Рішення № 125426157, 12.02.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2473/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Приватного підприємства «НЕМО МБ»

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про стягнення 32 245 226, 17 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Костянецький М.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Немо МБ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 32 245 226, 17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та внаслідок обстрілів Київської області було знищено майно позивача. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача збитків в загальному розмірі 32 245 226, 17 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/2473/24 від 30.09.2024 позовну заяву Приватного підприємства «Немо МБ» залишено без руху.

02.10.2024 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 30.09.2024

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2473/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання на 13.11.2024.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі № 911/2473/24, яка розглядається, судом враховано наступне.

Предметом позову у справі № 911/2473/24 є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 365 ГПК України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

З метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

На період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

З урахування наведеного вище, а також враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 911/2473/24 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Виклики відповідача у справі здійснювалися через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (https://ko.arbitr.gov.ua/).

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.10.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що судом були вжиті усі можливі заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його процесуальне право подати відзив на позовну заяву.

Крім того суд враховує, що позивачем було направлено позовну заяву з додатками на електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації.

13.11.2024 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2473/24 на 12.12.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу повідомлення від 13.11.2024, яка була оприлюднена в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також розміщено оголошення про виклик від 13.11.2024 на офіційному вебпорталі судової влади України.

12.12.2024 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2024 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2473/24 до судового розгляду по суті на 23.01.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час призначеного судового засідання для розгляду справи по суті, судом складено ухвалу повідомлення від 12.12.2024, яка була оприлюднена в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також розміщено оголошення про виклик від 12.12.2024 на офіційному вебпорталі судової влади України.

25.01.2025 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.01.2025 відкладено судове засідання у справі № 911/2473/24 на 12.02.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача та відповідача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу повідомлення від 25.01.2025, яка була оприлюднена в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також розміщено оголошення про виклик від 25.01.2025 на офіційному вебпорталі судової влади України.

11.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів.

12.02.2025 в судове засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення щодо заяви про долучення доказів. Суд протокольно прийняв долучені позивачем докази до розгляду та долучив їх до матеріалів справи. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, посилаючись на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Приватне підприємство «НЕМО МБ» здійснює виробництво та торгівлю полімерної продукції, тари для пакування, фактичним розташуванням виробничих потужностей якого є: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2, загальною площею 945,0 кв. м, якими позивач користувався на праві суборенди. Відповідно до пояснень позивача, вказані приміщення використовувались ПП «НЕМО МБ» як для організації безпосереднього виробничого процесу, так і для зберігання сировини, готової продукції та як адміністративні приміщення. Як зазначив позивач, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, приміщення, що перебували в користування позивача, та інше належне ПП «НЕМО МБ» майно (сировина, продукція, обладнання тощо) було знищене, чим завдано позивачу матеріальну шкоду. Позивач стверджує, що загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій, що відбулись у місті Ірпінь Київської області, за результатами проведення товарознавчої експертизи, становить 32 245 226, 17 грн з ПДВ. У зв`язку із цим позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 32 245 226, 17 грн, завдані внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Щодо неявки відповідача в судове засідання суд зазначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст.178 ГПК України.

В судовому засіданні 12.02.2025 судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи те, що суддя Л.В. Сокуренко з 21.02.2025 до 25.02.2025 включно перебувала на лікарняному, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

22.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕБІЛЛІОН» (орендар) та Приватним підприємством «НЕМО МБ» (далі суборендар, позивач) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 10 (далі договір), за змістом п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення цех-депо літера «Е-Е4», вентиляційна дільниця літер «е-е5», загальною площею 945, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2 (колишня Дзержинського) реєстраційний номер 330214632000 з метою розміщення закритого складського, виробничого та офісного приміщень.

Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, орендар передає, а суборендар приймає нежитлове приміщення в суборенду в 10-денний строк після підписання цього договору. Нежитлове приміщення вважається переданим/повернутим після підписання сторонами відповідних актів прийому-передачі нежитлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2018 орендар передав, а суборендар за актом передачі приміщення в оренду згідно договору № 10 суборенди нежитлового приміщення від 22.06.2018 прийняв наступне нежитлове приміщення: нежитлові приміщення цех-депо літера «Е-Е4», вентиляційна дільниця літер «е-е5», загальною площею 945, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2 (колишня Дзержинського). Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 4.1 договору, строк суборенди встановлюється до 31.12.2018 включно.

