Рішення № 125407035, 25.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року справа №320/11322/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.01.2023 про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 терміном на 3 (три) роки;

- скасувати рішення відповідача від 20.01.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 01.11.2022 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , видана органом 8011, підставою видачі було 04/14 тобто возз`єднання сім`ї з громадянкою України на підставі шлюбу. Проте через деякий час позивач дізнався в усному порядку про рішення щодо скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

13.02.2023 року до відповідача був надісланий адвокатський запит про надання роз`яснення з яких причин позивачу скасовано посвідку на тимчасове проживання. У відповідь на адвокатський запит відповідачем було зазначено, що 18.01.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та керуючись положеннями Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ 17.12.2013 №1235, стосовно громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну строком на три роки.

На думку позивача, ним не було вчинено дій, які могли б слугувати підставою для заборони в`їзду та стверджує про відсутність будь - яких належних і допустимих доказів на вчинення таких дій в оскаржуваному рішенні, оскільки ОСОБА_1 приїхав в Україну для створення сім`ї.

Крім того позивач зазначає, що його перевірено за відомостями персонально- довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відповідно до якої вказаний громадянин на сьогоднішній день не перебуває у статусі обвинуваченого.

Стверджує, що позивач жодним чином не порушував чинне законодавство України, а його дії жодним чином не загрожували національній безпеці України.

Позивач вказує, що відповідачем не дотримано принципу пpoпoрційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод а інтересів позивач i цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли.

Прийняття відповідачем рішення від 18.01.2023 про заборону позивачу в`їзду в Україну та рішення від 20.01.2023 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання, без врахування ycix обставин, порушують права позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що до відповідача надійшло з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - ДСР НП України) подання «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове повернення, видворення та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки», в якому зазначено, що позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направлення на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направленні на повалення державного ладу Україні. Враховуючи викладене, ДСР НПУ дійшло висновку, що позивач становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, і у зв`язку з чим ДСР НПУ клопочить про заборону в`їзду в Україну позивачу.

Отже відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з відзивом відповідачем подано до матеріалів справи копію особової справи позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ., є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується національним паспортом НОМЕР_2 від 08.02.2020 строком дії до 07.02.2030.

Згідно свідоцтва про шлюб від 18.11.2017 серії НОМЕР_3 позивачем 18.11.2017 було укладено шлюб з ОСОБА_4 , яка є громадянкою України відповідно паспорту НОМЕР_4 .

30.11.2020 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_5 терміном дії до 30.11.2021.

30.11.2021 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 терміном дії до 28.10.2023.

Відповідно до інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 85706979 від 28.10.2022 позивач з 15.02.2021 по теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно картки платника податків ДФС від 20.04.2016 позивач має РНОКПП НОМЕР_6 .

16.01.2023 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання № 561/55/01-2023 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове повернення, видворення та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки» (далі - Подання).

У вказаному Поданні ДСР НПУ зазначено, що у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з Російської Федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізацію в середині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Разом з тим у подані зазначено, що громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 перевірено за відомостями персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відповідно до якої вказаний громадянин на сьогоднішній день не перебуває у статусі обвинуваченого.

Враховуючи викладене, ДСР НПУ дійшло висновку, що Позивач становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, і у зв`язку з чим ДСР НПУ клопочить про заборону в`їзду в Україну Позивачу.

18.01.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, на підставі вказаного Подання ДСР НПУ від 16.01.2023, прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на три роки. Рішення обґрунтоване тим, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої Наказом МВС України від 17.12.2013 № 1235 та п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

20.01.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80111500059073 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 5 пункту 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Статтею 33 Конституції України, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну визначено в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частинами восьмою та дванадцятою статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб`єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 № 3773-VI.

Як вбачається з оскаржуваного рішення від 18.01.2023, підставою для його прийняття є пункти 1 та 2 частини першої статті 13 Закону № 3773-VI.

Відповідно частини першої статті 13 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Згідно пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235 (далі - Інструкція № 1235), передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзаці 2, 3 та 7 частини першої статті 13 Закону України № 3773-VІ.

Згідно пункту 4 Інструкції № 1235, рішення про заборону в`їзду в Україну, особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Згідно з пунктом 5 Інструкції № 1235, після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у п.4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абз.абз.2, 3 та 7 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Також, відповідно до пункту 6 Інструкції № 1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення та після отримання даних, які обґрунтовують необхідність такої заборони.

Матеріалами справи встановлено, оскаржувані у даній справі рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 18.01.2023 про заборону позивачу в`їзду в Україну терміном на 3 роки та рішення від 20.01.2023 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання прийняті на підставі Подання ДСР НПУ від 16.01.2023 № 561/55/01-2023 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове повернення, видворення та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки».

У вказаному Поданні ДСР НПУ зазначено, що у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що позивач має намір прибути до західних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з Російської Федерації та близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій. Таким чином вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізацію в середині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.

Разом з тим, у Подані також зазначено, що позивача перевірено за відомостями персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відповідно до якої вказаний громадянин на сьогоднішній день не перебуває у статусі обвинуваченого.

