Рішення № 125441744, 26.02.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 лютого 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1631/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 19.12.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що до червня 2014 року ОСОБА_1 проживав у м. Луганську та перебував на обліку в Головному управлінні ПФУ в Луганській області, отримував пенсію за вислугу років, як військовослужбовець. Надалі виїхав на постійне проживання до Ізраїлю.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 360/3259/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії з дати припинення, з компенсацією втрати частини доходів.

Управління здійснювало виплату пенсії с березня по вересень 2024 року. Заборгованість з 2014 року по березень 2024 року не виплачено та припинено виплату пенсії.

21.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою та просив повідомити підстави припинення виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 01.11.2024 повідомлено, що виплату пенсії було призупинено з 01.10.2024 оскільки сплинув шестимісячний термін з дати попередньої ідентифікації.

05.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою та просив поновити виплату пенсії та виплачувати в АТ "Ощадбанк".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.12.2024 повідомлено, що роз`яснення причини призупинення виплати пенсії та порядок її поновлення було надано листом Головного управління від 01.11.2024 року.

Позивач вважає протиправними дії відповідача та такими що порушують його право на соціальне забезпечення.

Ухвалою суду від 24.12.2024 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2024 можливо поновити у разі подання ним діючого документу, що посвідчує належність до громадянства України, та проходження ідентифікації, враховуючи норми Порядку № 637 або Порядку № 1596 або статті 47-1 Закону № 1058. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) є громадянином України, який восени 2014 року виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Позивач перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262 по лінії Міністерства оборони України.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 360/3259/20, зміненим постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії з дати припинення, з компенсацією втрати частини доходів.

З матеріалів пенсійної справи встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 360/3259/20 в лютому 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області ОСОБА_1 поновлено пенсію з 01.11.2014. Заборгованість з пенсії за період з 01.11.2014 по 28.02.2021 у сумі 270848,82 грн включено до Реєстру судових рішень 11.02.2021.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі № 360/3259/20 встановлено такий спосіб виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 360/3259/20:

«Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії з дати припинення, з компенсацією втрати частини доходів, шляхом виплати пенсії на банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», за заявою ОСОБА_1 про виплату пенсії або грошової допомоги від 11.02.2022».

На виконання відповідної ухвали суду від 30.11.2023 у справі № 360/3259/20 у березні 2024 року Головним управлінням проведено ОСОБА_1 поновлення пенсії з дати припинення, шляхом виплати пенсії на банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», за заявою ОСОБА_1 про виплату пенсії або грошової допомоги від 11.02.2022.

Виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з 01.04.2024. Доплату за період з 01.11.2014 по 31.03.2024 у сумі 644227,41 гривень обліковано у Головному управлінні.

Листом від 10.07.2024 № 1200-0505-5/17752 Головне управління звернулось до Пенсійного фонду України з проханням розглянути питання щодо можливості фінансування виплати заборгованості ОСОБА_1 на загальну суму 644227,41 грн.

Пенсійний фонд України листом від 16.08.2024 № 2800-030203-9/49988 повідомив, що виплата заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

З 01.04.2024 по 30.09.2024 пенсія ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась Головним управлінням в повному обсязі, що не заперечується учасниками справи.

При цьому, з 01.10.2024 виплату пенсії позивачу призупинено.

21.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою та просив повідомити підстави припинення виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 01.11.2024 № 8281-8284/К-02/8-1200/24 повідомлено, що виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.10.2024 оскільки сплинув шестимісячний термін з дати попередньої ідентифікації, у зв`язку з чим відомості в розділі Моя пенсія на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України можуть бути обмежені. Для поновлення виплати пенсії необхідно пройти ідентифікацію у визначений законодавством спосіб.

05.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою та просив поновити виплату пенсії та виплачувати в АТ "Ощадбанк".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 06.11.2024 № 8412-8777/К-02/8-1200/24, окрім іншого, повідомлено, що роз`яснення причини призупинення виплати пенсії та порядок її поновлення надано листом Головного управління від 01.11.2024 за № 8281- 8284/К-02/8-1200/24, який направлено в особистий кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30.01.2020 у справі №489/5194/16-а та від 30.09.2021 у справі № 540/4060/20.

Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" даний закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить ньому Закону.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за "принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Матеріалами справи встановлено, що позивачу призначена пенсія за вислугою років з 01.07.1999.

Пенсія позивача призначена відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 (Закон України № 2262), що не заперечується відповідачем.

Статтею 62 Закону України № 2262 визначено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 вказаної статті).

Судом встановлено, що позивач виїхав на постійне місце проживання за кордон восени 2014 року, тобто після призначення йому пенсії у 1999 році відповідно до положень Закону України № 2262, що визнають сторони.