31.12.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 10 суборенди нежитлового приміщення від 22.06.2018, пунктом 1 якої продовжено строк дії суборенди до 31.12.2019 включно.

29.11.2019 ТОВ «ЗЕБІЛЛІОН» направило позивачу лист вих. № 30 від 29.11.2019, в якому у відповідь на лист ПП «НЕМО МБ» вих. № б/н від 27.11.2019 повідомило про згоду на укладення додаткової угоди № 3 про продовження строку суборенди до 31.12.2020 (копія листа наявна в матеріалах справи).

17.01.2022 ТОВ «ЗЕБІЛЛІОН» направило позивачу лист вих. № 2 від 17.01.2022, в якому, серед іншого зазначено, що 20.12.2021 між орендарем та суборендарем укладено додаткову угоду № 8 до договору суборенди щодо продовження строку суборенди нежитлового приміщення до 31.12.2022.

Отже, на підставі поданих доказів суд встановив, що у ПП «НЕМО МБ» на підставі договору суборенди нежитлового приміщення № 10 від 22.06.2018 перебувало в тимчасовому платному користуванні нежитлові приміщення цех-депо літера «Е-Е4», вентиляційна дільниця літер «Е-Е5», загальною площею 945, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2 (колишня Дзержинського), із узгодженим сторонами строком суборенди до 31.12.2022.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що Приватне підприємство «НЕМО МБ» здійснює виробництво та торгівлю полімерної продукції, тари для пакування, а вказані вище приміщення використовувались позивачем для організації безпосереднього виробничого процесу, для зберігання сировини, готової продукції, а також як адміністративні приміщення.

24.02.2022 розпочалась збройна агресія Російської Федерації проти України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався та триває станом на момент звернення позивачем із даним позовом.

Як зазначив позивач, під час збройної агресії Російської Федерації велись активні бойові дії, зокрема на північному заході Київській області та безпосередньо в місті Ірпінь, в наслідок чого місто Ірпінь постійно перебувало під обстрілами бомбардуваннями.

Вказані обставини є загальновідомими та в силу ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказування.

Позивач зазначив, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, зважаючи на очевидний розвиток бойових дій на північному заході Київській області та безпосередньо активними бойовими діями в місті Ірпінь, з 24.02.2022 керівництво ПП «НЕМО МБ» фактично перестало контролювало територію підприємства.

Як зазначив позивач, після звільнення міста Ірпеня від російських військ (28.03.2022) та повернення керівництва ПП «НЕМО МБ» до міста Ірпінь, було виявлено, що орендовані позивачем приміщення та інше належне ПП «НЕМО МБ» майно (сировина, продукція, обладнання тощо) знищені. Позивач стверджує, що внаслідок потрапляння бойових снарядів та ракет, внаслідок бойових дій та незаконних обстрілів інфраструктури міста Ірпінь збройними силами Російської Федерації, сталася пожежа в нежитловому приміщенні, яке перебувало в користуванні у позивача на підставі зазначеного вище договору суборенди, та внаслідок пожежі в нежитловому приміщенні було знищено сировину, продукцію, обладнання тощо, які належали ПП «ЕНМО МБ» та знаходилися в суборендованому нежитловому приміщенні.

Суд встановив, що 30.05.2022 комісією у складі головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана цивільного захисту, начальника ДВЛ 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту, начальника складу ПП «НЕМО МБ» та начальника виробництва ТОВ «Техноком» було складено акт про пожежу, зі змісту якого вбачається, що у період з 24.02.2022 по 28.03.2022 на об`єкті Виробничо-складські та офісні приміщення, розташовані за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2, виникла пожежа. Власником (орендарем) об`єкта є: власник ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія», орендар ТОВ «ЗЕБІЛЛІОН», суборендарі ТОВ «Техноком», ПП «НЕМО МБ». Місце виникнення пожежі: складське приміщення. пожежу виявлено 30.05.2022. Повідомлення про пожежу надійшло 03.05.2022.

