/23

Провадження № 2-р/204/2/25

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2025 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши заяву представниці позивачки ОСОБА_1 адвокатки Шеремет Марії Олегівни, про стягнення витрат на правову допомогу, -

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних грошових коштів.

04 лютого 2025 року ухвалою суду представнику АТ «КБ «Приватбанк» відмовлено у роз`ясненні рішення суду у вказаній справі від 30 квітня 2024 року.

Представницею позивачки ОСОБА_1 адвокаткою Шеремет М.О., до суду було подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану при розгляді заяви про роз`яснення судового рішення (том -3, а. с. 222-226).

В обґрунтування заяви зазначено, що з тих підстав, що відповідачем у цій розглянутій справі було подано чергову заяву, зокрема заяву про роз`яснення судового рішення, позивачка була змушена звернутися за правовою допомогою до адвокатки Шеремет М.О., яка 10 січня 2025 року в її інтересах подала до суду заперечення на заяву про роз`яснення судового рішення. У вказаній заяві адвокаткою Шеремет М.О., з-поміж іншого, було вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом даної заяв у сумі 10000 гривень. 05 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та адвокаткою Шеремет М.О. підписано акт виконаних робіт наданих послуг на суму 5000 гривень, які вона прохає суд стягнути з відповідача на користь позивачки.

Вивчивши заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 270 ЦПК України, суд не вбачає необхідності викликати сторони в судове засідання, у зв`язку з чим, згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Так, судом встановлено, що 30 квітня 2024 року у вказаній справі ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «КБ «Приватбанк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з АТ «КБ Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти у сумі 43500 (сорок три тисячі п`ятсот) гривень 18 (вісімнадцять) копійок. Стягнуто з АТ «КБ Приватбанк» на користь Держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок. (том 2, а. с. 49-54).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін (том 2, а. с. 134-144).

При цьому, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги від 29 вересня 2023 року (том 1, а. с. 58 та на звороті) та додаткової угоди до нього від 31 січня 2025 року надавала адвокатка Шеремет Марія Олегівна (том 13, а. с. 228), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/1072 від 13 листопада 2019 року.

08січня 2025року наадресу судунадійшла заява представника відповідача АТ «КБ «Приватбанк» - адвоката Провоторова Ю.В., про роз`яснення судового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/14348/23 від 30 квітня 2024 року (том 2, а. с. 190-194).

В обґрунтування даної заяви представника відповідачаАТ «КБ«Приватбанк» -адвоката ПровотороваЮ.В., посилався на те, що ОСОБА_1 не погоджується з тим, що банком виконано рішення суду, оскільки вона мала бажання, щоб банк повернув стягнуті за рішенням суду кошти на наданий нею рахунок, а не на кредитну карту, з якої було викрадено кредитні кошти. Таким чином, у сторін виникли суперечки щодо розуміння рішення суду під час його виконання.

Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року у роз`ясненні судового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року судом відмовлено (том 3, а. с. 219-221).

07лютого 2025року представницею позивачки ОСОБА_1 адвокаткою Шеремет М.О., до суду було подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу надану при розгляді заяви про роз`яснення судового рішення (том -3, а. с. 222-226).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокаткою Шеремет М.О. надано акт виконаних робіт, наданих послуг від 05 лютого 2025 року на загальну суму 5000 гривень.

Водночас, суд зазначає, що під час розгляду заяви банку про роз`яснення судового рішення судом було встановлено, що рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року у справі № 204/14348/23, в частині стягнення з АТ «КБ «Приватбанк» грошових коштів на кредитний рахунок ОСОБА_1 у сумі 43500 гривень 18 копійок, банком виконано. Натомість вимога позивачки про зарахування/перерахування, стягнутих на її користь рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року грошових коштів у сумі 43500 гривень 18 копійок на її рахунок для виплат в АТ «КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , картка № НОМЕР_2 (пенсійна), є неправомірною, оскільки ці гроші є кредитними коштами, тобто коштами банку, а не її власністю, що вона, власне, у судовому засіданні і підтвердила.

Більш того, суд вказав на те, що свідоме надання ОСОБА_1 банку та державному виконавцю реквізитів для перерахування/стягнення кредитних коштів за вищевказаним рішенням суду у сумі 43500 гривень 18 копійок на її особистий рахунок (для виплат), з одночасним закриттям банком її кредитного рахунку, свідчить про намагання останньої збагатитися за рахунок банку, що є неприпустимим.

Таким чином саме свідомі дії ОСОБА_1 спонукали відповідача звернутися до суду із заявою про роз`яснення судового рішення, а не банку, як на те вказує представниця ОСОБА_1 адвокатка Шеремет М.О.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Верховний Суд у своїй постанові від 24 січня 2022 року справі № 911/27371/17 вказав на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачкою не доведено реальності (необхідності) отримання нею правової допомоги та її розміру під час розгляду заяви відповідача про роз`яснення рішення суду, при цьому саме її свідомі дії спонукали відповідача звернутися до суду з такою заявою, беручи до уваги те, що рішення суду АТ «КБ «Приватбанк» виконано, суд доходить висновку про те, що підстави для їх задоволення відсутні, у зв`язку із чим у прийнятті додаткового рішення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 259, 260, 270 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У прийнятті додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (судова справа № 204/6127/22) відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днівзо дняїї підписаннясуддею або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи.

Ухвала суду набирає законної сили протягом п`ятнадцяти днів зо дня її підписання суддею або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи, якщо не буде оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна