Рішення № 125426839, 24.02.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2025м. ХарківСправа № 922/4549/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Базака А.А.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Рильцова Є.Ю., адвокат, довіреність № 144 від 12.12.2024 року,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ», місто Київ,

до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТЕПЛОВОДОСЕРВІС» ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, Лозівський район, Харківська область, селище міського типу Краснопавлівка,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТЕПЛОВОДОСЕРВІС» ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, про стягнення заборгованості в сумі 7 306 660,93 грн. Підставою позову визначено договір постачання природного газу № 7302-НГТ-32 від 03.09.2021 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 грудня 2024 року прийнято позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4549/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4549/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 10 лютого 2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяви по суті справи: відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 116 від 03 січня 2025 року), що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 січня 2025 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 675 від 10 січня 2025 року), що прийнята до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 січня 2025 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 1808 від 23 січня 2025 року), що прийняті до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 січня 2025 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи. У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (позивач, постачальник) та КП "ТЕПЛОВОДОСЕРВІС" ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (відповідач, споживач) 03.09.2021 укладено договір постачання природного газу № 7302-НГТ-32 (далі «Договір»). Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5. Договору). Як зазначено у позові, в період з жовтня 2021 по березень 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 14 871 510,45 грн протягом жовтня 2021 року березня 2022 року. Відповідно до пункту 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.10.2021 № 5) оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. Відповідно до пункту 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 20.01.2022 № 8) оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 5.1.1. Оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий Постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів прийманняпередачі природного газу, окрім Обсягу І (фіксованого), здійснюється Споживачем в повному об`ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу; 5.1.2. Оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту прийманняпередачі природного газу Обсягу І (фіксованого) здійснюється Споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу; 5.1.3. Остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Відповідач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу Обсягу І (фіксованого). Як вказано у позові, відповідач своєчасно не здійснив та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимогу пункту 5.1. Договору. Оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково на суму 7 564 849,52 грн. Отже, на думку позивача, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором складає 7 306 660,93 грн.

03 січня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 116). У відзиві зазначено, що розглянувши позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві, КП «Тепловодосервіс» визнає позовні вимоги та не заперечує щодо стягнення основної заборгованості в сумі 7 306 660,93 грн. Відповідач не заперечує щодо обставин та правової оцінки обставин, що були надані Позивачем у позовній заяві. Водночас КП «Тепловодосервіс» звертається до суду із проханням відстрочення виконання майбутнього судового рішення у порядку ст. 331 ГПК України на один рік з дня ухвалення такого рішення. Зауважує, що КП «Тепловодосервіс» є підприємством житлово-комунального господарства, яке надає послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення споживачам різних категорій. Відповідач має обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або взагалі роблять його неможливим. Основною причиною неможливості одразу виконати рішення є скрутне фінансове становище КП «Тепловодосервіс», зумовлене насамперед невідшкодуванням державою заборгованості з різниці в тарифах, яке водночас викликало і інші фактори, що істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання майбутнього судового рішення. КП «Тепловодосервіс» не зможе виконати рішення та ним будуть спричинені лише ще більш негативні наслідки у вигляді блокування роботи критично важливого підприємства (Відповідача) через арешти рахунків та майна.

10 січня 2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 675). Позивач зазначає, що з доводами відповідача, викладеними у відзиві в частині надання відстрочки виконання рішення строком на 1 рік, не погоджується, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть братись судом до уваги, з огляду на наступне. Свою заяву про відстрочку виконання рішення суду Відповідач обґрунтовує скрутним фінансовим становищем зумовленим насамперед невідшкодуванням державою заборгованості з різниці в тарифах. Проте, посилання на дану обставину, за змістом ст. 331 ГПК України, не може вважатися такою, що може слугувати підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення, оскільки п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачає, що обов`язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів. Крім цього в підтвердження власних доводів щодо складного фінансового становища Відповідачем не надані належні та допустимі докази тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України. Також, як зазначає позивач, фактично Відповідач вже і так отримував значний проміжок часу під час дії Договору та дотепер для погашення заборгованості. При цьому, затримка розрахунку і так наразі вже складає майже три роки. Позивач також зазначає, що слід врахувати ту обставину, що позивач забезпечує галузі національної економіки природним газом. Тобто, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку російської федерації у Позивача значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників.