Актом про пожежу від 30.05.2022 засвідчено щодо ПП «НЕМО МБ» пожежею знищено два складських приміщення та продукцію (складські запаси), що розміщувалися на момент виникнення пожежі там. Оргтехніку, електроінструменти, меблі та інші матеріальні цінності. Перелік знищеного майна наведено у додатках, наданих ПП «НЕМО МБ». Прямі збитки від пожежі орієнтовні 24325291,98 грн; побічні збитки від пожежі орієнтовні 24325291,98 грн. Встановлена причина пожежі: виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів чи їх уламків. Вказаний акт підписаний членами комісії.

15.05.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12022111040000330 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12022111040000330, в проміжок часу з 24.02.2022 по початок квітня 2022 в період військової агресії з боку РФ, було знищено територію складських приміщень ПП «НЕМО МБ» (ідентифікаційних код 36113896), що за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б/2, Е-Е4, Е-Е5, загальною площею 945 кв. м, на яких зберігалась сировина, готова продукція та виробничі потужності зазначеного підприємства (ЖЄО № 12871).

Судом встановлено, що ПП «НЕМО МБ» проведено інвентаризацію майна, що знаходилося нежитловому приміщенні за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б/2, загальною площею 945 кв. м, та складено акт про знищення майна «основні та складські запаси» від 26.04.2022.

Відповідно до змісту акта про знищення майна, в період 24 лютого-29 березня 2022 року під час бойових дій в м. Ірпінь внаслідок артилерійських обстрілів з боку російських військ було зруйновано та ушкоджено наступне майно ПП «НЕМО МБ»: 100% складських запасів у кількості 2346309,4 кг. (шт.) на суму 10 826 824, 90 грн з ПДВ, що знаходились у виробничо-складських приміщеннях за адресою м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б, які перебували в суборенді у ПП «НЕМО МБ». Приблизна сума збитків згідно акта про знищення майна по складських запасах становить 14 916 451, 46 грн з ПДВ. Перелік знищеного майна наведено у додатках № 1, № 2 до акта. Вказаний акт про знищення майна та додатки до нього долучені позивачем до матеріалів справи.

Позивач також долучив до матеріалів справи оборотно-сальдову відомість за період 31.12.2021-21.12.2021, сформовану 01.02.2024, оборотно-сальдову відомість за 9 місяців 2021 року по рахунку: 20 ТМЦ, сформовану 21.05.2024, оборотно-сальдову відомість за 9 місяців 2021 року по рахунку: 22 місяці зберігання; ТМЦ; партії, сформовану 21.05.2024, оборотно-сальдову відомість за 9 місяців 2021 року по рахунку: 23 види витрат, сформовану 21.05.2024, оборотно-сальдову відомість за 9 місяців 2021 року по рахунку: 26, сформовану 21.05.2024, та оборотно-сальдову відомість за 9 місяців 2021 року по рахунку: 281 ТМЦ, сформовану 21.05.2024

Інших доказів, у тому числі, відомостей з Реєстру пошкодженого та знищеного майна суду не надано.

Водночас судом встановлено, що 22.01.2023 ПП «НЕМО МБ» звернулось до ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» з проханням, у зв`язку з майбутнім поданням висновку до компетентних державних органів та/або до компетентного суду (на розгляд справи за позовом ПП «НЕМО МБ» до Російської Федерації про відшкодування шкоди (збитків), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації), провести товарознавчу експертизи та визначити розмір заподіяної позивачу шкоди.

За результатами проведення товарознавчої експертизи судовим експертом ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» Крижанівським О.М., який діє на підставі свідоцтва № 2000 від 07.06.2019, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (копія свідоцтва наявна в матеріалах справи), складено висновок експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023, яким встановлено що загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій, що відбулись у місті Ірпінь Київської області, становить 32 245 226, 17 грн, з яких: 29 889 990, 63 грн з ПДВ грн розмір матеріальної шкоди внаслідок пошкодження майна (запасів) та 2 355 235, 54 грн з ПДВ розмір матеріальної шкоди внаслідок пошкодження майна (основних засобів).

З урахуванням наведених вище обставин справи та висновку експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 32 245 226, 17 грн збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.032022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні правовий режим воєнного стану., який неодноразово продовжувався та станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Верховною Радою України 22.05.2022 прийнято Закон України № 2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно з ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, місто Ірпінь Ірпінської міської територіальної громади з 25.02.2022 по 31.03.2022 було тимчасово окуповано Російською Федерацією.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправна діяльність відповідача є загальновідомою обставиною в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, яка не потребує доведення.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається та було встановлено судом вище, станом на 25.02.2022 у ПП «НЕМО МБ» на підставі договору суборенди нежитлового приміщення № 10 від 22.06.2018 перебувало в тимчасовому платному користуванні нежитлові приміщення цех-депо літера «Е-Е4», вентиляційна дільниця літер «Е-Е5», загальною площею 945, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2.