Після того, як рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 (далі - Рішення КСУ) із Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" були виключені норми п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51, які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на місце постійного проживання за кордон, в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не міститься жодної норми, яка б скасовувала право пенсіонера на отримання ним пенсії в результаті того, що він проживає не в Україні.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Крім того, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 360/3259/20, зміненим постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021, встановлено, що позивач ОСОБА_1 як громадянин України, проживаючи за кордоном, має право на виплату призначеної йому пенсії.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як заначено у листі Головного управління від 01.11.2024 № 8281-8284/К-02/8-1200/24, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.10.2024 оскільки сплинув шестимісячний термін з дати попередньої ідентифікації.

Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі Порядок № 1596) визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Пунктом 17 Порядку № 1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги отримуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, і протягом року за такою платіжною карткою не проводилися видаткові операції особисто одержувачем, а банком протягом року не проводилася фізична ідентифікація особи, уповноважений банк повідомляє про це відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення. У такому разі орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення забезпечує проведення ідентифікації та верифікації особи на підставі пред`явленого (в обов`язковому порядку) одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та визначеного законодавством документа, в якому зазначено відомості про місце її проживання. Органи Пенсійного фонду України можуть забезпечити проведення ідентифікації та верифікації особи за допомогою відеоконференцзв`язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв`язку пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

До фізичної ідентифікації прирівнюється;

авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.

Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через призначеного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Суд зазначає, що припинення виплати пенсії можливе лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним, та не передбачає такої підстави, як непроходження фізичної ідентифікації. При цьому, вказуючи на правомірність припинення виплати позивачу пенсії, відповідач не посилається на жодну із встановлених Законом № 1058-ІV підстав.

Слід зауважити, що пунктом 4-1 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством (зазначений пункт доповнено згідно із Законом № 3674-IX від 25.04.2024).

Також, підпунктом 5 пункту 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» від 25.04.2024 № 3674-IX доповнено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» статтею 47-1 такого змісту:

«Стаття 47-1. Виплата пенсії особам, які тимчасово проживають за межами України

1. Виплата пенсії особам, які тимчасово проживають за межами України, здійснюється на поточні рахунки, відкриті в установах банків, розташованих на території України, за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

Порядок виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном встановлюється Кабінетом Міністрів України.».

Суд зазначає, що на час подання заяви позивачем від 21.10.2024 про виплату пенсії, до якої було долучено заяву позивача про виплату пенсії або грошової допомоги від 11.02.2022 на визначений рахунок банку, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено запровадження окремого порядку виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проте, на час розгляду відповідачем вказаної заяви та судового розгляду цієї справи такий порядок виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном Кабінетом Міністрів України так і не затверджений. Відтак, відсутній законодавчо встановлений порядок фізичної ідентифікації осіб, які тимчасово проживають за межами України.

У контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, аналіз наведених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (постанова Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17).

Разом з тим, надані відповідачем матеріали пенсійної справи не містять розпорядження (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд вважає, що відповідач діяв не у спосіб, установлений Законом № 1058-IV.

За таких обставин суд зауважує, що не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності обґрунтованих підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання.

При цьому суд також враховує, що в ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі № 360/3259/20 судом встановлено, що представником позивача надано до матеріалів справи заяву про виплату пенсії або грошової допомоги від 11.02.2022 за формою, що визначена додатком 1 до Порядку № 1596, яка містить усі необхідні відомості щодо: реквізитів банківського рахунку ОСОБА_1 , на який необхідно перераховувати пенсію, ідентифікації його особи, та підтвердження викладеної в цій заяві інформації шляхом засвідчення цієї заяви підписом уповноваженого працівника банку та печаткою.

На виконання вказаної ухвали суду від 30.11.2023 у справі № 3603259/20 Головним управлінням виплату пенсії позивачу було поновлено.

Водночас, з жовтня 2024 року позивачу знову припинено виплату пенсії.

Суд звертає увагу, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Водночас право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Отже, ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

З урахуванням наведеного суд акцентує увагу на тому, що відповідачем належним чином не було розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії, а тому з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії за вислугу років.

Щодо зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії, суд зазначає.

Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.

В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії, в яких суд зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

В свою чергу, за наслідками встановленого судом факту невиконання відповідачем усіх покладених на нього обов`язків, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Луганській області повторно розглянути заяву позивача від 05.11.2024 та вирішити питання про поновлення виплати пенсії позивачу з урахуванням правових висновків суду, висловлених у цьому рішенні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» суд ухвалою від 24.12.2024 звільнив позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (Луганська область, Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.11.2024 про поновлення виплати пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов