Рішення № 125407037, 25.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року справа №320/11268/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09.09.2022 про відмову у наданні дозволу на імміграцію №80114300015705/427;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про видачу дозволу на імміграцію, подану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішення відповідача від 09.09.2022 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію №80114300015705/427 є протиправним, формальним та таким, що прийнято без належного з`ясування усіх обставин.

Зазначає, що до літа 2021 року позивач проживав на території Російської Федерації (далі - РФ). У зв`язку з його професійною діяльністю, а саме: актор драматичного театру та кіно та зайнятою активною проукраїнською позицією позивач був позбавлений нормальної можливості проживати та працювати в РФ. Усвідомлюючи негативну тенденцію перебування в РФ, пов`язану з постійними переслідуваннями у зв`язку з народженням його батьків на території України - в УРСР, а також у зв`язку із спілкуванням останнього українською мовою, позивач в серпні 2021 року на законних підставах в`їхав на територію України, для участі в кастингу повнометражного художнього фільму «Демони». Крім цього, на виконання вимог передбачених для в`їзду на територію України іноземців позивач отримав від ОСОБА_2 заяву-запрошення.

Вказує, що позивачем 17.09.2021 до відповідача було подано заяву про надання дозволу на імміграцію. Крім того, позивач має право на набуття громадянства України, оскільки його батьки народились на території УРСР. До поданої заяви було додано всі необхідні документи визначені статтею 9 Закону України «Про імміграцію». У заяві вказав адресу проживання, а саме: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з вторгненням РФ на територію України 24.02.2022 позивач був вимушений виїхати в АДРЕСА_2 , де звернувся до сільської ради та був поставлений на облік.

В квітні 2022 року позивач повернувся в м. Київ. Таким чином, виїзд позивача з м. Києва у зв`язку з воєнною агресією є форс-мажорною обставиною. Крім того у період з лютого 2022 року органи ДМС керуючись постановою КМ України №165 від 28.02.2022 не надавали жодних послуг, а до травня 2022 року взагалі не працювали. З моменту повернення в м. Київ позивач знову проживав за зареєстрованою адресою, а саме: АДРЕСА_1 .

Проте незважаючи на вказані обставини та навіть без запрошення на співбесіду, відповідачем було протиправно прийнято рішення №80114300015705/427 про відмову у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», якою передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за результатами розгляду запиту ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2022 за № 51/1-11/121-304 отримано відповідь в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей. Зазначене є порушенням міграційного законодавства та інкримінується, як надання свідомо неправдивих відомостей.

З огляду на наведене ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну та здійсненої перевірки, зокрема, отриману від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області інформацію, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» та Постанови Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 «Деякі питання у сфері імміграції» обґрунтовано відмовлено у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Також відповідачем до відзиву подано копію особової справи позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 27.03.2021.

Відповідно до відмітки в паспорті позивач прибув в України 14.07.2021 у пункті пропуску «Гоптівка».

17.09.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою № 400034442/2328 про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III, як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, зокрема, батько позивача народився на території України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 12.03.1958.

У вказаній заяві позивачем серед іншого було зазначено місце проживання в Україні: АДРЕСА_3 , а також вказано мобільний телефон НОМЕР_3 .

09.09.2022 головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено висновок за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну (далі - Висновок).

На підставі вказаного Висновку рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 09.09.2022 №80114300015705/427 відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач і звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон 3773-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно зі статтею 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною першою статті 4 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції станом на час прийняття оскаржуваного у даній справі рішення).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:

- організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

- організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

- організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

- організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

- забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Подання заяви про надання дозволу на імміграцію врегульовано статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.

Згідно з частини одинадцятої статті 9 Закону № 2491-ІІІ термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлено статтею 10 Закону № 2491-ІІІ.

Так дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Судом встановлено, що оскаржуваним у даній справі рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 09.09.2022 №80114300015705/427 відмовлено позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону № 2491-III, тобто особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Як вбачається з заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну від 02.09.2021 № 400034442/2328 позивачем зазначено місце проживання в Україні: АДРЕСА_3 .

В свою чергу в матеріалах особової справи позивача, яка була додана відповідачем до відзиву, наявний рапорт від 05.11.2021 ДОП СДОП ВП Дарницького управління поліції Національної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Божко Артура. Згідно вказаного рапорту на неодноразові виходи за адресою АДРЕСА_1 двері так ніхто і не відчинив, в спілкуванні з мешканцями будинку останні не змогли підтвердити проживання в квартирі саме ОСОБА_1 .

Також в матеріалах особової справи міститься лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2022 № 51/1-11/121-304 щодо перевірки особи, яким встановлено, що за заявленою адресою АДРЕСА_1 іноземець фактично не проживає.

Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що під час перевірки документів та даних зазначених позивачем в заяві, відповідачем було обґрунтовано встановлено факт подання позивачем неправдивих відомостей, а саме щодо адреси проживання, що вказана в заяві.

Вказані обставини підтверджуються вказаним вище рапортом від 05.11.2021 ДОП СДОП ВП Дарницького управління поліції Національної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Божко Артура та листом Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2022 № 51/1-11/121-304.

Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Суд зазначає, що місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені статтею 64 Житлового кодексу України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.

Належних та достовірних доказів на підтвердження проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 матеріали адміністративної справи не містять.

Аналіз наведеного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що відповідачем, за наявності на те підстав, правомірно прийнято рішенням від 09.09.2022 №80114300015705/427 про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III.

Як зазначив позивач в позовній заяві, у зв`язку з вторгненням РФ на територію України 24.02.2022 він був вимушений виїхати в АДРЕСА_2 , де сільською радою був поставлений на облік. В квітні 2022 року позивач повернувся в м. Київ. З моменту повернення в м. Київ позивач знову проживав за зареєстрованою адресою, а саме: АДРЕСА_1 . Таким чином, виїзд позивача з м. Києва у зв`язку з воєнною агресією є форс-мажорною обставиною.

Проте суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки перевірка місця проживання позивача була проведена не у період тимчасового проживання позивача у лютому - квітні 2022 року в смт. Буки у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Рапорт від 05.11.2021 ДОП СДОП ВП Дарницького управління поліції Національної поліції у місті Києві був складений до початку російської агресії. Лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2022 № 51/1-11/121-304 складений у липні 2022 року, тобто тоді, коли як вказує позивач, він вже повернувся до міста Києва.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.