Як зазначив позивач, під час збройної агресії Російської Федерації велись активні бойові дії, зокрема на північному заході Київській області та безпосередньо в місті Ірпінь, в наслідок чого місто Ірпінь постійно перебувало під обстрілами бомбардуваннями. За ствердженням позивача, внаслідок ведення збройними силами Російської Федерації на території м. Ірпінь активних бойових дій, потрапляння боєприпасів та їх уламків, сталася пожежа в нежитловому приміщенні, яке перебувало в користуванні у позивача на підставі зазначеного вище договору суборенди. Внаслідок потрапляння бойових снарядів та ракет, внаслідок бойових дій та незаконних обстрілів інфраструктури міста Ірпінь збройними силами Російської Федерації, сталася пожежа в нежитловому приміщенні, яке перебувало в користуванні у позивача на підставі зазначеного вище договору суборенди, та внаслідок пожежі в нежитловому приміщенні було знищено сировину, продукцію, обладнання тощо, які належали ПП «ЕНМО МБ» та знаходилися в суборендованому нежитловому приміщенні.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12022111040000330, в проміжок часу з 24.02.2022 по початок квітня 2022 в період військової агресії з боку РФ, було знищено територію складських приміщень ПП «НЕМО МБ» (ідентифікаційних код 36113896), що за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б/2, Е-Е4, Е-Е5, загальною площею 945 кв. м, на яких зберігалась сировина, готова продукція та виробничі потужності зазначеного підприємства (ЖЄО № 12871).

З матеріалів справи вбачається, що згідно акта про пожежу від 30.05.2022, складеного комісією у складі головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана цивільного захисту, начальника ДВЛ 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області майора служби цивільного захисту, начальника складу ПП «НЕМО МБ» та начальника виробництва ТОВ «Техноком», у період з 24.02.2022 по 28.03.2022 на об`єкті Виробничо-складські та офісні приміщення, розташовані за адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Б/2, виникла пожежа. Власником (орендарем) об`єкта є: власник ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія», орендар ТОВ «ЗЕБІЛЛІОН», суборендарі ТОВ «Техноком», ПП «НЕМО МБ». Місце виникнення пожежі: складське приміщення. пожежу виявлено 30.05.2022. Повідомлення про пожежу надійшло 03.05.2022.

Актом про пожежу від 30.05.2022 засвідчено щодо ПП «НЕМО МБ» пожежею знищено два складських приміщення та продукцію (складські запаси), що розміщувалися на момент виникнення пожежі там. Оргтехніку, електроінструменти, меблі та інші матеріальні цінності. Перелік знищеного майна наведено у додатках, наданих ПП «НЕМО МБ». Прямі збитки від пожежі орієнтовні 24325291,98 грн; побічні збитки від пожежі орієнтовні 24325291,98 грн. Встановлена причина пожежі: виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів чи їх уламків. Вказаний акт підписаний членами комісії.

Крім того відповідно до змісту наявного в матеріалах справи акта про знищення майна від 26.04.2022, в період з 24 лютого-29 березня 2022 року під час бойових дій в м. Ірпінь внаслідок артилерійських обстрілів з боку російських військ було зруйновано та ушкоджено наступне майно ПП «НЕМО МБ»: 100% складських запасів у кількості 2346309,4 кг. (шт.) на суму 10 826 824, 90 грн з ПДВ, що знаходились у виробничо-складських приміщеннях за адресою м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б, які перебували в суборенді у ПП «НЕМО МБ». Приблизна сума збитків згідно акта про знищення майна по складських запасах становить 14 916 451, 46 грн з ПДВ. Перелік знищеного майна наведено у додатках № 1, № 2 до акта.

Наявність у позивача станом на 25.02.2022 відповідних товарно-матеріальних цінностей також підтверджується долученими до матеріалів справи оборотно-сальдовими відомостями.