Враховуючи викладене, ДСР НПУ дійшло висновку, що позивач становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, і у зв`язку з чим ДСР НПУ клопочить про заборону в`їзду в Україну Позивачу.

На підставі вказаного Подання ДСР НПУ від 16.01.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення від 18.01.2023 про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на три роки. Рішення обґрунтоване тим, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої Наказом МВС України від 17.12.2013 № 1235 та п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суд вважає, що, дійсно, інформація від органів Національної поліції може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи, проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, має бути проведена та є обов`язком ДМС.

Проте, матеріали даної справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на встановлення наявності підстав для застосування положень підпункту 4 статті 63 Порядку № 322, а на час прийняття оскаржуваного рішення Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочинів, зазначених у поданні.

У ході розгляду даної справи, відповідачем так і не було надано доказів винесення вироку суду, який набрав законної сили щодо позивача, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Посилання лише на наявність оперативної інформації, без розкриття жодної інформації про зібрані дані (мова йде не про розкриття самої оперативної інформації, джерел тощо, а лише про фабулу та обставини, які вказують на наявність підстав для направлення подання), не є підставою для висновку про наявність загроз національній безпеці України.

Суд також звертає увагу на те, що діючим законодавством не передбачено адміністративної процедури оскарження такого подання. Стосовно процедури оскарження в судовому порядку, то таке подання не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим, не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС.

Тож, обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, у свою чергу, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На час прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не мав належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочину, чи інформації про дії позивача, направлені проти інтересів України, зазначених у поданні. В ході розгляду справи, відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні, встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Для доведення правомірності дій щодо прийняття оскаржуваних рішень, відповідачами мало бути надано докази встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну позивачу під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Також, суд не заперечуючи встановлені спеціальним законодавством заборони на розкриття оперативної інформації, наголошує на тому, що це не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доказування правомірності прийнято рішення, яке є предметом оскарження, крім того, останній не позбавлений можливості при обґрунтуванні подання, використовувати інформацію з відкритих джерел/загальнодоступну інформацію, не вдаючись до розкриття результатів здійснення оперативних заходів/НСРД.

У даному випадку, склалась ситуація, за якої міграційний орган та Департамент стратегічних розслідувань НП України вказують про наявність обставин для заборони позивачу на в`їзд в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, проте без надання доказової бази, лише із посиланням наявності відповідної компетенції на здійснення таких заходів на прийняття рішень, наявність якої і не заперечується, проте позивач вказані обставини повністю заперечує, із посиланням на обставини навчання в Україні. Крім того, під час вирішення питання про прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем не було запрошено останнього дня надання пояснень чи спростування викладених у поданні обставин.

Крім того, суд наголошує, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи.

У свою чергу, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС.

Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13.05.2021 у справі № 815/1063/18 та від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що відповідачем, окрім Подання ДСР НПУ від 16.01.2023, не надано жодних документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення від 18.01.2023 про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на три роки.

Більше того, відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки» (в редакції станом на час прийняття оскаржуваних рішень) надано визначення поняттю національна безпека, відповідно якого національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Крім того, як вбачається із тексту оскаржуваного рішення від 18.01.2023 про заборону позивачу в`їзду в Україну та Подання ДСР НПУ від 16.01.2023 громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевірено за відомостями інформаційної системи МВС України, відповідно до якої вказаний громадянин на сьогоднішній день не перебуває в статусі обвинуваченого.

Слід зазначити, що вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З наведеного слідує, що станом на момент винесення оскаржуваного рішення, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, підозра не повідомлена, не знятої чи не погашеної судимості немає та у розшуку він не перебуває, що не спростовано жодними доказами, наданими відповідачем.

Тож, оскаржувані рішення прийнято за відсутності фактичних та правових підстав, без переслідування легітимної мети, необґрунтовано, упереджено, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання балансу між жорсткими і несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, а тому, наявні правові підстави для задоволення позову.

З огляду на зазначене, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством підстав для прийняття стосовно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 рішення про заборону в`їзду в Україну.

Також суд при вирішенні даної справи враховує, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду в Україну, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.

Суб`єкту владних повноважень слід дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов`язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.

Настання негативних наслідків з боку позивача на території України є лише теоретичним припущенням суб`єкта владних повноважень, які можуть наступити або не наступити взагалі.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених абзацами 2 та 3 частини першої статті 13 Закону № 3773-VI, які могли б бути підставами для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу.

За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києва та Київській області від 18.01.2023 про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 (три) роки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні є наслідком прийняття рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну, яке визнано судом протиправним та скасовано, належним способом захисту прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 20.01.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання, адже підставою для його прийняття стали норми п. п. 5 п. 63 Порядку №322 (посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну). Інших підстав для прийняття рішення не зазначено, а судом не встановлено.

Крім того, рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 20.01.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання прийнято на виконання рішення від 18.01.2023 про заборону в`їзду в Україну, отже є похідним, а тому також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Частина друга статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1073,60 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.01.2023 про заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на 3 (три) роки.

3. Скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20.01.2023 № 80111500059073 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Стягнути на користь громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.