23 січня 2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 1808). Відповідач не погоджується із доводами Позивача у відповіді на відзив, адже у разі їх врахування буде унеможливлено виконання рішення та спричинено зупинення роботи підприємства та зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню таких життєвоважливих як водопостачання, водовідведення, теплопостачання, управління побутовими відходами, управління багатоквартирними будинками, тому Відповідач підтримує раніше зазначене у відзиві на позовну заяву. Відповідач звертається до суду із проханням відстрочення виконання майбутнього судового рішення у порядку ст. 331 ГПК України на один рік з дня ухвалення такого рішення. Відповідач бажає ще раз підкреслити, що найголовнішою обставиною, яка безпосередньо вплинула на виконання договірних зобов`язань за договором постачання природного газу, є те, що у Відповідача наявна невідшкодована державою заборгованість з різниці в тарифах, яку на теперішній час затверджено у розмірі 15 718 433,00 грн. Згiдно умов Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. № 1403 дана сума першочергово пiде на погашення заборгованостi перед ТОВ «Газопостачальна компанiя «Нафтогаз Трейдинг». Як уже було зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідач підкреслює, що він не ігнорував заборгованість, а здійснював платежі по мірі своїх можливостей і наявності коштів на рахунку за Договором оплату за отриманий газ Відповідач здійснив на суму 7 564 849,52 грн, що підтвердив і позивач.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (позивач, постачальник) та КП "ТЕПЛОВОДОСЕРВІС" ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (відповідач, споживач) 03.09.2021 укладено договір постачання природного газу № 7302-НГТ-32.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5. Договору). Відповідно до пункту 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 20.01.2022 № 8) оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 5.1.1. Оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий Постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів прийманняпередачі природного газу, окрім Обсягу І (фіксованого), здійснюється Споживачем в повному об`ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу; 5.1.2. Оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту прийманняпередачі природного газу Обсягу І (фіксованого) здійснюється Споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу; 5.1.3. Остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Відповідач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу Обсягу І (фіксованого).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач в період з жовтня 2021 по березень 2022 передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 14 871 510,45 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу в розрізі періодів постачання: 1. період постачання жовтень 2021: - акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2021 на суму 138 724,46 грн (Обсяг І); - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 442 886,69 грн (Обсяг ІІ); - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 53 932,91 грн (Обсяг ІІІ);. Загальна вартість природного газу, поставленого протягом жовтня 2021 становить 635 544,06 грн. 2. період постачання листопад 2021: - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 1 779 308,86 грн (Обсяг І); - акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 290 761,00 грн (Обсяг ІІ). Загальна вартість природного газу, поставленого протягом листопада 2021 становить 2 070 069,86 грн. 3. період постачання грудень 2021: - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 на суму 2 149 834,85 грн (Обсяг І) - акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 на суму 1 183 053,78 грн (Обсяг ІІІ); Загальна вартість природного газу, поставленого протягом грудня 2021 становить 3 332 888,63 грн. 4. період постачання січень 2022: - акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 на суму 2 339 447,19 грн (Обсяг ІІІ); - акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 на суму 1 276 346,97 грн (Обсяг ІІІ). Загальна вартість природного газу, поставленого протягом січня 2022 становить 3 615 794,16 грн. 5. період постачання лютий 2022: - акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 на суму 2 057 872,62 грн (Обсяг І); - акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 на суму 482 845,10 грн (Обсяг ІІІ). Загальна вартість природного газу, поставленого протягом лютого 2022 становить 2 540 717,72 грн. 6. період постачання березень 2022: - акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 на суму 1 612 266,17 грн (Обсяг І); - коригуючий акт приймання-передачі від 25.04.2022 на суму 1 609 098,73 грн (- 3 167,44 грн) (Обсяг І); - акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 на суму 49 867,82 грн (Обсяг ІІ); - коригуючий акт приймання-передачі від 25.04.2022 на суму 49 845,95 грн (- 21,87 грн) (Обсяг ІІ); - акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 на суму 1 018 468,00 грн (Обсяг ІІІ); - коригуючий акт приймання-передачі від 25.04.2022 на суму 1 017 551,34 грн (- 916,66 грн) (Обсяг ІІІ). Загальна вартість природного газу, поставленого протягом березня 2022 становить 2 676 496,02 грн.

Сторони визнають, що оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково на суму 7 564 849,52 грн, а в іншій частині у розмірі 7 306 660,93 грн наявна заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 7 306 660,93 грн (14 871 510,45 грн - 7 564 849,52 грн) за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО ВІДСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ

У відзиві на позовну заяву (вх. № 116 від 03 січня 2025 року) відповідач ставить перед судом питання відстрочення виконання судового рішення на строк 1 (один) рік з дня ухвалення такого рішення.

Розглянувши означене клопотання, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

На переконання суду, відповідачем не доведено винятковості обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду, що є підставою для відстрочення його виконання. Обставини щодо наявності невідшкодованої державою заборгованості з різниці в тарифах, наявність податкового боргу, реструктуризації боргу вказують на відсутність фінансових коштів на погашення заборгованості відповідачем, що не є підставою для відстрочення виконання рішення суду. Крім того, як відповідач, так і позивач мають стратегічне значення для функціонування економіки в сфері житлово-комунальних послуг. При цьому, позивач здійснює такі функції на загальнодержавному рівні шляхом постачання природного газу у всі регіони країни, а відповідач надає послуг на окремо визначеній території області, що також враховується судом. Також, судом враховується той факт, що заборгованість відповідача перед позивачем існує вже майже 2-3 роки ( в залежності від періодів) та ненадання відповідачем доказів щодо його (відповідача) спроможності виконати рішення суду по закінченню річного терміну відстрочення виконання рішення, у разі надання такого відстрочення.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для відстрочення виконання рішення суду, адже відповідачем не доведено наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129, 130 ГПК України, а також визнання позову відповідачем, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача в розмірі 50%, а 50% повертаються позивачу з державного бюджету.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 130, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» задовольнити повністю.

Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ТЕПЛОВОДОСЕРВІС» ЛОЗІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (64621, Лозівський район, Харківська область, селище міського типу Краснопавлівка, Мікрорайон, будинок 16; код ЄДРПОУ: 37346355) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, Україна, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676) заборгованість в сумі 7 306 660,93 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 43 839,97 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" лютого 2025 р.

Суддя Н.В. Калініченко