Під час розгляду даного спору жодних належних та допустимих доказів, які би свідчили про те, що нежитлове приміщення, в якому знаходилось належне ПП «НЕМО МБ» майно, було пошкоджено та/або знищено не внаслідок його протиправних дій, а за інших обстави, відповідачем до суду надано не було.

Зважаючи на викладене вище, суд зауважує про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та пошкодженням належного позивачу майна, яке знаходилось в зазначеному вище нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б.

Суд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Згідно з ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з підп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до підп. 18, 19 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом № 3904/1223 від 18.10.2022, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика).

Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (пункт 9 розділу І «Основні положення» Методики).

Судом було встановлено вище, що 22.01.2023 ПП «НЕМО МБ» звернулось до ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» з проханням, у зв`язку з майбутнім поданням висновку до компетентних державних органів та/або до компетентного суду (на розгляд справи за позовом ПП «НЕМО МБ» до Російської Федерації про відшкодування шкоди (збитків), завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації), провести товарознавчу експертизи та визначити розмір заподіяної позивачу шкоди.

На вирішення товарознавчої експертизи поставлено наступні питання:

1. Який розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (запасів) при проведенні воєнних дій, зазначеного в акті про знищення майна та у журналах-ордерах по бухгалтерських рахунках № 20 , 22, 26, 28?

2. Який розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (основних засобів) при проведенні воєнних дій, зазначеного в акті про знищення майна та відомості по основних засобах за 9 місяців 2021 року?

За результатами проведення товарознавчої експертизи судовим експертом ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» Крижанівським О.М., який діє на підставі свідоцтва № 2000 від 07.06.2019, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (копія свідоцтва наявна в матеріалах справи), складено висновок експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023, яким встановлено:

По першому питанню: розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (запасів) при проведенні воєнних дій, зазначеного в акті про знищення майна та у журналах-ордерах по бухгалтерських рахунках № 20, 22, 26, 28 станом на дату оцінки (складення висновку) становить 29 889 990, 63 грн.

По другому питанню: розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (основних засобів) при проведенні воєнних дій, зазначеного в акті про знищення майна та відомості по основних засобах за 9 місяців 2021 року, становить 2 355 235, 54 грн.

Отже, за результатами проведення експертного дослідження судовим експертом встановлено, що загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (запасів, основних засобів) при проведенні воєнних дій, становить 32 245 226, 17 грн.

Судом встановлено, що під час проведення експертного дослідження судовими експертами використовувався, зокрема Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» № 326 від 20.03.2022 та Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, зареєстрований в Міністерстві Юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858.

Відповідно до ст. 98 ГПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Умовами пп. 1, 2, 5, 6 ст. 101 ГПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно зі ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.

Судом встановлено, що у наданому позивачем висновку експерта, експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального Кодексу України.

Крім того висновок містить відомості про те, що останній підготовлений для подання до компетентних державних органів та/або компетентного суду.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, суд знаходить поданий позивачем висновок експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023, складений за результатами проведення товарознавчої експертизи на замовлення ПП «НЕМО МБ», таким, що не викликає сумніву у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості, у зв`язку із чим суд приймає висновок експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023 як належний доказ у даній справі.

Отже висновком експерта № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023 встановлено, що загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної для ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна (запасів, основних засобів) при проведенні воєнних дій, становить 32 245 226, 17 грн.

Заперечень з боку відповідача щодо наданого позивачем експертного висновку або щодо суми заявлених збитків не висловлено. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного вище, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків підтверджено висновком експертів № 23-37/ЕДТ від 14.02.2023, яким було виконано оцінку розміру матеріального збитку, нанесеного ПП «НЕМО МБ» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій та встановлено розмір завданих позивачем збитків в загальній сумі 32 245 226, 17 грн.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Однак, відповідачем не доведено суду відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 0504.2005 (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в загальному розмірі 32 245 226, 17 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в сумі 483 678, 39 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави Російської Федерації на користь Приватного підприємства «НЕМО МБ» (місцезнаходження: вул. Якуба Коласа, буд. 29, кв. 210, м. Київ, 03148; код ЄДРПОУ 36113896) 32 245 226, 17 грн збитків.

3. Стягнути з держави Російської Федерації в дохід Державного бюджету України 483 678, 39 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 26.02.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко